У Донецькій і Луганській областях, за інформацією Мінагрополітики України, засіяно майже 95 відсотків орних земель, а на окупованій території — лише 50. У чому причина?
Свого часу він узяв до рук автомат і пішов воювати. Василь Химич — фермер із села Половинкиного Старобільського району Луганської області. Прослужив добровольцем 15 місяців у Збройних Силах України. Демобілізувався й повернувся до землі. Колишній боєць батальйону «Айдар» нині вирощує сади й квіти — це його бізнес. Підете селом й одразу побачите: де в Половинкиному найбільше квітів — там стоїть будинок Василя Химича.
Його фермерське господарство дає можливість заробляти на хліб і до хліба. Сам Василь Химич — шанована в районі людина, заступник голови ветеранів АТО Старобільщини, депутат районної ради. Він допоміг своїм землякам вигнати з рідної землі банду Мозгового, визволяв Старобільськ, Щастя та інші населені пункти Луганщини.
— І тепер, — каже він землякам, — я спокійний за своє майбутнє й тому допомагаю армії, яка подарувала можливість спокійно працювати.
Настрій у селах, що ближче до лінії розмежування, змінюється. Аграрне господарство «Альянс-Благовіст» Станично-Луганського району розташоване біля самого кордону з Росією. Тут ще не забули, як російські вертольоти Мі-24 залякували місцевих мешканців, зависали над комбайнами й показували рукою, що селянам переріжуть горло. Через обстріли минулими роками тут загинуло майже 30 відсотків урожаїв.
Що таке працювати на лінії розмежування з окупованою територією, знають і в Попаснянському районі, де терористи довели фермера до банкрутства. Вони викрали його сина і як викуп забрали все майно. Що ближче до лінії зіткнення, то складніше обробляти землю, а на окупованій території фермери не поспішають навіть сіяти, тому що тут діє воєнний комунізм.
Свого часу там проголосували за «акти незалежності ДНР і ЛНР», а в них чорним по-білому написано, що в «республіках» немає приватної власності, зокрема й на землю. Тому там націоналізують урожай, забороняють вивозити й продавати зерно. За таких обставин у фермерів і керівників сільських господарств руки опускаються. Сьогодні-завтра прийде наркоман з автоматом і забере все, що завгодно.
Ще однією з причин невдалої посівної стало те, що поля в Донецькій і Луганській областях засіяно мінами й снарядами. Неможливість домовитися з ватажками «ДНР» і «ЛНР» щодо розмінування територій, на думку аграрних аналітиків, може призвести до втрат 25—30 відсотків урожаю.
На підконтрольній Україні території Луганської області в обробці майже 983 тис. гектарів землі, а на окупованій залишилося понад мільйон гектарів землі. Торік у тому-таки Попаснянському районі не зібрали врожай зі ста гектарів, а 20 тисяч запланованих гектарів не було засіяно. Причина — заміновані території. Цього року Збройні Сили України вже розмінували 6,2 тис. гектарів землі, а на окупованих територіях цей процес взагалі не зрушив із мертвої точки.
Звичайно, скрізь свої проблеми, але визволені території більш конкурентоспроможні, тому що фермери працюють у спокійних і безпечних умовах, мають можливість продавати продукцію тим, хто більше заплатить. У Старобільську компанія «Нібулон» побудувала один із найбільших у регіоні елеваторів обсягом 100 000 тонн — сюди возять урожай з довколишніх районів. Ціни на зерно тут вищі, ніж на окупованій території. Але компанія була змушена змінити маршрут вивезення зерна, тому що один з ешелонів — 40 вагонів — на залізниці конфіскували «більшовики» «ЛНР».
Воєнний комунізм, невпевність у завтрашньому дні призвели до того, що половина полів на окупованих територіях заростає бур’янами. Фермери все це бачать і роблять висновки. Дорогою до Сватового, у Містках, на тракторному стані ми побачили два «УАЗики». Виявляється, місцевий фермер Петрович (так усі величали його по батькові) у вільний час «за спасибі» ремонтує техніку для військових. Вважає, що краще допомагати своїй армії, ніж годувати чужу.
Луганська область.
