Українська політична система потребує оздоровлення, адже більшість нинішніх партій працюють не за демократичними стандартами. І першим кроком, який мав би започаткувати ширшу дискусію з цього питання, є закон про державне фінансування партій. Він набуде чинності вже з 1 липня нинішнього року. Але виникають запитання, чи запрацює. Зокрема тому, що містить багато посилань на те, хто і що повинен зробити. Наприклад, Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) має затвердити зразки форм звітів, які заповнюватимуть політичні партії, низку рішень мали ухвалити Центральна виборча комісія та Рахункова палата, однак поки що жодних кроків не зроблено.

«Брак усіх цих інструментів скоріше наслідок, ніж причина», — переконана заступник Голови Верховної Ради Оксана Сироїд (на знімку). На її думку, головна причина і проблема, чому не може запрацювати закон, полягає у тому, що політична система перебуває у власності кількох олігархів, яким цей закон абсолютно не вигідний, адже виведе політичні партії з-під їхнього впливу.

«Звісно, можна у законі прописати низку процедур, які делеговані до інших органів. Однак все не пропишеш, як, скажімо, форми звітності. Тому політичні партії, особливо ті, які бачать своє майбутнє незалежним від олігархів, повинні об’єднати свої зусилля, щоб довести розпочату процедуру до логічного завершення, пояснити людям, що відбувається. Якщо люди хочуть у майбутньому бачити уряд, який не крастиме бюджетні кошти, то його існування залежить від двох речей — державного фінансування політичних партій та якісного закону про вибори. Сьогодні ми не маємо ні того, ні іншого. Тому ризикуємо повторити долю попередніх парламентів, які не славилися своєю незалежністю», — зауважила Оксана Сироїд.

Народний депутат Світлана Заліщук (БПП) переконана: закон про державне фінансування партій створює передумови для того, щоб політична діяльність фінансувалася чесно та прозоро. Водночас, зазначила вона, як показує практика, навіть найкращі закони можуть бути проігноровані. «У нас дуже креативна політична сфера, тому й методи обходу тих чи інших норм законодавства також креативні», — сказала народний депутат. Проте, на її думку, на політичному полі існують гравці, які можуть змусити цей закон запрацювати. По-перше, це нові парламентські сили, які хотіли б стати прикладом того, як можуть використовуватися альтернативні кошти — державне фінансування. По-друге, громадські організації, які моніторять вибори, а це «Комітет виборців України, ОПОРА, Рух «Чесно» можуть стати помічником НАЗК і встановлювати контроль за цими грошима. По-третє, сектор журналістських розслідувань, який за останній час дуже сильно виріс і змушує політиків діяти, реагувати на інформацію.

Водночас С. Заліщук переконана: «Державне фінансування повинно бути не просто способом «підтримки штанів» вже існуючим партіям, а стати передумовою існування нових політичних гравців».

На думку ж аналітика громадянської мережі «ОПОРА» Олени Рябій, посприяти державному фінансуванню партій могли б і пропорційні вибори з відкритими списками. Однак не прямо, а в сприйнятті суспільства цього закону. Адже за останніми соцопитуваннями, лише майже п’ять відсотків громадян є прихильниками державного фінансування партій. Щоправда, більшість політичних сил також не можна назвати прихильниками закону, адже він робить політику більш прозорою і, природно, що для більшості політичних сил буде реальною проблемою, вважає голова КВУ Олексій Кошель.

Але одним законом про державне фінансування всі проблеми не вирішити. На думку О. Кошеля, серед інших головних кроків оздоровлення системи — повноцінна виборча реформа із двома ключовими нововведеннями — повна заборона політичної реклами у виборчий і міжвиборчий період та стовідсоткова пропорційна система.

Заборона реклами, за словами О. Кошеля, розв’яже проблему: як зробити українську політику дешевою. Для прикладу, свого часу Партія регіонів витратила на виборчу кампанію більшу суму коштів, аніж усі польські партії на виборах до польського Сейму разом. Нині на політичну рекламу партії витрачають від 70 до 90 відсотків виборчих фондів.

Утім, на думку народного депутата Олександра Черненка (БПП), політичну рекламу варто не забороняти, а регламентувати. «У самій рекламі немає нічого поганого. Є проблема, коли вона маніпулятивна, коли форма підміняє суть і не дає можливості робити усвідомлений раціональний вибір. Коли реклама інформує про партію, її програму, засади, нічого поганого немає»,— сказав він. До того ж, переконаний він, саме такий формат дозволить легше знайти компроміс у сесійній залі та між медійниками.

У тому, що рекламу потрібно обмежувати, а не забороняти, переконана й Світлана Заліщук. «Заборона реклами, навпаки, збільшить вплив тих політичних сил, до яких прив’язані ті чи інші телеканали і закриє дорогу для будь-яких інших політичних сил, які виступають проти олігархів. Тому треба дуже мудро до цього підходити», — наголосила вона.

ДОСЛІВНО

Народний депутат Світлана Заліщук:

«Закон не просто дає державні кошти політичним силам. Він встановлює дуже жорсткі механізми контролю і санкцій. Багато що залежатиме й від громадян та виборців. Адже якщо ви побачили факт використання незареєстрованих коштів, можна буде звернутися до НАЗК, привернути увагу і сприяти тому, щоб та чи інша політична сила несла відповідальність».

Факт

Станом на сьогодні в Україні зареєстровано 361 партія, 90 відсотків з них існують тільки на папері. Це свідчить про те, що партійна система потребує серйозного оздоровлення та реформування.