Відразу три події кінця першого місяця літа безпосередньо стосуються корінного народу Криму — кримських татар. Насамперед відзначається 26 червня День кримськотатарського прапора, 30 червня виповнюється рівно двадцять п’ять років від дня проведення другого Курултаю кримського народу, який після десятиліть вигнання проходив на рідній, кримській, землі. А 28 червня — День Конституції України, до якої кримські татари хочуть внести зміни для захисту своїх прав і національних інтересів.
Курултай розстріляних
Перший Курултай (національний з’їзд кримських татар) відбувся 1917 року в умовах повалення самодержавства й Тимчасового уряду, який очолював Олександр Керенський.
Ідейним натхненником і організатором проведення Курултаю виступав муфтій (духовний правитель) мусульман Криму та громадський діяч Номан Челебіджіхан. Він і його соратники проводили роботу зі створення національної державності кримських татар, яку вони втратили наприкінці XVІІІ століття, після того як Кримське ханство було захоплено Російською імперією.
На момент проведення першого Курултаю в листопаді 1917 року Челебіджіхан був арештований, потім випущений, став першим головою уряду Кримської народної республіки, згодом знову арештований і розстріляний у Севастополі разом з однодумцями в лютому 1918-го революційними матросами й скинутий у воду, перед цим тіла були поколоті багнетами.
Треба сказати, що з перших днів проголошення Кримської народної республіки формувалися не тільки органи влади, а й армійські підрозділи. До складу молодих збройних сил входили зокрема французькі військові й український полк імені гетьмана Дорошенка.
Але після хоч і короткочасного встановлення в Криму влади більшовиків про Кримську республіку забули, її активісти зазнали репресій. А з приходом барона Врангеля про будь-яку національну державність, насамперед кримських татар, довелося забути.
З остаточним установленням радянської влади в Криму в жовтні 1921 року на території півострова була створена Кримська автономна радянська соціалістична республіка в складі РРФСР. Кримські татари й караїми були визнані корінними народами Криму. Створили національні райони, 6 з яких були кримськотатарськими, 2 — німецькими, 2 — єврейськими й один — український.
Однак яких-небудь глобальних рухів у розвитку національних мов і культур не було. Досить сказати, що кенаси — релігійні споруди караїмів, яких в усьому світі нараховується не більш як півтори тисячі осіб, були відібрані.
В одній із них у Сімферополі тривалий час розміщалася редакція кримського радіо.
Тобто, маючи зовнішні атрибути національної самостійності, автономія залишалася, по суті, на папері, не гарантуючи жодних прав. Це підтвердилося під час Другої світової війни, коли в 1941-му, а потім в 1944 роках із Криму були депортовані німці, вірмени, болгари, греки та кримські татари.
З початком повернення із місць депортації на півострів кримські татари, які не припиняли свою боротьбу й у місцях, куди вони були примусово вивезені, розпочали формувати свої, національні, органи влади.
З’їзд повернення
Кримські татари у своїй історії пережили багато горя. Наймасовіший вихід із Криму відбувся у період з 1784-го по 1785 роки, коли Крим був оголошений територією Російської імперії. Сотні тисяч кримських татар тоді емігрували. Очевидці свідчили, що багато сіл не просто спорожніли — у них не було жодної людини. Така само ситуація склалася і в 1944-му. Влада, виселивши кримських татар, які традиційно займалися землеробством, вирощуючи виноград, городину і фрукти, раптом виявила, що цим займатися більше нікому. Переселені з інших областей РРФСР на місце депортованих не змогли опанувати сільське господарство в умовах фактичної відсутності води, оскільки всі традиції оброблення землі були втрачені разом з виселеними місцевими жителями.
Кінець червня 1991-го став знаменним в історії кримськотатарського народу. Саме цими днями двадцять п’ять років тому в Криму проходив другий Курултай (загальнонаціональний з’їзд кримських татар). Слід нагадати, що тоді на початку року на півострові було проведено референдум про відтворення Кримської АРСР, проти якого різко виступали кримські татари. Влада Криму в особі створеної Верховної Ради побачила в Курултаї й національному русі кримських татар реальну політичну силу, яка могла за певних умов стати альтернативою радянським органам влади.
На Курултай було вибрано 262 делегати, причому тільки 129 із них проживали на території Криму, інші — за його межами, у місцях депортації. На той момент на півострові мешкало 135 тисяч кримських татар, причому 55 тисяч із них прибуло в останні півтора року.
Напередодні у Верховній Раді Криму відбулася зустріч керівництва півострова, представників Верховних Рад СРСР і УРСР із лідерами кримських татар, на якій від них вимагали відмовитися від прийняття на Курултаї низки документів, на що одержали відмову.
Чого ж боялися можновладці і що було прийнято на Курултаї?
У результаті проведення другого Курултаю було сформовано національний представницький орган кримськотатарського народу — Міллі Меджліс. Крім того, було сформовано регіональні й місцеві меджліси. А найголовніше — саме тоді була прийнята Декларація суверенітету кримськотатарського народу, що закріпила право народу вільно встановлювати свій політичний статус, забезпечувати економічний, соціальний і культурний розвиток.
