Верховна Рада прийняла постанову, за якою значна кількість міст, селищ, сіл здобула нових назв («Голос України», №101 за 02.06.2016 р.). Питання вирішено із дотриманням усіх норм закону. Водночас дискусії на місцевому рівні не припиняються.
Зокрема, точаться розмови про доцільність перейменування Комсомольська (Полтавська область) у Горішні Плавні. Там побував наш кореспондент.
У самісінькій «пуповині» міста зустрічаємося з депутатом міськради і волонтеркою Валентиною Сергачовою. З багатьох питань вона досить жорстко опонує керівникам міста. Водночас ніколи не ухиляється від безпосереднього спілкування із земляками різних поглядів та уподобань. Разом із нею підходимо до намету однієї з політичних партій, біля якого двоє жінок збирають підписи «проти Горішніх Плавнів».
Підписанти загалом охоче спілкуються з приїжджим журналістом, сподіваючись, що до їхньої думки прислухаються насамперед у столиці.
«Непричесані» думки
53-річний залізничник Віктор Смолянюк:
— Тут багато сіл було, в тому числі й Горішні Плавні. Ну, це ж назва для села — не для міста. Найкраще залишити Комсомольськ, та якщо вже не можна, то, вважаю, класною була б назва Молодіжний, бо місто будували ж комсомольці, молодь.
Працівниця комунального Центру соціально-психологічної реабілітації дітей Алла Мусієнко:
— Приїхала сюди в 1968 році ще дитиною, батько все життя працював на комбінаті. Тут народилися мої діти, внуки. І я не знаю, як пояснюватиму їм, чому таку красиву назву поміняли на Горішні Плавні. А взагалі-то я народилася у Кривому Розі.
— Назву «Кривий Ріг» вважаєте милозвучнішою? — перепитую.
— Ну, до неї там уже, мабуть, звикли.
— А в Кобеляках хотіли б жити?
— Ні, — сміється жінка.
Оксана Корнієнко, приватний підприємець:
— Я ж була на громадських слуханнях, тоді 98 відсотків проголосували за збереження нинішньої назви.
Сумнівний «креатив» і його наслідки
Міський голова Дмитро Биков неодноразово заявляв, що вважає «недоцільним» перейменування на Горішні Плавні. Оскільки, мовляв, «ця назва не є історичною» і взагалі «не має ніякого відношення» до їхнього «прогресивного» міста. При цьому він, звісно, посилався на проведені ще восени минулого року громадські слухання, на яких 98 відсотків присутніх проголосували за збереження «історичної» назви.
Щоправда, через кілька місяців, уже в Полтаві, голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович нагадав пану Бикову про те, що саме винесення на громадське обговорення назви «Комсомольськ» суперечило закону про декомунізацію. Згідно з останнім, замість однозначно «комуністичної» назви належало обговорювати ті, що пропонувалися людьми на її заміну. Однак у місті просто гаяли час, удаючись до сумнівного «креативу» на кшталт «нового розшифрування» Комсомольська як КОманди Молодих СОціально МОтивованих Людей Справжніх Козаків...
Саме тоді пан В’ятрович запропонував очільнику міста ініціювати внесення від громади іншої, «милішої» для неї назви «до нового засідання Верховної Ради». В іншому випадку парламентарії просто проголосують за назву «Горішні Плавні», запропоновану інститутом і підтриману профільним комітетом Верховної Ради. Оскільки в Комсомольську продовжували тягнути кота за хвоста, то так воно і сталося... Одразу по тому керівники міськради почали говорити, що її юристи вже готують позов до Верховної Ради, бо, мовляв, постанова про перейменування прийнята нею «незаконно». За їхніми словами, для подання такого судового позову не вистачало тільки набуття згаданою парламентською постановою чинності.
Зигзаги «прямого волевиявлення»
На останній сесії міськради депутати прийняли звернення до парламентського Комітету з питань правової політики та правосуддя. У ньому міститься прохання включити до порядку денного чергової сесії проекту закону «Про місцеві референдуми». Щоб у такий спосіб одержати інструмент для «вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення».
Насправді повного «одобрямсу» в цьому також немає. Депутат міськради Валентина Сергачова пригадує: на тих громадських слуханнях ніхто до пуття не пояснив безперспективність і, власне, протиправність такого вибору. Зрештою, слухання в робочий час, коли на них делегували «організованих» представників колективів, а опонентам «правильних» промовців не давали виступити, на її думку, також не сприяло об’єктивності.
Надто за умов, коли сама подумки фактично розлучилася з «комсомольською» назвою. Особливо після того, як поговорила про перейменування зі своєю мамою, котра також належить до когорти особливо шанованих тут «першопрохідців». Ненька розповіла їй, що, коли вони, тодішня молодь, приїхали будувати нове місто, їх ніхто не питав, як його називати... До останніх днів пані Валентина вважала, що тепер треба провести «справедливіше» віче з людьми, аби вибрати справді краще з пропонованого й перейменувати вже... Горішні Плавні. «Та після того, як побачила в Інтернеті, скільки людей в Україні й за її межами підтримують саме цю назву, вона мені подобається дедалі більше», — каже жінка.
