Це дивовижна історія самоорганізації звичайних громадян для виконання тих функцій, які повинна була взяти на себе держава щодо мирних мешканців, які стали жертвами війни. «Станція Харків» — громадська ініціатива, народжена з початком бойових дій на сході, коли від обстрілів тікали тисячі мешканців. Активісти продовжують допомагати переселенцям і накопичили чималий досвід такої роботи.
«Навантажили продуктами і спитали, чи є у малечі ліжко»
З волонтерської організацією познайомилася і Владлена Чинько. З двома маленькими дітьми, чоловіком і його мамою вона в жовтні 2014-го виїхала з Горлівки до Харкова, де не було жодного знайомого. Незабаром до них прибув і свекор. Двоє старих, двоє малих, двоє працездатних — трьом поколінням родини Чиньків потрібно було починати життя з нуля в абсолютно незнайомому місці.
«Їхали під обстрілами, тікали з дітьми і бабусею», — розповідає Владлена. Чому Харків? Чоловік тут колись навчався в інституті. Їхній доньці зараз вісім років, синові — три. Коли з великими труднощами знайшли житло, дізналися: в окупованій Горлівці після від’їзду родини мародери вивезли всі речі з їхнього будинку. «Чоловік поскаржився хазяйці квартири, і на наступний день вона підняла ціну. Користуючись тим, що повертатися нам нікуди! Довелося шукати житло вдруге», — згадує Владлена.
У перший же тиждень життя в новому місті жінка познайомилася з волонтерами «Станції Харків». «Звернулася до управління праці та соцзахисту для переоформлення дитячих виплат. Сказали, що потрібно піти на таку-то вулицю... Я не знала, куди йду. Приходжу за адресою. Мене посадили на стільчик і стали розпитувати про все. Звідки виїхали, скільки нас у родині, чи було страшно... Вразила доброта, з якою запитували. Потім дізналася, що це волонтери. Того ж дня мене навантажили повними сумками продуктів, запитали, чи є у дитини ліжко. Я сказала: немає нічого. Нам дали колиску. Це було від душі», — каже Владлена.
«Дитя» цифрових технологій і соціальних мереж
«Станція Харків» у тому вигляді, як вона існує нині, могла з’явитися саме в наше століття цифрових технологій. Ті харків’яни, які кинулися на допомогу прибулим у місто незнайомцям, часом по кілька місяців навіть не були особисто знайомі між собою, тому що спілкувалися і вирішували всі питання через соціальні мережі і мобільний зв’язок. Зорганізувалися кілька друзів. Вони порадилися і зрозуміли, що жодного досвіду роботи з переселенцями у держави немає, незрозуміло, куди розміщувати людей, як з ними працювати. Один з ініціаторів допомоги переселенцям надав свій офіс — і це був перший пункт «Станції Харків».
«Коли була загроза захоплення Харкова, в моєму будинку стояв «тривожний рюкзачок», де лежали дитячі консерви, речі, документи... На той випадок, якщо раптом потрібно буде брати дитину і кудись їхати, — згадує харків’янка Юлія Піменова. — І коли я зрозуміла, що в такій само ситуації перебуває велика кількість людей, що мамам із дітьми просто нікуди їхати, вони приїздять із Донбасу в кімнатних капцях, у халатах, з голодними дітьми, без телефонів, без грошей, без документів, без якихось знайомих у Харкові... Що їм абсолютно нікуди звернутися, їм ніхто не може допомогти. І подумала: не дай Боже, у нас трапиться щось схоже і я опинюся в такій ситуації — добре, якщо знайдеться людина, яка зможе мені допомогти. І сама стала такою людиною для тих, хто тікав від війни».
Так Юлія стала частиною команди волонтерів. «Ми намагаємося не виділяти когось одного, це питання командного духу. У нас немає «головного», всі рішення, які стосуються організації, ухвалюють кілька осіб — координатори напрямів, — розповідає активістка. — І тут неважливо, хто був першим, а має значення, що є люди, які два роки несуть на собі величезну відповідальність».
