Нестабільність соціально-економічних відносин, переоцінка цінностей у різних сферах суспільного життя знаходять своє відображення і в діяльності поліцейського. Ця професія є однією з найскладніших у сучасному суспільстві, адже воно вимагає від працівника поліції високого культурного рівня, освіченості, здатності до самоосвіти та самовдосконалення, уміння застосовувати свої знання в різних сферах правоохоронної діяльності, що об’єктивно потребує переосмислення наявної системи підготовки кадрів для поліції.
Якими б досконалими не були закони в державі, технічне оснащення поліції, саме людський фактор, особиста культура та світогляд поліцейського, мотиви вчинків і його реальні соціальні дії визначають ступінь успіху поліцейської діяльності. Тому варто виділяти три основні складові: мотивацію службової діяльності, набуття практичних навичок та культуру поведінки. Тобто внутрішня мотивація є вирішальною обставиною, яка перетворює людину на професіонала, зокрема поліцейського, при цьому потрібно заохочувати і розвивати такі духовні установки особистості, як професійне покликання, почуття самоповаги та гордості професіонала, нарешті, патріотизм.
Мало хто заперечуватиме сьогодні, що традиційні підходи до підготовки працівників правоохоронних органів не повною мірою забезпечують необхідну якість і професійну компетентність кваліфікованих кадрів поліції. Саме тому правильним є висновок щодо наявності об’єктивно існуючого протиріччя між зростаючими вимогами сучасного суспільства до діяльності поліції та традиційною системою підготовки поліцейських.
За роки незалежності нашої держави виділяється два основні напрями реформування системи професійної підготовки кадрів для правоохоронних органів. Це, насамперед, процес об’єктивний, що має загальнодержавний характер.
Перший напрям пов’язується зі структурними змінами в системі навчальних закладів, а другий — з переходом на багаторівневу і багатопрофільну систему підготовки професійних кадрів.
Характерною особливістю першого напряму реформування професійної освіти є вихід навчальних закладів МВС України на рівень найкращих вітчизняних академічних юридичних шкіл з подальшим утвердженням університетських стандартів. Результатом такого розвитку є формування потужних наукових шкіл і правоохоронного спрямування, і теоретико-правового.
Характерною рисою другого напряму розвитку є подальше впровадження безперервної форми підготовки фахівців. У зв’язку з цим у системі професійної підготовки умовно можемо визначити певні освітні рівні: спеціальна початкова підготовка; навчання в освітніх установах вищої професійної освіти МВС України; підвищення кваліфікації та перепідготовка (додаткова професійна освіта); навчання в процесі практичної діяльності (службова підготовка). Водночас безперервність супроводжується спеціалізацією професійної підготовки (досудове розслідування, кримінальна поліція, громадська безпека, психологія, кібербезпека), а також проведенням прикладних наукових досліджень на замовлення органів і підрозділів МВС та Національної поліції України.
Нині, із врахуванням вітчизняної системи освіти, загальним обґрунтованим висновком є те, що підготовка поліцейських в Україні на базі навчальних планів юридичної освіти та освітнього рівня бакалавр, магістр є надбанням вітчизняної правоохоронної системи, а не недоліком.
У процесі реформування системи підготовки кадрів для Національної поліції виявилася проблема співіснування та співвідношення в межах реалізації освітньої діяльності професійної підготовки та професійної освіти в системі ВНЗ МВС. Визріла необхідність визначення місця професійної підготовки в системі освітньої діяльності за програмами вищої освіти.
У звіті групи з формування єдиних підходів до європейської поліцейської науки справедливо зазначається, що лінії поліцейської освіти та підготовки часто перетинаються, оскільки вони здійснюються в межах одного процесу. Водночас існує небезпека втрати балансу між цими процесами в підготовці кадрів, якщо освітня організація дотримується високих академічних та інтелектуальних стандартів, і навпаки. Пошук гармонії між цими процесами в професійному становленні кадрів поліції важливий з точки зору результату підготовки поліцейського як гаранта забезпечення громадської безпеки та боротьби зі злочинністю.
Зокрема, викликає занепокоєність необґрунтована популістська увага та намагання до перенесення на українські терени практик західних систем навчання і виховання, які, зазвичай, не враховують наших особливостей, освітніх традицій, та й самих результатів цих практик у тих країнах, де вони вже стали частиною освітнього ландшафту.
