Чому українці не жадають ставати частиною «руського міра» — уже третій рік не можуть зрозуміти російські ватники (люди, які розучилися самостійно думати й поважати вибір/мову/кордони інших країн)? Та тому що в нас є свій світ — український! Своя країна! Своя мова! Своя історія! Свій Президент! Своє майбутнє, зрештою. На щастя, це розуміють багато росіян. А із спільної частини з «руським міром» на сьогодні — тільки вторгнення «руського міра» в Україну й гібридна війна за «новоотбросію». До речі, днями побувала із друзями в Миколаївській області, де ВВХ планував «урятувати» російськомовних. Десятки українських прапорів, дівчата у вишиванках, закоханий у нашу країну інструктор-екстремал із Москви, російськомовні матері добровольців в АТО і красиві десятилітні хлопчаки, які на вітання незнайомців «Слава Україні!» хором відповідають «Героям слава!». І не люблять гратися у війну.

Олександр БОРИСОВИЧ-БОРИСЕНКО (Кубань, аналітик):
— Я знаю, що незабаром закінчиться те пекло, в якому нині перебувають обидва наші народи. У тих, хто дозволив собі озвіріти внаслідок цього божевілля (по обидва боки кордону), немає майбутнього. Майбутнє будується на чистому й світлому фундаменті. Воно за такими, як українські патріоти. У цей дуже непростий час вони прокладають шлях у майбутнє!
Ще я трохи розбираюся у психології, і мені зрозуміло, що рухає путіним. Я його розпізнав одразу після «Курска». Усі наступні роки тільки підтверджували мої спостереження за цим чудовиськом, роблячи їх дедалі контрастнішими.
Якщо говорити конкретно про Україну, то дуже важливий той факт, що я ОСОБИСТО знаю Вашу країну.
Більше того — вважаю її своєю другою батьківщиною.
Уперше я побачив і ВІДЧУВ Україну в 1981-му, коли ми із класом майже місяць були в Києві. Жили в Дарниці в туристичному кемпінгу.
Ми завжди багато подорожували, але Київ запам’ятався настільки яскраво, що я пам’ятаю кожен день, проведений у цьому чудовому місті!
Далі — більше.
Два роки в армії я служив на Західній Україні — спочатку в Чернівцях (учебка), а потім в Івано-Франківську. Кращі мої армійські друзі були українцями. Їх відрізняла рідкісна якість — вони ніколи нікого не підставляли. З ними можна було йти не тільки в розвідку, а й по життю! Це були хлопці з Тернополя й Чернівців. За час служби я непогано вивчив українську душу, яка виявилася зрідні моїй.
Тому, коли в 1990 році був розподіл на переддипломну практику, я попросився в Тернопіль на компресорну газоперекачувальну станцію. І знову майже на два місяці поринув в українську атмосферу. Мені було дуже цікаво спілкуватися буквально з усім персоналом станції: від головного інженера до простого робітника і двірника. Усі люди були небайдужі, досить глибоко відчували ті процеси, які вже йшли на повний хід у нашому, тоді ще спільному, домі.
Через рік дому не стало, і ми зачинилися кожен у своїй квартирці...
Після всіх моїх українських зустрічей по життю я добре знаю й розумію українську душу. Більше того, я закоханий у цю душу! Можливо, це коріння. Я живу на Кубані, а це означає, що етнічно я належу Україні, оскільки сучасні кубанці — це нащадки запорізьких козаків.
Ось чого я так болісно переживаю все те, що нині коїться...
Артур МУСТАФІН (Москва, інженер-програміст):
— Зустрічав біженку з Луганської області. Вона втікала в Росію за політичними мотивами. Зовсім не любить Сталіна. У Росію — тому що щиро вірила, що в бік України перетинати кордон небезпечно. Вона не вважає українців фашистами, однак чутки і пропаганда роблять свою справу — адже насаджувалося, що, мовляв, українські війська обстрілювали мирних жителів. Ніхто з біженців із Луганської та Донецької областей, з ким я спілкувався, не говорив, що вони хочуть незалежності або ненавидять Київ. Багато хто опинився на лінії бойових дій, і можливість покинути зону АТО й їхати в убік Росії бачилася їм єдино можливим варіантом, щоб урятувати своє життя. Я бачив світлини їхніх будинків, садів, дуже гарних, і розумію, що залишати такі місця дуже шкода... Вони мріють повернутися на Батьківщину, в Луганськ. На жаль, пропаганда із двох боків, робить їх ізгоями і в Україні, і в Росії. Важливо до них донести, що війна закінчиться, Україна не бомбила їх і що здебільшого вогнище війни розгорілося через поставки зброї й терористів з боку Росії. Сподіваюся, я їм допоміг розібратися й повернутися на свою малу Батьківщину. По-справжньому тільки інтеграція в складі України могла б дати цим регіонам шанс на гідне й мирне життя, але це право неможливо реалізувати, поки в регіоні є джерело дестабілізації — відкриті кордони, вільний обіг зброї й безпрецедентний рівень насильства. Тому АТО повинно дійти до кордону з Росією. Кордон потрібно взяти під контроль за будь-яку ціну.
