Зараз на території Хмельницької області функціонує 462 офіційно зареєстровані друковані видання. Ще торік їх тут було 527, але за доволі короткий термін цифра суттєво зменшилася.
Невдала спроба
Із січня набув чинності Закон «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», котрий оголосив про масове роздержавлення преси.
Поки що вивести зі свого складу таких засновників, як ради і адміністрації, намагаються або найбільш матеріально підготовлені до цього колективи, або ті, кого влада просто не хоче фінансувати. В обох випадках, коли навіть є ініціатива однієї зі сторін, не все відбувається гладко.
Першими на пілотний етап роздержавлення в області погодилися три видання — газета Волочиської районної ради і РДА «Зоря», Славутської міської ради, районної ради і РДА «Трудівник Полісся» та Хмельницької ОДА і обласної ради «Подільські вісті».
Бути першим хоч і ризиковано, але виграшно. Адже можна отримати різні гранти та фінансові підтримки, передбачені саме для першопрохідців. Тому деякі редакції вирішили поквапитись. Та не так сталося, як сподівалися.
На сесії облради за вихід її з числа засновників обласної газети проголосувало лише 30 із 79 депутатів, тому з першої спроби роздержавлення не вдалось. Схоже відбулось і з окремими райгазетами, де обійми влади виявились міцнішими, ніж думалось. Не виключено, що спрацьовували певні майнові моменти.
А може, місцева влада побоялась втратити свої «рупори» через ідеологічні причини?
На останній колегії ОДА, де саме розглядались проблеми свободи слова, влада чітко прозвітувала: «В краї немає фактів притягнення до відповідальності представників засобів масової інформації, переслідування їх податковими та іншими контролюючими органами, а на журналістів не чиниться будь-якого тиску. Діяльність засобів масової інформації здійснюється у правовому полі та відповідає вимогам часу. А до облдержадміністрації не надійшло жодного звернення про вплив на представників засобів масової інформації чи відмову у наданні інформації на їх запити».
Справді, про прямий тиск на ЗМІ говорити не доводиться. Але дуже часто колективи поставлені в такі умови, насамперед фінансово-економічні, коли просто неможливо вижити. І тоді видання змушені йти на всілякі компроміси з владою, місцевими політиками, впливовими фінансовими компаніями, аби отримувати хоч якусь підтримку.
Редакції сподіваються на те, що органи влади і політики не обійдуться без їхніх послуг. А відтак навіть попри роздержавлення все залишатиметься, як і було раніше. Одні платитимуть за публікації, другі — друкуватимуть. Фактично зміняться лише договори, які регламентують умови такої співпраці.
Усе це нагадує формальне розлучення подружжя, яке для якоїсь своєї мети про людське око ставить відповідний штамп у паспорті, але продовжує жити однією родиною в одному домі.
Хоча трапляється й таке, коли влада, як, наприклад, у Кам’янці-Подільському, відверто каже, що не хоче більше фінансувати свою газету. Бо, з одного боку, має власний інтернет-ресурс, з другого — готова робити вибір між більш популярними серед читачів виданнями.
Цікаві публікації ще не гарантія довголіття
Розмови про те, що чимало новостворених приватних газет виявились популярнішими і успішнішими, ніж офіційні ЗМІ-довгожителі, точаться давно. Мовляв, одні — вільні, гострі на слово і цікаві, а другі — заскорузлі в офіціозі, неповороткі і нуднуваті.
Частка правди є в цих твердженнях. Та погляньмо і на такий факт: за пару останніх літ в регіоні припинила існування ціла низка обласних друкованих видань, котрі писали, можливо, і не завжди професійно, але гостро і нестандартно, порушували скандальні теми і пробували критикувати місцеву владу. Словом, вони намагались насамперед бути цікавими широкому загалу. І що?
Навіть після першого злету частина з них просто зникла, частина перетворилась на інтернет-видання, зберігши своє попереднє обличчя.
Тож виходить, важливо не тільки те, що написано, а й те, у якому форматі матеріалізуються думки.
Друковане слово коштує дорого
Виявилось, друкованому слову чи не найважче конкурувати з іншими ЗМІ. Насамперед через те, що більша частина інтернет-видань, теле- і радіоканалів залишаються безплатними для читання, споглядання і прослуховування. А за газету потрібно платити. Причому щоразу дедалі більше.
Редакційні колективи практично не можуть вплинути на ціни. Їх диктують вартість паперу, друку, поштові послуги. Саме вони накручують ціну на передплату. А в результаті попит на продукт, що весь час дорожчає, падає. Читач став просто на вагу золота.
Чи змінить що-небудь у цій ситуації процес роздержавлення? Важко сказати. Адже редакції потрапляють у ще більшу фінансову пастку, коли, не маючи жодної підтримки, змушені ставити перед собою найголовніше завдання — заробляти самостійно. В таких ситуаціях гроші перестають пахнути.
Колись саме слово «газета» з’явилось завдяки назві дрібної монетки, за яку почали продавати надрукований листок із різноманітною інформацією. Тобто суть цього видання полягала у тому, що воно було вкрай дешеве, а, значить, всім доступне. Не одне століття друковані ЗМІ залишались найпопулярнішими. Їх роль і значення не можна недооцінювати і тепер, коли, здавалося б, перемагають електронні видання. На відміну від них газета — це та інформаційна мить, котру можна зупинити.
Та, на жаль, сьогодні вона втратила один зі своїх привабливих і важливих компонентів — перестала бути «копійчаною».
Хмельницький.
Фото автора.
