Про подальші перспективи децентралізації, зокрема для міст районного значення, «Голос України» спілкувався із Павлом Козирєвим, міським головою Українки, головою Всеукраїнського громадського об’єднання Асоціація малих міст України. Наша бесіда вийшла прогнозовано цікавою, хоча й дещо провокативною. У міського голови із солідним стажем своє бачення об’єднання громад та їх позиціонування в політичному житті країни.

— Павле Генріховичу, чи справді децентралізація є настільки вчасною та необхідною, як це наразі обговорюють?
— Однозначно так. Нещодавно Асоціація малих міст України спільно з радіо «Голос Києва» розпочали новий проект — випуск радіопрограми «Децентралізація по...». Я є її ведучим. Щосереди ми обговорюємо з гостями нашого ефіру важливість реформ місцевого самоврядування та основні засади децентралізації. Традиційно на початку розмови я проводжу невелике бліц-
опитування. Гості ефіру відповідають на три запитання: чи потрібно проводити децентралізацію; чи Україна здатна її провести; чи потрібно, щоб кожен житель нашої держави знав про це? Між іншим, переважна більшість відповідей стверджувальна.
— Для нової об’єднаної громади, частиною якої в майбутньому стане ваше місто, однією з актуальних тем буде віддалення Великої кільцевої дороги від Українки та будівництво мостового переходу. Тож що нині в планах?
— За дорученням Київської обласної державної адміністрації ми замовили «Інституту «Київдормістпроект» прорахувати варіанти будівництва переходів. І з’ясувалося, що, по-перше, мостовий перехід коштуватиме щонайменше в чотири рази дорожче, ніж тунельний. По-друге, міст створить істотні незручності для мешканців Українки. Це і постійний шум, і забруднення повітря. Тунельний перехід — одно-
значно більш екологічний.
— Відповідне рішення може ухвалити область чи ще вище?
— Нині цей процес триває. Пропонують передати функції замовника, враховуючи, що вся кільцева дорога розташована на Київщині, від Укравтодору до обласної держадміністрації. Це правильний підхід. Якщо виокремити проблему з Українкою, то, в принципі, в інших місцях немає конфліктів. Область вмотивована, бо це — розвиток.
— Ви якусь участь у цьому процесі берете?
— Безумовно. Більше того, під час останніх місцевих виборів до обласної ради пройшов Георгій Цагареішвілі, який просто «захворів», у хорошому сенсі цього слова, ідеєю передати від Укравтодору права замовника на обласну державну адміністрацію і робити тунель. Тоді жодних проблем немає і громада «за».
— Які вигоди ви бачите у цьому проекті?
— Для українчан ніяких вигод немає. Лише виходячи з державних інтересів, інтересів розвитку регіону.
— Якщо будувати мостовий перехід, навколишні села якимось чином постраждають? Можливо, землі відійдуть?
— Мова йде не про те, щоб прокладати перехід через будинки. Це заборонено законом. Просто між селом і містом Українка знайшли щілинку, де можна прокласти цю кільцеву просто по пляжах Українки. Там до лікарні метрів 300.
— Тобто пляжі зникнуть?
— Вони не зникнуть. Під столичним Московським мостом також є пляж. Але це Київ. Ми, коли оселялися в Українці, хотіли жити в Українці, а не в Києві. До того ж наше місто побудовано завдяки Трипільській ТЕС. Місце будівництва обирали так, щоб роза вітрів була від Києва, тобто в наш бік. Якщо побудують міст (а ви знаєте, що всі гази важчі за повітря, тому осідають униз... а там чотири кілометри водної гладі — ні дерев, ні кущів), то все піде на місто. У нас і так погана ситуація з екологією.
— Ви сказали, що у вас погана екологія. Тоді, очевидно, має бути потужне медичне обслуговування?
— На жаль, не все так. Це одна із системних проблем, чому негайно потрібно здійснювати децентралізацію. У нас колись було збудовано сучасну лікарню. Але сьогодні вона потребує кардинального переоснащення.
— Лікарня на вашому балансі?
— На балансі районної адміністрації. У нас місто районного значення — все районне: лікарня, школи.
— Якщо об’єднаєтесь, як буде тоді?
— Відповідно до перспективного плану ми маємо об’єднатися з шістьма селами. Об’єднання відбувається так, щоб була логічна інфраструктура, територія.
