До 125-ї річниці від дня народження Євгена Коновальця
Про Євгена Коновальця немало написано у науковій літературі, його діяльність ґрунтовно вивчена дослідниками. Та для широкого загалу українців та роль, яку він відіграв у нашому національно-визвольному русі ХХ століття, й досі залишається маловідомою, а ім’я Коновальця асоціюється з нав’язаними штампами та історичними міфами.
Він народився 14 червня 1891 р. в селі Зашків Львівського повіту (тоді — Австро-Угорщина), в родині директора народної школи Михайла Коновальця і вчительки Марії Сороки з польського роду Венгриновських. Дід і прадід Євгена були в Зашкові греко-католицькими священиками.
У 1909 р., після закінчення академічної гімназії у Львові, юнак вступив на правничий факультет Львівського університету, де став одним з найактивніших членів української студентської спільноти. На початку Першої світової війни мобілізований до австро-угорського війська. 1915 року, під час боїв на Маківці, потрапив до російського полону. Звільнився влітку 1917 р., переїхав до Києва й поринув у вир української національної революції. Створив Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців. У січні 1918 р. став його командувачем, згодом отримав звання полковника. А сам курінь реорганізовано в 1-й полк Січових Стрільців, що мав статус гвардійського в армії УНР.
Після ліквідації Центральної Ради у квітні 1918 р. і захоплення влади гетьманом Скоропадським полк реформовано в Окремий загін Січових Стрільців — самостійну військову частину, яка згодом відіграє ключову роль у поваленні Гетьманату та встановленні влади Директорії на чолі з Симоном Петлюрою.
У листопаді 1919 р., коли уряд УНР під натиском червоних військ залишив Україну, Коновалець виїхав до Чехословаччини. Тут, за його участю, у серпні 1920 р. створено Українську військову організацію (УВО). У липні 1921 р. Є. Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО, однак у грудні 1922 р. змушений знову емігрувати.
У цей час метою Є. Коновальця стає згуртування розпорошених сил українських націоналістів. Перший крок зроблено у липні 1927 р. зі створенням Союзу організацій українських націоналістів (СОУН). У листопаді 1927 р. у Берліні відбулася перша конференція членів УВО та СОУН, на якій вирішено створити Єдину Організацію Українських націоналістів та обрано Провід українських націоналістів на чолі з Є. Коновальцем. Об’єднання завершено в січні-лютому 1929 р. у Відні, на Конгресі українських націоналістів. Метою ОУН визначено «...відновлення, впорядкування, оборону та поширення Незалежної Соборної Української Національної Держави...» Керівну роль покладено на Провід українських націоналістів (ПУН), його Головою обрано Коновальця. Він, як успішний політик, зумів поєднати представників різних організацій та навіть різних поколінь.
У діяльності організації було виокремлено два основні напрями: еміграційно-політичний і крайово-бойовий. У складі проводу утворювалися референтури для ведення практичної роботи: ідеологічної, соціально-економічної, військової, політичної, культурно-освітньої, організаційної. Конгрес заклав основи організаційно-територіального поділу: на українських землях він складався з країв та округів, на еміграції активно проходив процес творення відділів. У звіті ПУН за період від 15 квітня по 1 жовтня 1929 р. зазначено: «...Разом ОУН розпоряджає 15 сформованими відділами в ріжних країнах, веде працю по сформуванню 10 нових відділів». Ішлося про відділи в Чехословаччині, Німеччині, Болгарії, Югославії, Туреччині, Франції, Бельгії, Люксембурзі, Єгипті та Вільному місті Данцигу, що перебувало під управлінням Ліги Націй.
Не всі українські осередки на еміграції схвалили появу ОУН. Її скептично сприймали екзильні уряди — УНР Андрія Лівицького, ЗУНР Євгена Петрушевича та Гетьманат Павла Скоропадського. Їхні друковані органи критикували діяльність Коновальця, іноді спонукаючи його до гнівних відповідей. На публікацію політичного діяча УНР Валентина Садовського в часописі «Тризуб» Є. Коновалець відповів таким листом: «Високоповажний пане! В «Тризубі» з 26 серпня ц. р. найшов я замітку про «Лідера з барвистою біографією і його групу» як теж про це, що до українських націоналістів «примкнув полк. Коновалець, людина з різноманітною біографією». Ініціали під тими замітками надто проглядні, аби не додуматися, що ви саме були їх автором.
З уваги на це звертаюся до Вас з проханням: приватно, або публічно вияснити мені, що має означати того рода загадочна характеристика, чи то моєї особи, чи може моєї діяльності. Коли в моїй дотеперішній праці виступав я проти певних концепцій, то старався відділювати концепцію від осіб, які в данім випадку її репрезентують. Задля цього я все здержувався від поборювання осіб, а зокрема в спосіб, як це Ви робите. Особисто стою я на становищі, що, коли вже переводиться критику діяльності поодиноких осіб, то в згаданій критиці треба все договорювати до кінця, а не обмежуватися до загадочних фраз, які на ділі нічого не говорять, а тільки посторонній і не інформованій публіці дають змогу до ріжних комбінацій. Таким шляхом далеко ми не зайдемо. Очікую Вашої відповіді. 14 вересня 1928 р., м. Берлін».
Друкований орган уряду ЗУНР «Український Прапор» 15 квітня 1929 р. повідомляв про створення ОУН таке: «Провід Українських Націоналістів, себто жмінка молодих, шукаючих життєвого примінення людей, переважно петлюрівців, що під проводом отамана Коновальця на Конгресі у Відні і собі склеїла щось у формі диктатури, і стоячи зрештою ідейно недалеко від уенерівців варшавського толку, утворила свою філію за кордоном під кличем «чистого націоналізму». Звісно, непорозуміння, а інколи й ворожнеча поміж діячів українського національно-визвольного руху на еміграції значно послаблювали ефективність боротьби.
