Академік Віталій ЦИМБАЛЮК: «Живемо в час, коли фантастика стає в медицині дійсністю»

18 червня 2016 1471

Завтра медичні працівники України відзначатимуть своє професійне свято. У їх складі і 18-тисячний загін Національної академії медичних наук, покликаний торувати шлях до високоякісної охорони здоров’я населення, першим відгукуватися на виклики часу. Напередодні свята кореспондент «Голосу України» поспілкувався з президентом НАМНУ академіком Віталієм ЦИМБАЛЮКОМ (на знімку).

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.

— Віталію Івановичу, як ви, як президент НАМНУ, оцінюєте місце і роль академії в охороні здоров’я громадян нашої країни?

— Високо. І робитиму все, щоб її місце і роль ще більше зміцнити. На сьогодні попри серйозні проблеми в країні академія має найкращі медичні заклади. До того ж найкращі не тільки в науковому плані — тут вони взагалі поза конкуренцією, а й у практичній площині. У наших інститутах зібрано найбільшу кількість професійних людей, переважна частина яких пройшли підготовку за кордоном і можуть робити все те, що робиться в найкращих наукових установах і клініках країн Європи. Візьмемо хірургію. Наші фахівці в плані хірургічної майстерності мають чудові руки. Тим часом до неї потрібна серйозна технологічна база. Тому було закуплено найновітніші діагностичні і лікувальні апарати, пристрої, обладнання. Адже сучасна медицина без технологічного забезпечення мало що може. Коли людина серйозно захворіла, вона зазвичай проходить у процесі лікування низку етапів — поліклініку, до якої має прикріплення, районну чи міську, обласну лікарні, часто й певні київські клініки. І ця своєрідна естафета триває доти, поки хворий не одужає. Якщо цього не станеться, він звертається до нашого профільного його захворюванню інституту. Бо саме тут рівень медичної допомоги найвищий, вона найкваліфікованіша і найтехнологічніша. Наведу буквально пару прикладів. Скажімо, Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова — єдиний в Європі, де сьогодні роблять операції на працюючому серці, тобто без застосування апарату штучного кровообігу. Тільки шунтувань тут щорічно здійснюють майже тисячу. А це, по суті, тисяча врятованих життів. Не кажучи вже про інші, в тому числі і ще складніші хірургічні корекції, які виконуються на європейському рівні і результати яких часто вищі за європейські. Такі самі справжні дива творять за своїм профілем також фахівці Національного інституту хірургії і трансплантології імені О.О. Шалімова, Інституту нейрохірургії імені А.П. Ромоданова, багатьох інших академічних закладів. Ми живемо в час, коли фантастика стає в медицині дійсністю.

Загалом сьогодні в НАМНУ 36 інститутів, де працюють майже 18 тисяч медиків. 4,5 тисячі з них — наукові співробітники, 3 тисячі — лікарі. У складі академії є клінічні інститути і чисто теоретичні, які займаються виключно науковою роботою. Є установи гігієнічного профілю.

— Наскільки адекватними запитам практичної медицини, викликам часу є пріоритети в роботі академічних інститутів?

