У переддень Великодня Олександрові Кравчуку із села Аршичин Млинівського району, що на Рівненщині, виповнилося 30 років. І перші привітання ювілярові надійшли від мами Людмили Павлівни: вона зі словами мольби і надії звернулася до фотографії сина, яка останнім часом повсякчас із нею. А все тому, що минуло більше року, як зв’язок Олександра з родиною перервався.
Це сталося після 20 січня 2015 року, коли він, боєць 80-ї аеромобільної бригади, захищаючи донецький аеропорт від сепаратистів та російських найманців, востаннє дав звісточку додому. Мовляв, все в порядку, при цьому в телефоні чулися гучні вибухи. А вже 21 січня від Олександра і про Олександра ні слуху ні духу. Відтоді фактично відважний воїн-«кіборг» вважається зниклим безвісти, адже серед загиблих його немає, у списках полонених — теж. Тим часом мама, уся згорьована від сліз, із дня у день чекає не тільки вістей про сина, а й щоб він живим-цілим повернувся додому...
У Людмили Павлівни четверо дітей — донька і троє синів. Двох із них — Михайла та Романа — я застав на батьківському полі, коли вони у підвечірок сіяли буряки. Кажуть, що втрьох з Олександром колись справлялися набагато швидше, і зараз він, завжди запальний до праці, був би їм неабияк в поміч. Та що вдієш, почалася війна на сході України, отримав селянин повістку в армію і пішов воювати.
— Брата призвали 14 серпня 2014 року, — каже Роман, — як десантника, котрий набув багатого досвіду в цій справі під час дійсної військової служби. Мав на своєму рахунку і стрибки з парашутом, був відважним, не раз відзначався командуванням. Перед відправкою в зону АТО з такими само десантникам, як і він, Саша пройшов ще одне навчання — на полігоні в Яворові. Ми їздили туди, передали братові як оберіг хрестика від мами. А ще одного хрестика вручили йому волонтери.
Тепер ці два хрестики, як і металевий медальйон з вибитими ім’ям та прізвищем, групою крові, номером частини, значаться як особливі прикмети в пошукових даних про Олександра Кравчука.
— У січні 2015 року ми часто спілкувалися з ним по телефону, — продовжує Роман. — Телефонував в основному він, коли випадала зручна нагода. Навіть будучи в донецькому аеропорту, давав знати про себе. Казав, що скоро отримає відпустку і неодмінно приїде додому. 15 січня, як відомо, в аеропорт зайшла дев’ята рота, аби замінити частину оборонців. На двадцяте січня намічалася подібна заміна для сьомої роти 80-ї аеромобільної бригади, і Саша підпадав під неї. Але що сталося насправді, не відомо й досі. 21 січня він нам не подзвонив, і від того часу про нього жодних даних немає.
Насправді ж у березні минулого року інформація про Кравчука-»кіборга» з донецького аеропорту долетіла до Аршичина. Олександрову родину повідомили, що його, убитого, понівеченого, знайшли під час розбирання завалів... Можна тільки уявити, якого шоку зазнала тоді Людмила Павлівна, котра вірила, що син живий.
Утім, за цією звісткою не забарилася нова, яка, хоч і применшила біль, але не припинила краяти серце. З’ясувалося, що то було знайдено тіло іншого воїна на прізвище Кравчук, який теж воював в аеропорту...
Загалом того дня, 20 січня 2015 року, на донецькому летовищі загинуло, за оприлюдненими даними, дев’ять українських вояків. У їх числі й Олександрів земляк — доброволець Петро Полицяк із села Борбин Млинівського району. Були втрати й наступного дня, 21 січня, коли російські найманці підірвали перекриття нового термінала. Тіла одних бійців із поля бою забрали одразу, інших — виявили після пізнішої розчистки. Декого, аби розпізнати, ідентифікували за допомогою експертизи ДНК. Водночас 20 січня кілька вояків 80-ї бригади потрапили в полон...
А яка ж доля Олександра Кравчука, наразі достеменно невідомо. Але при цьому не гасне надія, що він живий. Та й, за словами Людмили Павлівни, її син має повернутися живим, бо вже стільки разів приходив до неї у сни і весь час — життєрадісним. Для матері це була б найщасливіша мить у житті.
Млинів
Рівненської області.
Воїн-«кіборг», захисник донецького аеропорту Олександр Кравчук.
Мама воїна і його брат Роман у надії, що ці родинні фото вони ще переглядатимуть разом із Олександром.
Фото автора.