Активізація ОУН привернула увагу Москви, яка справедливо вбачала в постаті Є. Коновальця нового українського лідера. План ліквідації Коновальця, узгоджений Сталіним, реалізовано 23 травня 1938 р. у Роттердамі (Нідерланди). Цього дня під час зустрічі з Павлом Грищенком (псевдоніми Приймак, Павлусь, Вельмут, Норберт і Валюх), який виявився більшовицьким агентом Павлом Судоплатовим, останній передав Є. Коновальцю, нібито від побратимів, коробку цукерок з українським орнаментом, в яку було вмонтовано бомбу. Потужний вибух, що стався на вулиці Колсінгель біля кінотеатру «Люм’єр», обірвав життя провідника ОУН. Він похований на цвинтарі «Кросвейк». Його вбивця так і не був названий під час офіційного розслідування.
Загибель Є. Коновальця завдала відчутного удару по національно-визвольному руху та по ОУН зокрема. Невдовзі, під час ІІ Великого Конгресу ОУН в серпні 1939 р., в Організації намітилися істотні протиріччя, що призвели до розколу в стані борців за українську державність.
Далі подано витяги з документів, що зберігаються в Центральному державному архіві громадських об’єднань України та висвітлюють початковий період існування ОУН, заходи Є. Коновальця з розбудови Організації (авторська стилістика, орфографія та пунктуація збережені).
Ірина ЖУРЖА, провідний науковий співробітник Центрального державного архіву громадських об’єднань України, кандидат історичних наук.
Витяг із звернення Голови Проводу ОУН полковника Є. Коновальця до провідників країв та теренів, секретарів округ та держав, управ відділів ОУН. Не пізніше 22 січня 1930 р.
Націоналісти! Провід Українських націоналістів установляє день 22 січня «світом української соборності», повинним для Організації Українських Націоналістів.
Пам’ятний день 22 січня 1919 р. входить в національну свідомість українських націоналістів не лиш як спомин світлої хвилі минулого та поклін дорогій цінності традиції, — 22 січня — це верховне гасло цілої програми українського націоналізму.
За нами історичний акт злуки двох українських держав в єдину державну організацію. За нами політична боротьба провідників національного визволення, що розбіжними своїми плянами перші перехрестили акт злуки. Ідея всеукраїнського єднання не перемогла політики сепаратихмів та духа територіального патріотизму в широких колах обох частин українського громадянства. За нами розгром обох українських армій, які, не маючи в основі своєї діяльности єдності політичного проводу, — не могли втриматися перед переважаючою навалою ворогів і, хоч побіджені на полях бою, увійшли в історію повними моральними побідниками, полишаючи для нащадків велику традицію збройного соборного чину.
Націоналісти! День 22 січня 1930 р. буде першим святом, яке відсвяткує врочисто ціла Організація Українських Націоналістів на місцях та своєю організованістю дасть українському громадянству доказ, що вона не тільки кидає гасла, але працює спільними зусиллями для повного і достойного їх виконання [...].
Витяг із обіжника Голови Проводу українських націоналістів Є. Коновальця (ч. 1). Женева, 30 квітня 1930 р.
До Вельмишановних пп. референтів, членів Проводу Українських Націоналістів!
1. Подається до відома, що розташування поодиноких членів ПРУН вже закінчено, а саме:
а) Місцем осідку Голови ПРУН і його канцелярії, являється тимчасово Женева. Керовником канцелярії Голови ПРУН назначується тимчасово п. Бойкова.
В Женеві находиться теж Центральне Пресове Бюро ОУН, якого керівником назначається п. Богуша.
б) Прага залишається осідком секретаря, референта преси й пропаганди, економічного референта, референта зв’язку і головного контрольного ПРУН.
в) Париж являється осідком організаційного референта та військового референта ПРУН.
г) І врешті Брюсель осідком політичного референта ПРУН [...].
Витяг із обіжника Голови Проводу українських націоналістів Є. Коновальця (ч. 3). Женева, 22 травня 1930 р.
З дотеперішнього досвіду призбираного з півторарічної майже діяльності ПРУН і взагалі ОУН, стає для мене ясним:
1. що Провід ОУН не в силі в даному моменті скласти якогось суцільного, на довший час важного систему діяльності, який обов’язував би все членство ОУН і згори вже начеркував кожному з них, як мають вони реагувати на питання, яких кожного дня ставить перед них само життя. Інакше кажучи теперішній ПРУН не є на мою думку в силі — дати вже сьогодні закінчену до подробиць націоналістичну ідеологію, програму для організованого українського націоналізму.
2. що не зважаючи на те, що ОУН в сьогоднішній українській дійсності є мабуть потенційно найбільше сильною організацією, вона не виявляє на ділі такої активності, якої можна було б від неї надіятися [...]. Інакше кажучи, в діяльності ОУН можна часто густо побачити значну диспропорцію між словом та чином.
На мою думку причин цього останнього явища шукати треба в тій обставині, що ОУН має досить велике число членства, не має одначе провідників. Само членство ОУН виявляє вправді надзвичайно багато доброї волі, але не підготовлене як слід, не знає точно, що йому робити і як зібратися до виконання поставлених завдань. Треба ствердити, що членство в ОУН є зараз дуже слабко зв’язане з ОУН і що ділом якраз провідників в поодиноких центрах, повинно бути зв’язати його тісніше з організацією, взагалі поставити кожного члена на його місце і в цей спосіб активізувати членство ОУН [...].
Полковник Євген Коновалець. 1930-ті рр.