— Сьогодні академічні наукові установи охоплюють усі види відомих патологій. І якби технічно оснастити наші інститути належним чином, то ми в принципі могли б повністю «закривати» всі питання практичної медицини на рівні, скажімо. Німеччини, Австрії, США, Канади. Більше того, наші фахівці користуються великим не лише авторитетом, а й попитом за кордоном. Тільки останнім часом до провідних зарубіжних клінік на роботу прийнято багато наших молодих спеціалістів. Інша річ, що це має й зворотний бік медалі: вони потрібні й нашій країні, але для їх заохочення працювати в Україні треба створювати відповідні умови, включаючи належну зарплату. Що ж до пріоритетів, то головний із них — робити якомога більше для поліпшення якості медичної допомоги в нашій державі, розширення її можливостей в забезпеченні охорони здоров’я громадян. Тому зусилля наших наукових установ зосереджено насамперед на проблемах, від розв’язання яких залежить успішне лікування серцево-судинних, онкологічних, інфекційних та інших захворювань, які визначають сумну статистику смертності населення. І тут, як я вже казав, треба відзначити беззаперечні успіхи кардіохірургів школи Амосова, хірургів школи Шалімова, нейрохірургів школи Ромоданова, багато інших колективів, робота яких отримала високе міжнародне визнання. Але є серед сьогоднішніх пріоритетів і суто українські. Один із них — чорнобильська тематика. Так сталося, що ми маємо цю катастрофу, великомасштабні забруднення територій, маємо людей, які продовжують жити в цих зонах. І всьому світу цікаво, як людина виживає в таких умовах, як впливають наслідки епохальної аварії на живий організм? 30 років, що минули після трагедії, добра Україні, на жаль, не принесли. З’явилося багато захворювань, яких до цього в нас не було. Ми отримали, зокрема, велику кількість пацієнтів з гострою променевою хворобою. Те саме стосується захворювань кровотворної системи, які ми звикли називати «раком крові». І кількість людей, які від цього потерпають, на жаль, зростає. Небезпечна динаміка спостерігається і з раком щитовидної залози, особливо в дітей. Після Чорнобиля з’явилися також так звані радіаційні катаракти, до того ж у молодих людей, чого до аварії не було. Я вже не кажу про інші захворювання, які «активізувалися» на постчорнобильському ґрунті, — цукровий діабет, серцево-судинні, ортопедичні. А як загалом зросла онкологія — це ж просто катастрофа! Щогодини в Україні реєструється 18 нових випадків онкологічної патології. Це особливо стосується молочної залози у жінок. Тому постчорнобильські медичні аспекти є дуже серйозною і, однозначно, пріоритетною проблемою. Над нею багато працюють наші академічні інститути: Національний науковий центр радіаційної медицини, Інститут ендокринології і обміну речовин імені В.П. Комісаренка, Інститут медицини праці, Інститут громадського здоров’я імені О.М. Марзєєва, Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова та інші. Сюди ж треба додати психологічну і психоневрологічну допомогу. Ця патологія сьогодні на третьому місці після серцево-судинної та онкологічної. Поряд із цим ми вже другий рік щільно займаємося військовою тематикою.

Як приклад практичного виміру роботи на пріоритетному напрямі можу назвати такий проект. НАМНУ, МОЗ, Київська міська державна адміністрація домовились про розгортання програми «Інфаркт — СТОП!» Академія задіяла в ній три заклади — інститути Амосова, Шалімова і Стражеска, де на сучасному рівні здійснюють дуже швидко діагностику й оперативні втручання — як відкриті, так і ендоваскулярні, коли ставляться стенти. Проблема лише в тому, щоб пацієнта дуже швидко доставити у стаціонар, надоперативно зробити коронарографію і так само швидко поставити стент. У нас це відпрацьовано, і ми до такої роботи готові. Питання лише в тому, хто закупить стенти, адже фінансування сьогодні — лише на зарплату працівникам. КМДА пообіцяла здійснювати ці закупівлі для киян. Нині розглядається і відпрацьовується кілька варіантів реалізації програми. Один із них: до трьох наших означених додаються інститути МОЗ — Центр дитячої кардіології і кардіохірургії та Інститут серця, київські лікарня «Швидкої допомоги» і Олександрівська лікарня, і вони почергово у визначені дні тижня приймають і надають оперативну діагностичну і хірургічну допомогу хворим. Інший варіант рекомендує нам чеський професор Петр Відімський — поділити роботу за зонами розташування медичних закладів. До того ж узяти лише три інститути, які б цілодобово були готові надавати екстрену медичну допомогу у випадках потреби. Отже, у столиці ми можемо довести кількість інфарктів до мінімуму.

— Чи ефективно, на ваш погляд, у нашій державі використовується потенціал вітчизняної медичної науки? І з огляду на сумну статистику втрат людських життів унаслідок поширення найнебезпечніших захворювань, і з урахуванням недостатнього фінансового забезпечення.

— За минулий рік нам не додали по науковій тематиці майже 20 відсотків бюджетних коштів. Отож, по суті, постала необхідність кожного п’ятого науковця скоротити. А отже, про ефективне використання наукового потенціалу медичної науки говорити не доводиться.

— Але ж скоротити — значить, зупинити або, в кращому разі, пригальмувати якусь програму?

