Цей день особливий. 22 червня 75 років тому розпочалася війна. Віроломна, але оголошена. І сьогодні мало хто попросить старого очевидця: «Повідайте про фашистів...». Тепер розповісти може кожен. Кожен очевидець СЬОГОДНІШНЬОЇ війни. Неоголошеної. Підлої! Під назвою — психіатрична катастрофа «путінський мір». І ця війна поруч або в сім’ї кожного з нас. Але чомусь саме в цей день особливо хочеться згадати вже про мир. Адже, за традиціями багатьох народів, найдовший і найенергетичніший день у році «обмиває тіло й душу слов’ян». І це — день розквіту всього живого. Миру й життя. І хочеться додати — російського розуму.

 

 

Аліса НЕВАЖНО (ФЕДОРОВА) (Москва, журналіст):


— До загальновідомих подій на Майдані я, якщо чесно, вважала Україну абсолютно спорідненою країною, а її населення — у всіх сенсах — братнім народом. Мені здавалося, що люди, котрі об’єднані загальною історією й культурою, виросли на одних книжках, дивилися одні фільми й розмовляють однією мовою, не можуть так сильно одне від одного відрізнятися. І тільки тепер стало остаточно ясно, наскільки я помилялася. Виявляється, українці володіють двома вирішальними якостями, які й роблять із народу усвідомлене громадянське суспільство. Це прагнення до свободи й любов до своєї країни. Говорити про це можна нескінченно, наприклад, у Росії слова патріотизму ллються з усіх телеекранів і радіостанцій, з уст політиків, шкільних учителів і міських божевільних, але, не підкріплені жодними діями, вони залишаються лише словами, що не мають жодної сиди взагалі. А любов — це завжди творення. Це компроміс, це прощення й терпіння, набратися якого я вам дуже бажаю. Після будь-яких революцій, як після шторму, на берег спливають сміття, піна й каміння... Але багато чого поганого, що було в історії, часто робилося на краще. Наприклад, Німеччина програла дві світові війни за одне століття, а сьогодні все одно — провідна держава Європи. Я вірю, що ви поборете труднощі, якщо не витрачатимете дорогоцінний час на образи й боротьбу з ворогом. Усе одно, народ, який не прагне свободи, — це завжди переможений, народ. Вам необхідно нині сконцентруватися на будівництві тієї самої держави європейського зразка, яку ми поки що не можемо побудувати в Росії. У вас це може вийти.


Михайло ЄЖОВ (із Санкт-Петербурга, музикант, живе в Празі) :


— Це гасло особливо популярне в країнах, де живуть у лайні. «Ми народжені для війни!»


Ні хлопці. Ви народжені, щоб жити в лайні. А воювати вам хочеться тому, що не хочеться жити в лайні. Але іншого способу з нього вибратися ви не знаєте. Точніше, вам так навіяли, що тільки через війну можна вибратися з лайна.


Але тут хочу вас засмутити. Будь-яка війна приведе вас до ще більшої купи лайна. Що холодна, що гаряча, що гібридна. Будь-яка.


Я це відповідально заявляю. Я знаю ці фрази й гасла. Я в них виріс. Із самого дитинства мене почали готувати до війни. Жовтенята, піонери, комсомольці. Бойове крило партії. Партії, що йде «вірним курсом». Пам’ятаєте, з чого починається клятва піонера. Згадали? Я її знаю напам’ять:


— Піонер! До боротьби за справу Ленінської Комуністичної Партії Радянського Союзу будь готовий!


— Завжди готовий! Відповідали піонери й піднімали криву зігу.


І так покоління за поколінням. Житія в лайні, але з повною бойовою готовністю. Укомплектовані за нормативами. Що здали норми ГТО і пройшли курс політичної підготовки. Для дітлахів — бойова гра «Зірниця». З року в рік.

Не було в нас дітей. Були майбутні солдати. Не було в нас жінок. Були матері солдат. Не було в нас дівчаток. Були майбутні медсестри.


Але.


Хлопці. Ніхто не буде з вами воювати. Не те століття нині. В Європі цінують людське життя. Нікого на вас не поженуть з автоматами в руках. Не підуть танки, не побіжить на вас піхота, не полетять льотчики-камікадзе.