— Вам є сенс об’єднуватися чи це будуть лише додаткові витрати?
— З точки зору статусу, безумовно, є. Адже тоді ми отримаємо статус об’єднаної громади і всі повноваження, які нині мають міста обласного значення. Поряд із цим отримаємо й надходження. Це з формальної точки зору. А стосовно організації життя, думаю, для сіл це буде краще. Не лише тому, що вони будуть разом із містом, а тому, що отримають певну сучасність.
— Нині селу від вашого комунального господарства ні холодно, ні жарко...
— Для прикладу: візьмемо сміття. У сільській місцевості лише 30 відсотків відходів потрапляє на переробку. Решту спалюють, вивозять у лісосмуги, ставки... У селах немає чітких правил поводження з твердими побутовими відходами: у них немає ні техніки, ні підприємств — нічого. У містах, особливо в багатоповерховому секторі, це більш-менш налагоджено. Тобто потрібно просто розширити територію поводження з ТПВ.
Із цієї ситуації насправді є єдиний вихід: запровадити податок на сміття, як це заведено в розвинених країнах. Там усе роблять прозоро й відкрито — не приховуючи, куди саме вивозять відходи. Укладають угоду на вивезення та утилізацію сміття.
Якщо говорити про дороги, то в селах відповідна техніка практично відсутня... Якщо говорити про повноваження сільських громад, то третина їх взагалі не має. У нас є села, де відсутні школи, садочки і амбулаторії... Людина, яка хоче отримати певні послуги, все одно мусить кудись їхати, бо в сільраді жодних послуг, по суті, не надають. А так, приміром, це село об’єднається з Українкою, де буде офіс, в якому можна отримати всі послуги. Хіба це погано?
— Району нині байдуже, що відбувається. Чи зміниться ситуація, якщо Українка стане центром об’єднаної громади?
— Ідеальної системи немає. Але якщо влада надає більшість послуг там, де її обрали, це все одно краще, ніж послуги, які надає влада, призначена з центру.
— Тоді скажіть, які повинні бути запобіжники в цьому варіанті?
— Нагляд...
— Багато чого залежить від керівника. В одного все в порядку, приходить інший — і, на жаль, відчувається певний занепад. Як урегульовувати ці речі?
— Якщо ми йдемо в Європу, маємо думати як вони, прийняти їх цінності. А одна з них — місцеве самоврядування ефективніше за центральну владу. Місцеве самоврядування краще вмотивовано надавати повсякденні послуги мешканцям. Це перевірено десятиріччями. Наведу приклад Польщі: в її конституції записано, що місцеве самоврядування існує, надає послуги, приймає рішення на власний розсуд, під власну відповідальність, у рамках наявних ресурсів. Єдине, що робить держава через систему воєвод (у нас їх планують назвати префектами) і регіональних рахункових палат, — перевіряє рішення виключно на відповідність закону. Тобто воєвода не перевіряє ефективність. Він може перевірити законність рішень місцевих органів влади і зупинити їх за потреби, але не може вказати, де будувати дорогу і який садочок ремонтувати. Регіональні рахункові палати, які перевіряють фінансову діяльність, контролюють лише формальні речі: чи відповідно до бюджетного законодавства розподіляють видатки. Польща пройшла через таку проблему й одужала.
— Ви знаєте, що поляки до певної міри невдоволені своєю реформою самоврядування і до 2020 року планують змінити її. Тобто вважають її недостатньо ефективною. Навіщо тоді нам брати ту систему, яку вже перевірено і названо недостатньо ефективною? Можливо, потрібно дивитися в майбутнє?
— Безумовно, є й кращі системи. Наприклад, американська. Але якщо її запровадити в нас, вона або не виживе, або може бути викривлена і перетвориться на анархію.
— Але в нашому варіанті це ризик. Якщо ми починаємо запроваджувати систему, знаючи, що вона недосконала й у перспективі її змінюватимуть, ми експериментуємо на країні. Тож, можливо, поки ми ще на цьому шляху, нам варто застосовувати кращий досвід уже тепер, а не потім?
