Ще на початку двотисячних, приєднавшись до Болонського процесу, Україна взяла на себе зобов’язання щодо приведення якості національної освіти у відповідність до європейських стандартів.
Серйозним проривом на цьому шляху могло б стати створення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) — незалежного професійного науково-експертного органу, який перебрав би на себе реалізацію державної політики у цій сфері. У більшості країн світу, які у нас заведено називати цивілізованими, саме такі незалежні інституції (а не чиновники) проводять ліцензійні експертизи та акредитацію вищих навчальних закладів, займаються питаннями присудження наукових ступенів, погодженням освітніх стандартів, складанням рейтингу університетів, формуванням переліку спеціальностей тощо. Це дає змогу неупереджено корелювати освітні стандарти з реальними потребами ринку праці та суспільним запитом.
А в Україні, як і в більшості пострадянських країн, вимоги до якості вищої освіти досі формулюють і перевіряють виконавці (міністерські чиновники), а не замовники освітніх послуг. Як наслідок — нинішній катастрофічний стан нашої вищої школи, її невідповідність тим викликам, перед якими нині опинилася Україна.
Політика управління якістю освіти в нашій державі давно потребувала вдосконалення, тож мала стати невід’ємною і вкрай важливою частиною освітньої реформи. Саме через це два роки тому освітянська та академічна спільноти схвально сприйняли Закон «Про вищу освіту», в якому нарешті було закладено норму про створення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.
До того ж це цілком відповідало гострому суспільному запиту на запровадження такої системи, яка б перетворила українські виші з «фабрик із видачі дипломів» на простір із підготовки сучасних фахівців, затребуваних не лише всередині країни, а й на міжнародному ринку праці.
Початок функціонування НАЗЯВО, без перебільшення, міг стати для суспільства одним із реальних і вагомих прикладів реалізації справжніх реформ в системі освіти.
Та, на жаль, не став...
Шлях до створення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти виявився непростий і дуже тернистий.
Перший склад НАЗЯВО мав бути сформований ще влітку минулого року. Якщо бути точним, то протягом дев’яти місяців з дня набрання чинності законом про вищу освіту, тобто до 6 червня 2015-го.
Відповідно до закону Національне агентство є незалежним та колегіальним органом. Вищі навчальні заклади, Національна та галузеві академії наук, роботодавці та органи студентського самоврядування мали делегувати до його складу 25 своїх представників.
Вибори охопили сотні університетів та інститутів, трудові колективи та вчені ради. Серед достойників, яких було обрано до складу НАЗЯВО, — три академіки та п’ять членів-кореспондентів національних академій наук, 15 докторів та шість кандидатів наук, семеро з обраних мають почесні звання заслуженого працівника освіти, заслуженого діяча науки і техніки чи заслуженого діяча мистецтв України.
До речі, на вибори вже витрачено чимало державних коштів: обрання одного члена НАЗЯВО від вищих навчальних закладів коштувало системі освіти 100 тисяч гривень.
...З 1 вересня минулого року новостворене Національне агентство набуло повноважень, передбачених Законом України «Про вищу освіти», і мало запрацювати на повну. Однак відтоді справа так і не зрушила з місця.
Палиці в колеса новоствореному Агентству раптом почало встромляти... профільне міністерство. Колишнє керівництво МОН чомусь у будь-який спосіб намагалося заблокувати початок роботи НАЗЯВО. Усіляко затягувало винесення на розгляд уряду питання щодо призначення його керівних органів. Постійно нехтувало виконанням заходів із забезпечення діяльності Нацагентства, передбачених законодавством. А кошти, виділені з держбюджету на забезпечення роботи НАЗЯВО в 2015 році, взагалі було передано на святкування ювілею одного з українських вишів.
Хитрощі, до яких вдавалося колишнє керівництво освітою, щоб завадити роботі незалежного агентства, було видно неозброєним оком. Тому освітянська спільнота покладала великі сподівання на нову команду, що прийшла до керівництва МОН. Думалося, що багатостраждальне НАЗЯВО нарешті отримає «зелене світло». Тим паче що пані Лілія Гриневич у своїй першій промові як міністра освіти, проголошеній із парламентської трибуни, запевнила, що Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти почне функціонувати вже найближчим часом.
Проте трохи згодом на сайті МОН з’явився план дій нової команди, з якого стало зрозуміло: доведеться знову зачекати. З незрозумілих причин старт роботи агентства було перенесено з «найближчого часу» аж на вересень 2016 року.
Натомість міністерство видає наказ «Про деякі питання проведення акредитації напрямів підготовки, спеціальностей» (від 12.05.2016 р. №498), а вже 8 червня вносить на розгляд Кабміну постанову з промовистою назвою «Про затвердження складу акредитаційної комісії». Тобто, всупереч Конституції України, Закону «Про вищу освіту», створюється такий собі орган під назвою «акредитаційна комісія», існування якого не передбачено жодним законодавчим актом України, а тому не наділено жодними законними повноваженнями.
На жаль, не вніс ясності щодо подальшої долі агентства й оприлюднений міністерством минулого тижня «План із забезпечення початкового етапу діяльності НАЗЯВО». Цей продукт чиновницької творчості, хоча і складається аж із 49 пунктів, при детальному вивченні походить, швидше, на покроковий план, як «заговорити» початок роботи цієї незалежної інституції.
Тобто процес утворення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти вочевидь вкотре звертає на тернистий шлях.
Проте вже нині подальше невиконання вимог Закону «Про вищу освіту» та нехтування урядових рішень щодо створення НАЗЯВО породжує цілу низку проблем і правових колізій, а найстрашніше — запускає процес подальшого руйнування системи освіти.
Річ у тім, що профільне Міністерство, перебравши на себе функції і повноваження Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, діє незаконно. МОН щоразу грубо порушує закон, коли видає ліцензії вищим навчальним закладам. Коли проводить акредитацію освітніх програм. Коли приймає рішення щодо присудження чи позбавлення наукових ступенів. Коли утворює чи то ліквідує спеціалізовані вчені ради...
Навіть коли розробляє і вносить на розгляд Президента України та уряду проекти актів з питань, які належать до повноважень Національного агентства! Один із таких нормативних актів, який міг мати руйнівні для національної системи вищої освіти наслідки, став внесений МОН Перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти. Відповідно до законодавства розробляти цей перелік мала не купка міністерських чиновників, а НАЗЯВО разом із вишами. Тоді з переліку точно не «випали» б такі важливі для суспільства спеціальності, як медична фізика, соціальна географія, екологія, метеорологія та ще величезна купа інженерних, технічних і військових спеціальностей.
І найстрашніше, на наш погляд, не те, що міністерські чиновники, продовжують усупереч законодавству реалізувати не притаманні їм функції, створюючи передумови для корупційних діянь. А те, що така ситуація консервує неефективну систему оцінки якості вищої освіти, блокує її розвиток, не дозволяє інтегруватися до європейського освітнього простору. У результаті потужний імпульс, який дав реформам в освітній сфері новий Закон «Про вищу освіту», потроху згасає. Це дискредитує реформи, підриває довіру до них у суспільстві, створює атмосферу розчарування і невдоволення в освітянському та академічному середовищі.
Допустити подальше грубе порушення закону просто не можна. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти повинно запрацювати і якомога швидше. І профільний парламентський комітет зробить для цього все від нього залежне.
Бо, схоже, ми скочуємося у прірву. Замість того, щоб підвищувати якість та рівень вищої освіти, закладаючи тим самим підвалини для динамічного інноваційного розвитку нашої країни, ми весь час вигадуємо то якісь штучні перепони, то шукаємо свій, особливий шлях. Як результат — за впровадження Болонського процесу Україна отримала від Європейської комісії 2,2 бала із п’яти можливих і посіла «почесне» 47-ме місце із 47. Гірше, як бачите, вже просто нікуди...
Олександр СПІВАКОВСЬКИЙ, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань освіти та науки.
