Справедливість і загальнолюдські цінності — ці поняття для багатьох росіян, і тим паче офіційної Москви, давно під прицілом. Зброї, ненависті, пропаганди... Простіше сказати: цих цінностей немає. Як для більшості російських журналістів — стандартів журналістської етики. Достовірної, незаангажованої інформації, яка не має стосунку до пропаганди, як не було, так і немає! Російські медійники щиро радіють силовим тріумфам п’яних футбольних уболівальників (які до клінічної смерті б’ють англійців) і сподіваються, що найближчим часом Росію очікуватимуть «помітніші успіхи на світовій арені» — взяття Харкова, Миколаєва, Херсона, Одеси й... Європи. Яка середньовічна дикість — убивати неросіян, привласнювати території й радіти: «Хто сильніший — той і правий!». Але ж бажаючі захоплювати чуже, як правило, не цінують і не бережуть своє. Із днем народження, Росіє! Та, яка ще не народилася. Але в якої вже є совість.
Борис ЦЕЙТЛІН (Московська область):
— І не знаю, що сказати про війну. Хіба що пробачення попросити. Але таке хіба можна пробачити. Напевно, і не потрібно, принаймні, тепер. А побажання українцям просте — продовжувати вірити в себе і не здаватися.
Віктор ТОПАЛЛЄР (Нью-Йорк, режисер, журналіст, теле- і радіоведучий):
— Мене попросили поділитися баченням ситуації. Немає в мене ніякого особливого «бачення»... Усе це вже було. Аншлюс Австрії, захоплення Судет, боягузлива бездіяльність Заходу, нахабність агресора й загарбника, що дедалі зростає й супроводжується потужною геббельсівською пропагандою, і, як наслідок цього, — перетворення народу на радісне бидло: все це вже було, було, було...
Небажання вплутуватися у війну з Гітлером призвело тоді до зрадництва: Чехословаччину віддали на розтерзання. Сьогодні та сама підлість — за Будапештським меморандумом 1994 року США і Великобританія дали Україні гарантії її територіальної цілісності в обмін на відмову від ядерної зброї. Якщо ваші обіцянки, ваші гарантії коштують три копійки, хто віритиме вам і рахуватиметься з вами? Друзі? Вороги? Це не тільки злочин Путіна (злочинець, злодій, бандит і повинен скоювати злочини), це злочин Заходу. Сенатор Маккейн в NY Tіmes писав, що «Сполучені Штати слабкі; а людей на кшталт Путіна слабкість провокує на дії», і зовсім справедливо зауважив, що «путінська агресія відображає зростаючу зневагу до реноме Америки у світі».
Що робити? Зброї не даєте? Війська не посилаєте? Добре, санкції... З паршивої вівці... Санкції — річ потрібна й хороша. Але жорсткі санкції, справжні, а не розмахування в повітрі кулачками. Які? Скажу. Відкликання послів, реальна загроза розірвання дипломатичних відносин. Багаторазове збільшення списку Магницького, внесення до нього всіх депутатів злодійської думи та інших офіційних осіб. Арешт їхніх рахунків і нерухомості. Так само, як рахунків і нерухомості їхніх дівок, дітей і подільників. Заборона мовлення російських телеканалів на Заході з їх дивовижною геббельсівською брехнею, за допомогою яких вони вже перетворили більшу частину росіян на стадо баранів. Діють, треба сказати, просто за інструкціями фашистського міністра пропаганди: «Дайте мені засоби масової інформації, і я будь-який народ перетворю на стадо худоби... Щоб у брехню повірили, вона повинна бути жахаючою... Брехня, повторена тисячу разів, стає правдою». Актуально, чи не так? Якщо не помиляюся, Вінстону Черчіллю належать слова про те, що фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами...
А із самою (винуватий, самостійною) Україною все, звісно, непросто. «П’ята колона», яка рятує пам’ятники Леніна й обожнює Путіна, є? Є. Дика корупція є? Є. Усілякі фанатики-відморозки-погромники є? Є. Небезпека проговорити, прокрасти Майдан-2, як Майдан-1, є? Є. Лідери потужні є? Немає...
Та й до того ж Європа, куди так прагне Україна, схоже, не одержима бажанням широко розгорнути обійми: вона вже усвідомила, як обробилася за всіма статтями з Євросоюзом. Знову годувати когось? «Где деньги, Зин?» Західні німці, от, досі не отямилися, зіштовхнувшись із ментальністю німців східних, котрих десятиліття калічив соціалізм... Плюс лихо з економікою. Плюс засилля ісламістів і вся маячня «мультикультуралізму». Плюс... У сенсі, тільки встигай мінуси лічити. А тут ще й Україна звалиться в «євросім’ю» з усіма наслідками, що випливають...