— Краще — ворог доброго. Краще — це для того, щоб узагалі нічого не робити. Я не раз казав: події набрали незворотного ходу. Сьогодні залежність від районних державних адміністрацій у містах районного значення, в селах і селищах стала ще більша. Нині єдиний вихід — почати делегувати повноваження. Ми на етапі, коли діюча система, хочемо ми експериментувати чи ні, створює реальні проблеми щодня. Не тільки не розв’язує, а створює. Нині вона помирає, не може впоратися із ситуацією, але й нове не впускає. Тобто або ми встигаємо зробити делегування і країна починає потроху виходити з кризи, або буде крах. І тоді децентралізація відбудеться стихійним шляхом.
— Що ви мали на увазі, кажучи, що децентралізація нас не врятує?
— Є загроза...
— Можливо, децентралізація не врятує, бо відбувається повільно?
— Складається враження, що є лише її імітація. Певні дії, навіть добрі, інколи повинні йти через примус. Для того, щоб робити примус, має бути потужна влада. Недостатньо ухвалити рішення. Адже якщо його не втілено в життя — воно не існує.
— Є три варіанти: знати рішення, ухвалити рішення, досягти виконання рішення.
— У нас був шанс два роки тому ухвалити рішення, що місцеві вибори відбудуться на новій основі. Прийняти адміністративне рішення або дати невеликий час на добровільне об’єднання і 25 жовтня провести вибори в об’єднаних громадах. Це було б можливо. Тоді люди були готові для радикальних змін. Нині цю тему розхитали, забалакали. Мені здається, що сьогодні гірша ситуація для того, щоб це робити.
— Тобто ви відчуваєте спротив місцевої влади, яка після виборів отримала повноваження на п’ять років?
— Ключовий момент — політична воля керівництва держави. І тут дуже важливо, щоб решта системи відчула: чи будуть насправді відрізати від себе повноваження і віддавати громадам. Адже нині виходить так: з одного боку ніби дають, з другого — забирають. Тоді виникає непорозуміння: чи робимо ми взагалі децентралізацію? Кажуть, є фінансова децентралізація, яка насправді такою не є.
Завдяки деяким змінам бюджетного законодавства збільшилися доходи міст обласного значення. Тепер вони зможуть ремонтувати дахи, ліфти, дороги. Водночас їм дають додаткові повноваження без грошей, наприклад ПТУ, пільгове перевезення пасажирів. Із ресурсної точки зору це вагомі речі. Хіба це послідовно? Ключовий момент — повсюдність місцевого самоврядування. Це не потребує жодних змін у Конституції. Це робиться просто законами Верховної Ради. Про це ми говоримо вже років п’ять. Що таке повсюдність? Нині 83 відсотки території України не має взагалі самоврядування. Воно є лише на 17 відсотках, там, де є житло. Так звані території в межах населених пунктів. Решта — під юрисдикцією держави через різні установи. Якісь люди від імені держави управляють 83 відсотками території України, приймають рішення, кому наділяти землю, що на ній робити. І громади, які там живуть, жодного впливу на це не мають. Тобто наріжний камінь самоврядування в Європі — це повсюдність. Уся країна — в юрисдикції громад. Навіть якщо це державний об’єкт, він усе одно перебуває в юрисдикції громади, він керується правилами, прийнятими у цій громаді. Тому повсюдність самоврядування — це ключовий момент, без якого функціонування само-
врядування і країни неможливе. Це можна зробити без змін у Конституцію, але цього не роблять. Тепер щодо справжньої бюджетної децентралізації. Знову-таки приклад Польщі. З усіх місцевих видатків 75 відсотків — громаді. У них так само є три рівні. З цих балансів зрозуміла вага повноважень, яка має базовий рівень.
— Які території мають об’єднатися з Українкою?
— Українка має об’єднатися із шістьма селами. Інше питання, що існує системна проблема: ми обрали на п’ять років сільських голів, які навряд чи тепер агітуватимуть за об’єднання, через яке вони втратять свою посаду. До того ж у радах ще є умовно 8—16 депутатів, про них узагалі годі й казати. Рішення про об’єднання приймає не громада, а сільська рада і голова. Уся інфраструктура села — в райдержадміністрації разом із грошима, але не з усіма. Деякі речі поліпшилися завдяки новим акцизам. Є заправка, магазин, який торгує алкоголем — є гроші. У них з’явилися доходи, не збалансовані з повноваженнями. Садочки, ФАПи віддали в район, клуби у переважній більшості стоять закриті...
— Тобто в цьому разі ви бачите силовий метод об’єднання?
— Адміністративний. Іншого не буде.
— Але ж є об’єднані громади, які вже функціонують?
— Я ж не кажу, що тотально ніхто не хоче об’єднуватися. Інша справа їх питома вага — 10 відсотків від усієї кількості. А що далі? Річ у тім, що вся децентралізація побудована на об’єднанні громад. Більше того, з цим пов’язано нове функціонування районного рівня. Районний рівень може бути запущено лише тоді, коли об’єднається 100 відсотків громад. У нас нині є приклади, коли об’єдналися громади в межах району, обрали районну раду, але там є і районна адміністрація. Вони виконують однакові функції. Через те, що об’єднання зробили фрагментарно, пішли проблеми — посилення залежності від районних державних адміністрацій у містах районного значення. Тобто така «реформа lіght», я її так називаю, для міст районного значення, сіл, селищ не лише не вирішила проблеми, а навпаки, створила нові. Тому що мотивація для об’єднання була проста: ми у вас заберемо гроші і повноваження, а після об’єднання повернемо назад. Однак процес об’єднання наразі провис, черги з охочих немає...
— Ваше місто могло б виокремитися самостійно?
— На цьому етапі це може бути вихід для міст районного значення. Незважаючи на те, що саме вони були ініціаторами реформи, бачили перспективи для себе, з’ясувалося, що внаслідок змін вони стали заручниками ситуації із сільськими головами. Тепер виходом для них може стати надання їм статусу міст обласного значення. Як проміжний етап реформи. Ми переконували уряд, профільний комітет Верховної Ради, що це можна розглядати як етап підготовки інфраструктури майбутньої об’єднаної громади. Ми говорили: рано чи пізно добровільність закінчиться, а якщо буде адміністративне об’єднання, то ми повинні підготувати інфраструктуру. Вона в міст районного значення на сьогодні така, що не притаманна об’єднаній громаді. Розгорнути її за день не можна.
— Наприклад, якщо такий статус отримає ваше місто, ви почнете готувати інфраструктуру, навколишні села побачать перспективу...
— Це могло б бути аргументом на користь об’єднання. Другий варіант: дозволити об’єднання не в рамках перспективного плану, а частково. Відповідні законопроекти вже зареєстровано у Верховній Раді, їх ще називають «олійна пляма». Це системно проблему не розв’язує, але дасть змогу деяким містам районного значення отримати новий статус.
Потім люди, коли побачать переваги, примусять об’єднатися й тих, хто відмовлявся. Але вже без виборів. Бо не можна щоразу, коли приєднується село, проводити вибори у великій громаді.
— Але райдержадміністрації тоді залишаться...
— Я не прихильник того, щоб на все почепити замки. Коли ми пропрацьовували реформу, я казав: найважливіший етап не той, як готуються громади до об’єднання, і не те, як вони житимуть після нього, а від моменту фіксації об’єднання до початку роботи у визначених процедурах. Цей перехідний етап найважчий. Але виявилося, що він і найменше був пропрацьований, на жаль. Бо це потрібно робити з практиками.
— Тобто до кардинальної зміни Основного Закону потрібне ще ухвалення кількох проміжних законів.
— Не можна сказати, що зміни до Конституції мають прямий зв’язок із децентралізацією. Єдине, що безпосередньо пов’язано, — позбавлення місцевих державних адміністрацій функцій виконкомів при відповідних радах.
— Наскільки потрібні такі обмеження?
— Перед виборами ми рахували баланси: 89 відсотків доходів майбутньої громади — це доходи міста Українка. Решта 11 відсотків припадає на шість сіл. Скажіть, принципово, з якою кількістю сіл ми об’єднаємося? Принципово лише, щоб Українка була центром, бо окремо без неї села не зможуть жити. Але я все-таки прихильник надання містам районного значення статусу обласного. Це системніше, бо стосується всіх. Це більш прогнозовано, бо цю процедуру робили багато разів і вона нічого, крім позитиву, не приносила. Візьміть будь-яке місто, яке отримало такий статус, — нічого, крім стрімкого розвитку, ви не побачите. А стрімкий розвиток завжди викликає бажання приєднатися.
Взагалі, як на мене, етап узгодження перспективних планів було не дуже добре пропрацьовано саме на місцевому рівні. Є помилки на етапі погодження перспективних планів. Україна дуже велика і різна країна. Ми не можемо за одним шаблоном підійти до Карпат і Херсона. Є різні історичні, природні, релігійні умови. Тобто має бути шаблон, але має бути й простір для маневру. Для цього потрібен час. Час, щоб люди детально обговорили.
— Будь-який план можна змінити...
— Оце часткове об’єднання якраз і було б технологією коригувань.
— Якась економічна основа повинна бути у цьому? Є багато сіл, які не мають перспективи розвитку...
— Це один із міфів, що реформа місцевого самоврядування, децентралізація є економічною, медичною, або якоюсь іншою реформою. Насамперед це реформа адміністративної системи, адміністративного управління. Ми говоримо про оптимізацію системи управління, хочемо зробити послуги більш ефективними і бажано за менші гроші. Можемо очікувати дотично ефекту в економіці. Бо розмір громади впливає на економіку цієї громади. Адже децентралізація дає можливість більш вільно почуватися, наприклад, підприємцям.
— Які перспективи в тієї можливої громади, яку буде створено на базі Українки?
— Чудові. Думаю, якщо б це відбулося, ми були б однією з найпотужніших громад у країні. У нас великий промисловий потенціал, а громади, які об’єднуються з нами, з туристичної точки зору дуже перспективні. Це смуга вздовж Дніпра, туристичний потенціал — це село Трипілля і всесвітньо відома трипільська культура. Там багато чого можна зробити, але все це вже багато років перебуває в путах районної адміністрації, яка не вмотивована щось робити. 
Система адміністрацій уже давно душить країну. Якщо б зняти ці пута, так, як зробила Польща, країна просто б вибухнула у хорошому сенсі цього слова. 
Скажімо, в Польщі громади тримають свої кошти там, де вважають за потрібне, є перелік банків, але немає системи державного казначейства. Яка ж це децентралізація, коли твої гроші лежать у когось у кишені і ти маєш питати дозволу їх витратити. Реформу можна впровадити через повсюдність місцевого самоврядування, бюджетну децентралізацію. Тобто доходи державного бюджету передають на базовий рівень.
Далі. Дуже важливо громаді обстоювати свої інтереси. У нас такої можливості немає. У тій-такі Польщі місцева рада може звернутися до Конституційного Суду, якщо вважає, що якесь рішення президента, уряду чи парламенту порушило права громади. У нас такого немає, звертатися проти парламенту до звичайного суду — це нонсенс. У нас інтереси громади може захистити лише Конституційний Суд, а громада не є суб’єктом звернення до нього.
Ще одне. Система консультацій. Якщо ми розуміємо вагу повноважень і послуг, які надає місцеве самоврядування, бажано, щоб воно мало якийсь вплив на рішення, які приймає центральна влада. Наприклад, у польській конституції прописано, що є спільна комісія уряд—місцеве самоврядування, яка обговорює всі пов’язані з цією темою питання. У нас система консультацій майже не працює і переважно через позицію місцевого самоврядування. Уряд демонструє бажання консультуватися, але асоціації місцевого самоврядування не мають системи внутрішніх консультацій, так само, як і між собою. Бо інколи різні рівні місцевого самоврядування мають різні інтереси. Немає майданчика, на якому вони узгоджували б їх. Формально він існує — Національний конгрес місцевого самоврядування, але де-факто він не працює.
Наша Асоціація малих міст не є добровільним об’єднанням органів місцевого самоврядування. Вона об’єднує міських голів та лідерів громад. За своїм статусом легально представляє муніципалітети Асоціація міст України. Вона мала би здійснювати і консультації, і, в хорошому сенсі цього слова, тиск на центральну владу щодо врахування інтересів не міських голів чи місцевих рад, а нас із вами, пересічних громадян. Іншої можливості в умовах партійної системи місцевих виборів представляти наші інтереси на центральному рівні немає. До речі, тут дуже важливою є тема політичної децентралізації. Інколи здається, що в центрі погодилися з тим, що дають повноваження, ресурси громадам. Але винайшли іншу систему, яка дає змогу не відпускати їх з міцного контролю, — це партійні вертикалі і вибори до місцевих рад. Тому дуже важливо, як на мене, вивести партійну складову з місцевого самоврядування, залишити лише мажоритарну складову. Не знаю, як у великих містах, але в малих точно. Жодних політичних питань там немає, є лише міське господарство. Це дасть можливість прибрати системний конфлікт між міським головою, обраним за мажоритарною системою, та депутатами, які пройшли за партійною системою. Відкриті списки цього не вилікують.
Але якщо ми хочемо, щоб міських голів обирали прямим голосуванням, так само мають обиратися й депутати, інакше виникає системний конфлікт. Так само, якщо ми почнемо обирати Верховну Раду за партійною системою, то логічним продовженням цього має бути двопалатний парламент. Коли території вибирають від себе представників або це відбувається автоматично за посадою. Інакше я не бачу технології впливу громад різних територій на те, що відбувається в парламенті. Через систему партій це неможливо, і ми бачимо це щодня.
— Скажіть, а якщо в об’єднаній громаді щось не склалося, чи можливий шлях до... переоб’єднання (назвемо це так)?
— Я б не повертався до різних переоб’єдань. Думаю, краще спростити законодавство в такий спосіб, щоб людям було простіше впливати на владу.
Знову-таки повернімося до поляків. Там є проста штука, на відміну від України. Спробуйте у нас зняти міського голову. Це можуть зробити лише депутати двома третинами, висловивши йому недовіру. Але впливу людей тут ніякого немає. Що відбувається у них? Місцева рада може ініціювати зняття мера. А далі оголошується референдум про недовіру міському голові. Варіантів два: або опитування може не відбутися, якщо проголосували менш як 25 відсотків мешканців, що автоматично знімає це питання. Або під час голосування мешканці висловлять голові довіру чи недовіру. Рішення приймають люди, депутати лише ініціюють. Здається, потім ще й відповідальність ради настає, якщо люди її не підтримали, оголошуються перевибори депутатів. Це логічні технології впливу людей, бо п’ять років чекати, якщо явно щось роблять не так, — це дуже багато.
— Ви так нахвалюєте Польщу і кажете, що наша децентралізація «lіght». Можливо, це через те, що в Польщі був єдиний центр реформи?
— Так. Єжи Регульському сказали: ти відповідаєш за реформу. Він був у статусі віце-прем’єра. Це була домовленість влади і опозиції. Валенса та Ярузельський прийняли рішення: ми це робимо. А в нас так: один починає робити, обов’язково виникає напруження. У польському варіанті: сіли, домовилися — і опозиція, і влада, призначили людину. Він не був політиком. Професора Регульського призначили віце-прем’єром і доручили проведення реформи. Він провів цю реформу, бо у нього була і можливість, і відповідальність. Це демонстрація волі. Якщо є воля, тоді виникають відповідальні, виникають інструменти.
— А що, на вашу думку, найважливіше для розвитку територій: гроші, інвестиції чи лідери, які бачать перспективи, можуть залучити ресурси, вміють планувати?
— Краще і те, й інше. Однак, з точки зору економіки, важливіша привабливість території. Але є лідери, які витягують регіон. Такі, як Удовиченко, який свого часу витягнув Славутич, Мазурчак — Кам’янець-Подільський тощо. Якщо людина — лідер і все робить правильно — є макрорезультат.
— Дякуємо за розмову. І оскільки лідер у вашої громади вже є, бажаємо грошей та інвестицій.

Записала Олена ГОРБУНОВА.

ІЗ ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»

Павло Козирєв — міський голова Українки з 2002 року.

Освіта: Київський політехнічний інститут (інженер-теплоенергетик, 1994), Національна академія державного управління при Президентові України (магістр державного управління, 2005), аспірантура НАДУ при Президентові України (кафедра регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом).

Тема дисертації: «Розвиток пристоличного регіону».

Навчання та стажування: курс «Муніципальний менеджмент», запроваджений Фундацією «Україна—США» спільно з Університетом Джорджії та Інститутом врядування імені Карла Вінсона (2005), програма «Громадські зв’язки» (США, 2006), вивчення досвіду місцевого самоврядування Австрії (2006), вивчення досвіду проведення адміністративно-територіальної реформи Словенії (2007), вивчення досвіду електронного врядування Естонії, (2007), вивчення досвіду розвитку місцевого самоврядування Польщі, Швейцарії (2008).

Професійний досвід: приватний підприємець (1994—2002), з 2002 року міський голова м. Українка.

Громадська діяльність: голова Асоціації малих міст України.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.