— На жаль, так воно і є. Тим паче що, як я вже зазначав, основне фінансування йде лише на зарплату. А як можуть бути високими результати наукової роботи, коли немає європейського рівня лабораторій, реактивів, належного технічного оснащення. Проте, я вважаю: на тому, що ми маємо, робиться дуже багато. Водночас ситуація змушує вдаватися до оптимізації напрямів досліджень. Як на мене, в цій ситуації з усієї широкої тематики варто залишити лише пріоритетну, що стосується протидії найнебезпечнішим захворюванням. Чого вартий сьогодні хоча б гепатит С, який набуває дедалі більшого поширення через відсутність належного контролю та ефективних засобів лікування. У контексті реформування академічної науки не потрібно, зокрема, й великого ліжкового фонду: можна робити більше меншою кількістю. Кошти просто мають виділятися не за «ліжковим» принципом, а йти за пацієнтом.

— Ще зовсім недавно з’являлась інформація про наміри «відібрати» в медичних наукових установ клінічну складову і передати її до системи Міністерства охорони здоров’я. Якими, з вашої точки зору, могли б бути наслідки такого рішення?

— Я категорично проти цього. Тим паче що МОЗ має свої інститути. Якщо питання стосується єдиного медичного простору, то, на моє переконання, він має будуватися не за принципом підпорядкованості. Бо якщо передати наші інститутські клініки до єдиного фонду, то відбудуться звичні усереднення й зрівнялівка. У підсумку буде загублено і високу технологічність, і фаховий рівень. І те, що було кращим, за п’ять років стане однаково сірим. Треба рівнятися на флагманів, дати людині право і можливість вибору. Хай вона йде туди, де краще. І тоді виживуть ті заклади, які надають реальну медичну допомогу, повертають пацієнтам здоров’я, рятують їм життя. Не можна все підводити під одну гребінку — це ми вже проходили в радянський період. Слід, навпаки, створювати установи, які виділятимуться, матимуть більші можливості. Один із кращих зразків єдиного медичного простору я побачив у Франції. Там є цивільні і військові госпіталі, приватні і державні клініки, і їх не «причісують» під однакові можливості. Кожен заклад має свої функції, свій потенціал. А в єдиний простір їх об’єднує пацієнт. Саме за ним ідуть кошти. І з огляду на це він користується медичними послугами за своїм вибором.

Відзначу ще один істотний момент на користь наявності клінік при академічних інститутах. Практикою виключно своїх закладів особливого прогресу у сфері медицини сьогодні не здатна досягти жодна держава, хай навіть найпотужніша. Бо дуже важливо акумулювати загальнолюдські досягнення, переймати технології, методи, досвід і знання, які мають інші країни. А тому й наші вчені, фахівці активно співпрацюють зі своїми зарубіжними колегами, беруть участь у конгресах, конференціях і симпозіумах, переймають усе прогресивне, що з’являється в медичній науці і практиці. Але дізнатися і побачити — це ще не означає, що новітні напрацювання одразу стануть надбанням наших закладів. Будь-яке з них треба адаптувати до наших умов, апробувати, відпрацювати, збагатити власними надбаннями, адже впровадження кожної — дуже відповідальна справа. Об’єктом їх застосування будуть люди, наші співвітчизники. Цей шлях розробки якраз і проходять в академічних інститутах і клініках. А відпрацьовані тут новинки ми передаємо в регіони, на місця, до практичної охорони здоров’я для широкого використання.

— Чи переймається НАМНУ долею учасників АТО, яку допомогу академічні наукові установи надають «фронтовій» медицині?

— Це також наш пріоритет. І робимо ми в цьому напрямі багато. Починали з Майдану. Тоді допомогу в наших закладах отримали 167 його учасників. На щастя, ніхто з них не помер. А найголовніше, жодного з постраждалих ми не віддали тоді правоохоронцям, як цього вимагала тодішня влада. Сьогодні в плані медичного забезпечення АТО ми співпрацюємо з Міноборони, МВС, Прикордонною службою, СБУ, волонтерами. Уже рік наші інститути ведуть наукову тематику з надання допомоги пораненим в зоні АТО. Бог призначив нам десь 23 роки життя без війни. І, скажімо, що стосується вогнепальних травм, то були їх лише поодинокі випадки. Такої кількості, як нині, ми не мали. І, відверто, попервах до цього не були готові ні цивільна, ні навіть військова медицина. А оскільки українська військова доктрина передбачає, що допомогу в таких випадках мають надавати не лише військові шпиталі, а й цивільні клініки, то ми сьогодні проводимо в цьому напрямі велику роботу. Виділено 500 академічних ліжок. Через наші інститутські клініки вже пройшли понад 3 тисячі поранених, чимало з яких були прооперовані на найвищому рівні. Мова про високоспеціалізовану, високотехнологічну допомогу. І в разі потреби військові шпиталі запрошують для консультацій наших фахівців. У роботі з медичної підтримки АТО задіяно інститути хірургії і трансплантології, серцево-судинної хірургії, нейрохірургії, ортопедії і травматології, отоларингології, офтальмології, пульмонології. Скажімо, чи можна було раніше уявити, що людина отримала ураження осколком у серце і залишилися жива? Ніхто цьому не повірив би. Ми врятували двох бійців з осколковими пораненнями в серце. З поля бою літаком їх було доставлено в Інститут Амосова, дуже швидко прооперовано, і двоє молодих хлопців залишилися жити. Здається, це фантастика, але насправді — реальність. Унікальні рятувальні операції, в тому числі пластичні, здійснюються в Інституті Шалімова. Зарубіжні колеги просто дивуються такому рівню хірургії.