Бажаю, щоб в Україні було створено чіткі правила гри для боротьби з корупцією, переписано основні закони, збалансовано виконавчу й законодавчу галузі влади, здійснено повну прозорість і декриминалізовано економіку. І держава з інструменту тиску й усунення перетворилася на зрозумілий, прозорий і доступний майданчик для ведення бізнесу, як малого, середнього, так і великого. А так само сильної й високотехнологічної армії, свободи слова й рівності можливостей. Тобто загалом бажаю вам усього того, що не вдалося й навряд чи вдасться зробити в Росії найближчими десятиліттями.
Я не пишу вам про силу духу, патріотизм і національну самосвідомість, повагу до справжніх, не соціалістичних історії та культури, а, отже, вважаю, що все це у вас є. І ще я бажаю вам, українці, якнайшвидшої перемоги в АТО, повторюся — відновлення територіальної цілісності в кордонах, визначених Будапештським меморандумом.
Олексій ГОЛОВІН (Москва, бізнесмен):
— Один товариш написав, що за фразу «Росія напала на Україну» потрібно викидати із друзів. Не мовчатиму щодо цього питання. Тільки сліпий може це не бачити, що Росія напала на Україну. Путін по-обіцяв, що фінансування військової галузі залишиться на колишньому рівні. Тобто я повинен зі своєї кишені його наполеонівські комплекси оплачувати. Це замість доріг, лікарень, шкіл?
Парад «Безсмертний полк» на 9 Травня — це неусвідомлена спроба заглушити совість, прикритися чужими портретами, боючись визнати власну країну агресором. «Ми пам’ятаємо»... Ні, росіяни, ви не пам’ятаєте і нічого ви не зрозуміли з уроків війни.
Ви наберіться сміливості вийти на антивоєнний мітинг проти путінської агресії і зажадайте від Путіна негайно вивести війська з України, добийтеся цього — тоді й отримаєте моральне право пишатися своїми предками. А поки що ви ганьбите портрети тих, кого носите.
Ось Савченко на батьківщині! Надія показала всім нормальним росіянам, що таке «російський суд» і як до нього треба ставитися. Терористи-грушники повернулися до Росії. Сподіваюся, що їх скоро притягнуть у Росії до кримінальної відповідальності як терористів. Ну що, дорогі росіяни, ситі по горло вже Кримом? Забудьте про поняття «дно» стосовно РФ. Безодня, ми провалюємося в безодню, ніякого дна не буде. Із кожним днем у Росії стає дедалі гірше. І кінця цьому не видно. Росія очолила список країн, що розвалюються.
Тетяна МАКІНЕН (із Санкт-Петербурга, живе у Фінляндії, логістик):
— Більшості росіян невідомі Свобода, гідність і самоповага. Вони не звикли захищати свій дім, це люди з розграбованими родинними зв’язками, без коріння — це заважає мислити самостійно. Легше бути веденим і підігріватися свідомістю сили й агресії. Дуже важка ситуації. І у Фінляндії маса росіян, живучи благополучно й безпечно, буквально моляться на Путіна.
От Надія Савченко — символ епохи, вона одна поставила на коліна знахабнілу російську владу. З Путіним вийшло — вийде і з внутрішніми ворогами миру і прогресу!!
Надійка — моя улюблениця, я їй і у в’язницю писала, схиляюся перед Українською Жанною д’Арк. 
Україну полюбила в день нападу на Крим, відтоді немає дня, щоб не поцікавилася, як справи в українців. Благословляю цю щедру, добру країну та її вільний народ на перемогу і прогрес. Будь щаслива, Україно! Нехай цього разу Україні по-справжньому пощастить!
Олексій ГОЛЬДВАССЕР (родом із Санкт-Петербурга, живе в Парижі, інженер):
— Бажаю всім жителям України мужності, стійкості й мудрості як у справі будівництва сучасного європейського суспільства й держави, так і в спротиві зовнішньому агресорові.

Підготувала Наталія ЯРЕМЕНКО.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.