Формування компетенцій на основі традиційної прикладної підготовки, а також сліпе копіювання західних педагогічних технологій загалом не сприяють удосконаленню системи професійної підготовки кадрів. Адміністративні ж методи розв’язання зазначеної проблеми призводять до штучного симбіозу та декларативного впровадження компетентнісного підходу.
Сучасні національні системи підготовки кадрів поліції характеризуються різними поглядами щодо співвідношення в підготовці практичних поліцейських навичок і академічних знань. Проте в підсумковому звіті групи з формування єдиних підходів до європейської поліцейської науки, представленому 2007 р., розмежування поліцейської освіти і поліцейської підготовки є наріжним каменем.
Освіта зазвичай забезпечує більшу теоретичну підготовку, а її концептуальні межі покликані стимулювати аналітичні здібності та критичне мислення. По суті, професійна підготовка і освіта припускають різні стилі навчання, оскільки взаємодіють із різними рівнями засвоєння навчального матеріалу.
В основі теорії виділення такого параметра, як рівень засвоєння діяльності, лежить постулат про те, що будь-яка діяльність здійснюється на основі раніше засвоєної про неї інформації, а успішність виконання залежить від глибини та якості засвоєння. При цьому розрізняють репродуктивне і продуктивне засвоєння інформації, що і покладено в основу відповідних варіантів вивчення матеріалу.
У процесі професійної підготовки працівник поліції лише відтворює раніше сприйняту інформацію про методи діяльності та застосовує її для виконання типових дій (репродуктивний рівень). У процесі ж професійної освіти працівник поліції не лише відтворює раніше сприйняту інформацію і застосовує її в діяльності, а й творчо адаптує її для використання в нестандартних умовах (продуктивний рівень).
Уявлення щодо професіоналізму поліцейського хоча і не є одностайним, але переважно передбачає такі стандарти: повне розуміння і прийняття поліцейським призначення поліції в суспільстві; почуття спільності з колегами; повага до Кодексу етики і дотримання його положень у житті та на службі; розвинений інтелект; наявність і постійне поповнення знань; володіння сукупністю методів професійної діяльності (вміння перевести знання в сферу практичної роботи); поінформованість про сильні та слабкі сторони своєї особистості; психологічна й етична підготовленість; безперервне навчання новим методам поліцейської діяльності, підвищення кваліфікації тощо. Більш конкретно професійні вимоги пов’язані зі спеціалізацією працівника поліції, його посадою і місцем у поліцейській ієрархії.
У визначенні мети поліцейської освіти дискусійним залишається питання про те, давати працівникам поліції повноцінну освіту або ж готувати вузьких фахівців у тій чи іншій сфері поліцейської діяльності. На думку німецького дослідника Пітера Доома, для поліції необхідно готувати і фахівців широкого профілю, і фахівців вузької спеціалізації. Загальновизнано, що нині в поліцейській діяльності котирується не горезвісна робоча сила, а працівник із високим рівнем освіченості, вихованості, професійної навченості, сукупність чого і формує професіоналізм.
У підсумку потрібно зазначити, що об’єктивним є співіснування поліцейської підготовки та поліцейської освіти. В умовах реформування є необгрутованим руйнування однієї із складових формування професійної компетенції поліцейського. Навпаки, і професійна освіта, і професійна підготовка потребують удосконалення. Істотні зміни в нашому суспільстві, вимога прозорості та фахової й ефективної правоохоронної діяльності, зниження корупційних ризиків потребують кардинальних змін у навчальному процесі, розпочинаючи з етапу добору на навчання і завершуючи розподілом. Необхідність практики передбачає перехід від формального теоретичного навчального процесу до запровадження тренінгових технологій, особливо в останній рік навчання, формування сталих та професійних навичок.
У цьому напрямі є важливими різні інноваційні впровадження. Зокрема, це може бути створення тренінгових центрів як базових навчально-методичних осередків спеціалізованої фахової підготовки. У Національній академії внутрішніх справ це, наприклад, Центр підготовки миротворців, сертифікований ООН. В Одеському державному університеті внутрішніх справ набирає ваги Центр підготовки фахівців для проведення фінансових розслідувань під егідою також ООН та ОБСЄ. Харківський національний університет внутрішніх справ має сталі напрацювання з підготовки висококласних фахівців з кібербезпеки.
Є гарний вислів: ми можемо стільки, скільки знаємо. Яким буде рівень професійної компетенції працівника поліції, таким буде і рівень безпеки в суспільстві. А звідси — і рівень довіри до поліції.
Олександр Євгенійович КОРИСТІН, доктор юридичних наук, професор, начальник управління професійної освіти та науки МВС України.