Іноземці уважні, а вітчизняні чиновники — ні
«До нас зверталося дуже багато людей... У всіх одна й та сама історія: обстріли, неможливість забезпечити безпеку собі і дитині, і вони наважилися на виїзд, — згадує волонтерка. — З літа 2014 року ми назвали самі себе волонтерською ініціативою «Станція Харків». Нами ніхто не керував, усі рішення кожен ухвалював одноосібно. Наприклад, потрібно допомогти багатодітній родині поселитися. Я готова взятися? Так. Усе, справу зроблено. Така собі самоорганізація суспільства. І тільки в кінці 2014 року ми зареєструвалися як благодійний фонд».
Майже всі, хто дізнавався про «Станцію Харків», були впевнені, що ця назва з’явилася через цілодобовий пункт допомоги переселенцям на залізничній станції Харків. Майже 600 осіб щодоби приїжджали сюди наприкінці літа 2014-го, коли були бої за міста Донбасу. Але насправді вокзальний пункт був уже третім, де працювали волонтери.
Нині регіональні відділення «Станції Харків» працюють в Ізюмі, Куп’янську-Вузловому, Барвінковому, Балаклії. Для збору допомоги переселенцям у Харкові організовано понад півтора десятка пунктів (координати й адреси тут http://statіon. kharkov.ua/punktyі-sbora-pomoshhі/).
«Ніхто не очікував, що харків’яни будуть так щиро відгукуватися і надавати допомогу, — зізнається Юлія. — Нині у нас понад 120 волонтерів, третина з них — переселенці, які отримали допомогу і залишилися, щоб допомогти іншим людям. Станом на вересень 2015 року ми надали різнопланову допомогу щонайменше 100 000 осіб. До початку 2015-го року переважно вся допомога надходила від небайдужих громадян України, з різних регіонів, а також від української діаспори за кордоном. І тільки 2015 року стали активно допомагати міжнародні організації — Управління Верховного Комісара у справах біженців ООН (УВКБ ООН), Агентство США з міжнародного розвитку (USAІD), міжнародний фонд «Відродження», Європейський Союз».
За словами активістки, іноземці роботі волонтерів приділяють велику увагу. Розуміють, що потрібні ресурси, яких завжди не вистачає. «За весь цей час українські чиновники не виявляли до нас жодної уваги. Ми все сподівалися, що держава не готова і ми можемо своїми плечима закрити проблемну частину на декілька місяців, дати можливість держслужбовцям прийти до тями й ухвалити якісь адекватні рішення, — розповідає Юлія. — Але, на жаль, і через два роки не бачимо цих рішень. Дві служби, які завжди працювали з нами пліч-о-пліч, взаємодіяли, — це Держслужба з надзвичайних ситуацій і Центр зайнятості. Усе».
Свято власноруч
Завдяки підтримці міжнародного фонду «Відродження» Владлена Чинько змогла розвинути на новому місці свою сімейну справу. Владлена з чоловіком Анатолієм зареєстровані як приватні підприємці. Професія Владлени — ведуча, організатор свят, Анатолій — вокаліст, ді-джей.
Опинившись не за своєю волею в незнайомому місті, подружжя Чиньків одразу почало шукати роботу. І незабаром сімейному дуету запропонували співати в кафе. Поступово життєрадісні артисти здобули популярність як організатори і ведучі свят. Минулого року Владлена стала учасницею конкурсу грантових проектів «Новий відлік», «Станція Успіх». Після програми навчання жінка успішно захистила свій проект і отримала грант на розвиток сімейної справи. Тепер подружжя Чиньків (а можливо, і їхня 8-річна донька) влаштовуватиме дитячі свята: уже закупили костюми, дитячий реквізит, знайшли аніматорів.
Разом із Владленою на «Станції Харків» пройшла серію тренінгів і Валерія Медянська, теж підприємець, причому з шестирічним стажем. Вона була власницею двох магазинів у Краматорську, де з квітня по липень 2014-го точилися запеклі бої.
«Артобстріл, повністю зруйновані комунікації, ні світла, ні води, двоє дітей за спиною, я в той момент була вже вагітна третьою дитиною, — розповідає Валерія. — Були просто змушені виїхати. Зібрали речі, пощастило з машиною, завантажили в фуру і поїхали».