— Який сьогоднішній віковий склад академії? Наскільки перспективний він для майбутнього української медичної науки, нарощування її практичної віддачі?

— Проблеми тут є, бо в системі академії працюють багато людей старшої вікової групи. То є наша основа, і шукати можливостей працевлаштуватися за кордоном вони вже не будуть. А молоді на той мінімум заробітної плати, який сьогодні є в країні, йти в науку вже не дуже хочуть. І в цьому велика біда. Намагаємося, звичайно, гостроту цієї проблеми хоча б певною мірою якось пом’якшити. Створили, зокрема, Раду молодих вчених. Надаємо їм можливості працювати самостійно, виїздити на стажування за кордон. А оскільки не маємо можливості підтримувати їх матеріально, робимо акцент на підтримку моральну. Це і різного роду нагороди, і відзначення за наукові розробки. Але все-таки, і я про це вже казав, чимало з молодих їдуть за кордон. Вони знають мови, іноді по дві, а то й три. Приваблюють зарубіжних роботодавців рівень їхньої підготовки і непретендування на найвищі зарплати. Якщо ситуацію в державі ми не змінимо, не дамо молоді можливість нормально розвиватися, не оцінюватимемо достойно її працю, ми втратимо майбутнє. І в науці, і в суспільному розвитку загалом.

— Сподіватимемося все-таки на краще. І в цьому контексті, що б ви побажали своїм колегам — вченим, лікарям, середньому медперсоналу — напередодні вашого професійного свята?

— Насамперед миру. Бо найбільша проблема для нашої держави, кожного її громадянина, і медика в тому числі, — це війна. Вона забирає багато молодих людей і багато ресурсів, які можна було б спрямувати й на розвиток медицини, охорони здоров’я. Бо найбільше благо для людини — бути здоровим. Ми замислюємося над цим лише тоді, як захворіли. Саме тоді починаємо розуміти, що виникає страшенна біда. Тому все, що робиться в цьому світі, має спрямовуватися на здоров’я людини. Якщо ми це осягнемо, то ставитимемося до питань охорони здоров’я по-іншому, і як наслідок тривалість життя наших співвітчизників стане довша, а здоров’я буде краще. Саме міцного здоров’я я хочу побажати також усім своїм колегам, а ще щастя і успіхів у нашій відповідальній і благородній справі.

— Щирі вітання вам і всім медикам та найкращі побажання і від «Голосу України»!

— Дякую.

Розмовляв Віктор КОЛОМАК.

Київ, Національний інститут хірургії і трансплантології ім. О. Шалімова НАМН України. В операційній.

Фото Сергія Ковальчука.

Президент Національної академії медичних наук України, академік Віталій Цимбалюк.

Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова НАМН України. Директор інституту Василь Лазоришинець у реанімаційній.

Національний науковий центр радіаційної медицини НАМН України. Старші лаборанти лабораторії клінічної діагностики подружжя Сергій та Наталя Татарчук.

Інститут нейрохірургії імені А.П. Ромоданова НАМН України. У кабінеті дуплексного сканування судин головного мозку лікар Вікторія Ващенко та старша медсестра Олена Ясинська.

Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України. Директор інституту академік НАМНУ Юрій Антипкін та головний лікар клінік інституту, заслужений лікар України Любов Слєпова під час обходу у відділенні реанімації та інтенсивної терапії новонароджених.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА .