А вишні падали на Землю...
І вітер гілкою гойдає...
А Його Мати все чекає...
Стоїть біля дороги сива...
І хто б вже дав Їй свої крила...
Вона злетіла б прямо в небо...
Сльоза застигла на лиці...
Ви зупиніться, палачі!..
І скільки можна літ терпіти?..
І скільки можна вам прощати?..
Не ваша плаче Сива Мати...
А Їй то літ лиш сорок три...
Якби ж не знати нам війни...
«Ти, Сину, мій рідненький...
Вернись живий, здоровий...
Я прошу цього в Бога...
І на колінах я благаю...
Не хочу я земного «Раю»...
Я бачу тільки фото, посмішку
твою...
Вернись живий, я прошу.
І молю...»
Світлана ЧАРУК, художник.
Одеса.