Нічого такого не буде. Тут це нахрін нікому не треба. Тут ніхто не народжений для війни. Тут за останніх 70 років навчилися жити мирно. І проблеми розв’язувати мирно.


Вас просто присплять, як безнадійно хворого. Перекриють штучну вентиляцію легенів — і привіт.


Ви живете на газі. 80 відсотків вашого експорту в Європу — це газ. Я не жартую. Гугл у допомогу.


Отож. Просто вентиль вам прикрутять — і по всьому. решту вже майже зроблено. Вас виключили практично з усіх світових фінансових потоків і позик. Вам перестали поставляти сучасне устаткування «подвійного призначення». Ще трохи й пускати вас будуть тільки після перевірки на детекторі брехні. Вас тупо ізолюють. Як зачумленого, котрому місце в окремій палаті. Тому що ви, як і совок, — хворі. Хворі війною, расизмом, нетерпимістю. І розвалитеся ви, як і совок. Без єдиного пострілу.


Просто світ терплячий. Він терпляче чекає. Він терпляче чекав за совка й тепер почекає.


Почекає, поки вам не набридне копирсатися у власному лайні. Поки до вас знову не дійде, що з лайна, воюючи, не вилазять. Поки ви самі не зрозумієте, що Іскандерами ситий не будеш, а гаслами двори не підметеш. Поки ви, нащадки Шарикових, не візьметеся за своє основне завдання — вигрібати лайно із власних (вами ж засраних) дворів. Ось для цього ви народжені. Запам’ятайте раз і назавжди. Для цього народжений будь-який народ будь-якої країни. Розгрібати власне лайно. А не для війни.


А будете продовжувати, сидячи в лайні, загрожувати світові — канете в лету, як СРСР.


Якщо ви хочете подарувати світу «Руській мір», упорядкуйте будиночок Канта в Калінінграді. І скажіть: «Ось. За нас будиночок великого філософа став кращий, ніж був за німців». І такий порядок нам подобається. І таке ми хочемо усьому світу. Може, після цього на ваш «мір» звернуть увагу, як на мир?


Інна Віталіївна (Москва, менеджер) :


— Особисто моя думка така, що Україна повинна бути єдиною й розвиватися в тому напрямі, який обере сама. Мені подобається те, що українці змогли переломити систему, що гнітить людей. Сподіваюся, найближчим часом конфлікт у східній Україні закінчиться і всі хлопці повернуться у свої сім’ї.


Ольга КОРОТКОВА (Ярославль, пенсіонерка, працює кіоскером, у минулому диригент оркестру народних інструментів, займається містозахистом (пам’ятки архітектури):


Я корінна Ярославна з українським (по батькові) корінням. Ще з радянських часів пам’ятаю поїздки до Харкова, Києва, Канева, Черкас. Була в Києві один раз — возила туди учнів, коли працювала в школі. Гарне місто. Але чомусь запам’ятався Канів. Ще з дитинства пам’ятаю величезні сади під Харковом, звідки тато родом. І коли вступала до музшколи, співала «Черемшину», хоча мене ніхто не вчив української мови (тато по-українськи називав тільки овочі). Мова дуже співуча. Тато любив співати «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю...». Я вважаю: не можна роз’єднувати насильно, за допомогою пропаганди, наші народи — ми всі одного слов’янського коріння!


І як хочеться, щоб українці, добрий, гостинний, веселий і музичний народ, жили в мирі, злагоді, процвітанні й багатстві! Давайте не будемо самі підкладати вибухівку надуманої ненависті під нашу загальну пам’ять. Наші правителі — це ще не народ, вони приходять і йдуть, а наша добра пам’ять залишається. Незважаючи на весь жах того, що відбувається в Росії та Україні. БУТИ ДОБРУ!


Євген РОЙЗМАН (глава Єкатеринбурга) :


— Я люблю Україну і вважаю, що українці зуміють розв’язати всі свої проблеми. Бажаю Україні єдності й процвітання!


Андрій Юрійович ФЕДОРОВИЧ (Москва):


— Головне те, що насправді УКРАЇНА мені (росіянинові з 20 роками служби в офіцерському корпусі у Збройних Силах (1977—1998 рр.), громадянинові РФ і жителеві Москви) — РІДНА, а путінська росія й народ путіна — чужі. І не мені одному. Ось що зробив з Росією тимчасовий правитель чекіст путін.


Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.


Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.