У Харкові знайомих не було. Чоловік влаштувався на роботу, а вона народила малюка і сиділа вдома з трьома дітьми. Про ті часи жінка згадує: «Чесно кажучи, не збиралася працювати далі. Якось руки опустилися... душа не лежала, повна апатія. Плюс маленька дитина — весь час витрачався на неї. Анкету знайшла в Інтернеті, в Фейсбуці: «Станція Харків» оголошувала тренінг для підприємців та конкурс грантів. Побачила анкету — загорілися очі! Думаю — добре, заповню, будь що буде. Розпочалися заняття. Дещо я знала, бо шість років була підприємцем. Але багато отримала нового щодо роботи в Харкові. Тренери просто заряджали енергією, вдома був фонтан емоцій! Чоловік був у шоці від цього, питав: куди це ти ходиш? Спасибі, звичайно, величезне «Станції Харків», це був стусан, який тепер будує все моє життя».
Грант від фонду «Відродження» Валерія вклала в невеликий магазин для дачників, де не тільки можна придбати насіння і необхідний інвентар для вирощування врожаю, а й отримати безплатні консультації фахівця з усіх тонкощів садово-городньої справи, яка нині для багатьох стала фактором виживання. Валерія тепер у своїй стихії: «Я веду бухгалтерію, спілкуюся з постачальниками, здійснюю закупівлі, аналізую потреби. Ось чекаю, коли дитина піде в садок, хочу спробувати працювати з корпоративним бізнесом у Харкові».
Але ці історії — швидше щасливий виняток, ніж правило. Адже потрібно ще перемогти в конкурсі бізнес-проектів, і така матеріальна підтримка дається лише одноразово як стартовий капітал для приватного підприємця, стати яким, на жаль, здатен далеко не кожен із переселенців. Кількість грантів обмежена кількома десятками, а переселенців сотні тисяч.
Харків і область належать до регіонів-рекордсменів з прийому переселенців. Називають цифри від 212 тисяч до 350 тисяч. Йдеться про зареєстрованих одержувачів соціальної допомоги. Але багато переселенців, особливо чоловіки, ніде не реєструються, тому що не потрапляють під жодну з категорій одержувачів матеріальної допомоги. Та навіть за відсутності точних даних тих, хто потребує нагальної допомоги, навантаження на волонтерів у людському вимірі — позамежне.
На сайті «Станції Харків» волонтери чесно зізнаються: «На жаль, на сьогодні ми маємо обмежені кошти і не можемо допомогти всім, хто звернувся, тому ми залишаємо за собою право відмовити в допомозі з об’єктивних причин». І відразу — банківські реквізити для переказу коштів від небайдужих, докладний перелік того, чого потребують люди, які звертаються до волонтерів: продукти харчування, засоби гігієни, побутова хімія, дитячі речі — візки, ванночки, ліжечка, стільчики для годування, манежі, кенгурятники, горщики, пляшечки тощо... Тут з великого списку адрес можна обрати найбільш доступний пункт прийому гуманітарної допомоги.
Волонтери працюють дружною командою, знаходячи рішення проблем переселенців. Улітку 2014-го створили такий напрям роботи, як поселення. Пізніше, коли актуальною стала юридична допомога, з’явилися юристи, які допомагають відновлювати документи, консультують людей. Сьогодні тут можна отримати психологічну підтримку, триває навчання нових професій для працевлаштування, дітям допомагають готуватися до школи, у них проходять заняття з психологом у спеціальній дитячій кімнаті, куди харків’яни приносять іграшки, працюють мобільні бригади, які надають допомогу людям за межами міста...
І найголовніше — цілодобово працює диспетчерська «Волонтерська станція» 0 800 302 911 (дзвінки безплатні).
Під час підготовки публікації використано інформацію Донецького прес-клубу.
Волонтери «Станції Харків» малюють свій логотип.
Сімейний дует Чиньків.
Фото надані благодійним фондом «Станція Харків».