І все-таки. Незважаючи на всі плюси, в сенсі мінуси, відбулося найголовніше. І найстрашніше для кремлівської банди: не бажають трикляті «бандерівці-петлюрівці-махновці» назад у «братню родину народів», під російський чобіт. Найголовніше, про що я писав, коли Майдан тільки починався: народ, який скуштував волі й гідності, вже не буде бидлом і черню. Це найголовніше. Найважливіше.
Яна ГОНЧАРОВА (Ростов-на-Дону, активістка, координатор проекту «РосУзник):
— Ніколи не думала, що мене може зачепити війна, що співвітчизників саджатимуть за слова і думки, що мої друзі й родичі можуть так щиро й безмежно ненавидіти. З моменту окупації Криму й початку збройного конфлікту на сході України з мого життя зникло багато людей. Вони пішли самі або я від них відсторонилася, тому що неймовірно важко спілкуватися з тими, хто так сліпо й наївно вірить телевізору. Не перебуваючи тут, у цій системі, неможливо зрозуміти, наскільки сильно й безкомпромісно працює російська пропаганда. І мені шкода, що мій голос не чують, часом навіть близькі люди. На судах у Надії Савченко я бачила кадри, зняті там, на війні. Я не знаю, як можна щиро радіти вбивству, нехай навіть і противників, не розумію, як піднімати зброю проти молодих хлопців, не можу уявити, за що там воюють росіяни — «добровольці», «захисники»... Уже давно переслідує відчуття, що я живу в нескінченному божевільному сні.
В усі жахливі, репресивні часи є ті, хто не погоджується з існуючою політикою, намагається плисти проти течії. На щастя й у нинішній Росії ще є такі люди, вони зовсім щиро й відчайдушно продовжують гребти в цьому невичерпному потоці брехні й ненависті, і іноді течія несе їх — когось у в’язницю, когось із країни. Найчастіше це гідні люди — розумні, освічені, чесні. Що чекає Росію далі? Не знаю, але, очевидно, саме такий народ потрібен владі — покірний, відданий, захоплений. Мені шкода, що дві такі близькі країни опинилися по різні боки з вини «сильних світу цього». Вони там грають, а програємо ми, звичайні люди, що прагнуть жити у мирі й спокої. Ці великі політичні ігри призводять лише до розладу між росіянами й українцями й розширення прірви, що тяжіє до безкінечності. У ці складні для нас усіх часи, мені здається, найважливіше пам’ятати, що людина — насамперед людина, а не національність, місце народження або колір шкіри. Не можна дозволяти політиці влазити в наші душі — це не наші ігри, а ігри нами. Хочу побажати миру — всім. Бути щасливими. Не здаватися й пам’ятати, за що ви боретеся, навіщо ви робите те, що робите. Усвідомленості. І як казав один мій друг — навчіться не боятися.
Юлія БЕЙК (Москва, акторка театру і кіно):
— Бажаю, щоб українці знайшли в собі сили завершити те, що почали, а саме: перетворити Україну на нормальну європейську країну. Якщо українцям удасться це зробити, то зникне дуже багато проблем. Можливо, росіяни тоді теж зрозуміють, що це можливо, і змінять свій курс. Бажаю далі робити фокус на реформаторів, залучати більше іноземних інвесторів. Захищати ЗАКОН і КОРДОНИ. Ваш колишній міністр економіки не наголошував на інвестуванні в армію. Це перше, що повинно бути при такому сусідові, як Росія, — зверніть увагу на Фінляндію.
Людмила КУЗЬМІНА (Самара, правозахисник):
— Думаю ось про що: Путін і ця його бригада божевільних зробили наймерзенніше й найпідліше, що можна зробити, — зробили ворогами, боюся, надовго, якщо не назавжди, народи, що розмовляють однією мовою. В Україні наповнює якесь космічне відчуття. Одне з одним розмовляємо, здається, різними мовами, проте одне одного розуміємо. І вони так само. Один говорить українською, інший відповідає йому російською, ледь пом’якшеною південним акцентом. І розуміють одне одного — космічне відчуття. І повторюю: злочину цьому немає прощення. А наслідки для Росії ще страшніші будуть.
Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Cанкт-Петербург. Пікети активістів проти війни в Україні й на захист політв’язнів.
Фото з архіву Костянтина Єршова.