Водночас 75-річну пенсіонерку Нелю Гнойову (на знімку), котра також продавала городину на згаданому базарчику, назва «Горішні Плавні» не дратувала ніколи. Скоріше, навпаки, належала до улюблених. Адже тут жінка народилася. Точніше, не в самих Горішніх Плавнях, а поруч із ними, в Підустах. Подібних сілець і хуторів довкола насіялося багато, та сільрада, що їх об’єднувала, була саме в Горішніх Плавнях. Тож і це, більше на той час село, вважає рідним. «Його також знесли тоді, коли почали будувати комбінат, — розповідає Неля Карпівна. — Не розумію, чим ця назва гірша за інші. Я не проти Горішніх Плавнів».
Народ не помиляється?
Майже поруч із тим базарчиком живе знаний педагог, літератор, публіцист Григорій Швед. Цей жвавий 80-річний чоловік свого часу викладав хімію, став заслуженим учителем України. А останніми роками видає надзвичайно цікаві книги з народознавства та нищівно критикує «батьків» міста. Кілька років тому він навіть подав позов до суду з вимогою скасувати реєстрацію місцевих усуціль «русифікованих» газет. Позов не задовольнили, посилаючись на інтереси всіх етнічних груп. Хоча позивач з’ясував, що в місті мешкає майже 78 відсотків етнічних українців і лише трохи більше 10 відсотків росіян...
У розміщеній на офіційному сайті Українського інституту національної пам’яті статті з поясненням вибору назви «Горішні Плавні» щедро цитують саме Григорія Шведа. Зокрема, його дослідження назв населених пунктів, «зітертих» Полтавським гірничо-збагачувальним комбінатом. У розмові з власкором «Голосу України» недолугі претензії до змісту «проблемного» словосполучення він назвав абсурдними. «Горішні Плавні — назва народна, — підкреслив Григорій Іванович. — А народ ніколи не помиляється. Крапка».
Корені «селюків» різали по-живому...
Зазначу, що більшість моїх співрозмовників у Комсомольську говорили російською чи жахливим суржиком, відтворювати який дослівно не наважуюся тільки зі щирої поваги до них. Хоча майже всі виявилися українцями... Прикро, та саме це місто було і залишається найбільш зросійщеним на Полтавщині. Адже подібні комсомольські будови, крім суто практичних, виконували ще й ідеологічні функції з «перемелювання» національної ідентичності, виховання людей, у яких «адрєс нє дом і нє уліца, адрєс — Советскій Союз». Хто розповідав тоді прибульцям, у тому числі й із придніпровських сіл, про те, що задовго до їхніх кілочків і наметів тут проливали кров наші козаки, котрі споруджували й обороняли Українську лінію, захищали рідну землю від набігів кочівників, ординців, агресивних іновірців?
Тож, тільки-но прибувши на таку «ударну стройку», вчорашні селяни одразу «забували» і свою мову, і те, якого вони роду-племені. Натомість і в цьому місті десятиліттями культивувалася зневага до «селюків», які намагалися говорити рідною мовою і не різати своїх коренів по-живому.
Навіть після здобуття Україною незалежності зміни торкалися переважно формальностей. Григорій Швед пригадує своє спілкування із місцевими вчителями української мови та літератури, котрі на перервах між уроками говорили виключно... російською.
Чи не звідти «ростуть ноги» теперішнього наївно-зворушливого чи агресивно-примітивного відторгнення, нерозуміння і небажання зрозуміти значень питомо українських слів?
Химери, що оживають
Хтось скаже: це химери, абстракції. Судіть самі. Ось уже два роки на московсько-православних сайтах, у тому числі й в Україні, ледь не до лику святих зараховують «православного воіна», знаного багатьма чемпіона світу з кікбоксінгу та співака, котрий став «ополченцем» так званої «ДНР» і загинув під час чергової спроби проросійських найманців штурмувати донецький аеропорт. Як з’ясувалося, цей уродженець Дніпропетровська чотири роки навчався у Комсомольську, в тамтешній Полтавській місіонерській духовній семінарії УПЦ Московського патріархату, де отримав ступінь бакалавра теології.
За що віддав життя «наснажений» людиноненависницькою теорією «русского мира» 31-річний чоловік? І чи взяв би він до рук зброю для вбивств співвітчизників, якби народився не в «місті Петровського», а на священнослужителя навчався не в Комсомольську, а в Горішніх Плавнях, усотуючи не чужі — наші цінності? Зрештою, що мали робити за подібних обставин парламентарії? Чекати, доки на мапі з’являться нові бандитські «республіки»? Чи таки послідовно й рішуче ідентифікувати життєвий простір держави і всіх її громадян, власне, повертати його в Україну властивими для неї назвами...
Полтавська область.
Р. S. Міський голова Дмитро Биков повідомив, що міськрада подала позов до Вищого адміністративного суду з проханням визнати постанову Верховної Ради «в частині перейменування Комсомольська» недійсною. При цьому створена з депутатів міськради і представників громадськості «експертна комісія» з багатьох назв обрала чотири, які було запропоновано для обговорення на громадських слуханнях, які відбулися 8 червня. На них голосуванням більшість учасників виявили свою прихильність до назви Святомиколаївськ. Хоча, зрозуміло, передбачені законом про декомунізацію терміни подібних обговорень і слухань давно минули. Водночас, як поінформували власкора «Голосу України» в юридичній службі міськради, згаданий позов до суду буде направлений після того, як виконають процедуру повідомлення про нього повпредів громад інших населених пунктів, зазначених в оскаржуваній постанові парламенту..
Фото автора.
