Ті, хто вважають, що все найвидовищніше і найзахопливіше під час Євро-2016 відбувається тільки на футбольному полі, дуже помиляються. Враження від позафутбольних подій не менш яскраві. Не кожного дня побачиш на березі Середземного моря польських фанатів, які позують на тлі хвильок у плавках і шарфиках. А поруч засмагають уболівальники української збірної і запекло сперечаються: треба відправляти у відставку тренера Фоменка чи ні. Адже реальність така, що вже напередодні матчу зі збірною Польщі шанси України на вихід в одну восьму видавалися примарними. І раптом з ресторанчику, що на березі Середземного моря, долинає пісня Джамали «1944». І суперечка стихає. Ми все одно переможці. Головне про це пам’ятати.

Цікаво також спостерігати за тим, як у різних країнах відчувають свято Євро. Польща і Німеччина, чиї команди були нашими суперниками, живуть футбольними новинами: людям потрібні сильні емоції, які викликають почуття патріотизму. Така вже людська сутність, і добре, коли спалах любові до своєї країни пов’язаний зі спортивним змаганням. Національні прапори прикрашають машини, вікна приватних осель та магазинів. У ресторанах і кав’ярнях великих та малих міст просто на вулиці вивішують плазми, щоб всі бажаючі могли приєднатися до перегляду матчів. Зовсім інша атмосфера панує у Франції. Тут про Євро нагадує істотно збільшена кількість поліцейських машин та заборона на паркування навколо стадіонів. І, звичайно, фани-вболівальники з різних країн, які заполонили цими днями країну.
У день матчу збірних України і Польщі Марсель став жовто-блакитним і червоно-білим. Польських уболівальників приїхало приблизно утричі більше за наших. Але, згідно зі статистикою, саме на цей матч, котрий, як багато хто сподівався, мав стати вирішальним, наші співвітчизники купили найбільше квитків.

Уболівальники зі Львова (на знімку) зізналися, що їхали не з дуже добрим настроєм. Але все-одно вирішили підтримати команду. Серед тих, кого можна було побачити в «групі підтримки» на матчі (окрім Президента України Петра Порошенка), були й народні депутати, й шоумени. Були й ті, що роздають автографи, і ті, що користалися нагодою, щоб їх узяти.
Цікаво, що цього разу уболівальники України та Польщі, які зійшлися перед матчем на площі перед Старим портом, не з’ясовували стосунки між собою. Навпаки — польські фани завзято підхоплювали світовий шлягер про Путіна. Що стосується пересічних французів, то вони спостерігали за цим рідше з байдужістю, частіше — з цікавістю, намагаючись записати зведений хор уболівальників двох збірних на телефони. Але жодного разу — з роздратуванням. Врешті фанів можна було побачити і в музеях. А також на знаменитому острові Іф, описаному Александром Дюма у «Графі Монте-Крісто». А турист — футбольний він уболівальник чи ні — завжди бажаний гість у Франції. До речі, цими днями тут можна було побачити безліч автомобілів і мотоциклів з українським номерами — рідкість для Європи, куди наші туристи на своєму транспорті доїжджають не часто. І якщо зараз хтось рве коси, що Україна програла на Євро, то хочеться втішити, що це не найстрашніша наша поразка.
До речі, після матчу в сектор до українських уболівальників прийшов Андрій Шевченко, намагаючись дібрати утішливі слова. Звичайно, було дуже шкода, що це свято футболу і для нашої збірної, і для уболівальників закінчилося. Але не слід забувати, що мине ще кілька тижнів, і Євро-2016 стане історією. В історію відійдуть і поразки. А ось наші перемоги будуть з нами завжди. А вони у нас є. Про це нагадує голос Джамали, що лунає з ресторанчика на березі Середземного моря.

Марсель.

Фото автора.