Шевкет Кайбуллаєв, один із делегатів Курултаю, член Меджлісу й редактор газети «Авдет» («Повернення») — нині він зазнає переслідувань з боку російських спецслужб — вважає: «сам факт прийняття Декларації про національний суверенітет кримськотатарського народу засвідчував, що ми на правильному шляху», оскільки в ній делегати другого Курултаю визначили першочергові, стратегічні завдання. «Одне із головних таких завдань — сказати світу, що ми існуємо як етнос, як народ», — зазначає Кайбуллаєв.
У прийнятій на національному з’їзді декларації було, зокрема, заявлено: «Крим є національною територією кримськотатарського народу, на якій тільки він має право на самовизначення так, як воно викладене в міжнародних правових актах, визнаних світовим співтовариством».
Курултай також звернувся до Організації Об’єднаних Націй, до парламентів і урядів держав, до міжнародних організацій із проханням підтримати прагнення кримськотатарського народу до самовизначення.
На з’їзді також були представлені й затверджені національні символи народу, насамперед це прапор — блакитне полотнище із золотавою тамгою — знаком кримських ханів — Гераїв (або Гіреїв). Як національний гімн були прийняті слова вірша «Ант еткенмен» («Клянуся») Номана Челебіджіхана.
Необхідно зазначити, що після розвалу СРСР Україна як незалежна держава опинилася сам на сам із проблемою повернення та влаштування кримськотатарського й інших раніше депортованих народів. Зокрема, було утворено понад 300 селищ репатріантів, з’явився інженерно-педагогічний університет, який став осередком національних кадрів, національні школи та дитячі садки, кримськотатарські бібліотеки, діє державний національний театр, державні ансамблі.
В окупації
Після подій березня 2014 року, коли Крим і Севастополь виявилися відрізаними від України, а на півострові почали насаджуватися російські реалії, які означали й означають підвищену й пильну роботу спеціальних служб і правоохоронців, особливо стосовно інакомислячих, представники кримських татар опинилися на передовій з обстоювання своїх прав.
Нападки почалися буквально відразу після того, як кримськотатарський Меджліс відмовився брати участь у кримській владі й відкликав з неї своїх представників, і у представницькій, і виконавчій гілках.
Потім з’явилися заборони на в’їзд у Крим лідерів — Мустафи Джемілєва й Рефата Чубарова, арешти, порушення кримінальних справ стосовно заступника голови Меджлісу Ахтема Чийгоза й інших активістів.
Нині, за різними оцінками, у в’язницях Криму й Росії перебуває від 25 до 40 кримських татар.
Меджліс був змушений перенести свою діяльність на материкову частину України, зокрема в Київ, у зв’язку з тим, що його діяльність у Росії й у Криму, який РФ вважає своєю територією, заборонена й визнана екстремістською.
На території півострова проживають активісти Меджлісу, делегати Курултаю. Але в умовах, що склалися, їхня діяльність більш схожа на дії підпільників.
Кримські татари, незважаючи на потужний державний апарат, який ополчився проти них, не втрачають надії на те, що кращі часи не за горами. І ці кращі часи вони пов’язують насамперед із прийняттям нової редакції Конституції України, у якій окремим пунктом або розділом була б закріплена позиція про те, що Крим є національно-територіальною автономією кримських татар.
На недавньому брифінгу в Києві народний депутат України Рефат Чубаров зазначив, що Меджліс виходить із того, що в розділі Конституції України «Автономна Республіка Крим» має бути чітко прописано, що кримська автономія утворюється на основі права кримськотатарського народу на самовизначення в складі України.
За його словами, Президент Петро Порошенко повинен дати публічне доручення діючій Конституційній комісії, щоб у її складі створили робочу групу з підготовки змін до 10 розділу Конституції України «Автономна Республіка Крим».
Чубаров також впевнений, що після затвердження положень про національну автономію мають бути прийняті закони про статус кримськотатарського народу й інші аспекти кримського життя після деокупації півострова.
Недавні слухання у Верховній Раді України, які пройшли 15 червня й на яких мали можливість виступити кримські активісти, зокрема й правозахисники, а також політики, продемонстрували, що в Україні не забули про кримську проблематику, але водночас рівень представництва був недостатнім.
«Прийшли на слухання представники органів влади, які, по суті, нічого не вирішують, ми так і не почули жодної пропозиції про те, як повернути Крим і які кроки вживають для цього», — зазначив у своєму блозі в одній із соціальних мереж Айдер Муждабаєв, заступник директора кримськотатарського телеканалу АТР. Це той самий телеканал, який був змушений через нападки з боку влади та російських силовиків перебратися з півострова в Київ.
Конституція — основний закон у будь-якій державі, і її виконання є не тільки правом, а й обов’язком усіх громадян.
У Конституції записано, що Україна є унітарною державою, тому тема про автономію, і насамперед автономію національну, у нинішніх умовах, коли схід країни у вогні, щонайменше неактуальна й матиме не більш як декларативний вигляд. Хоча, з другого боку, для світової громадськості оголошення Україною Криму територією, на якій проживає корінний народ, котрий має право на самовизначення в рамках окремої автономії у своєму складі, може відіграти немаловажну роль у процесі повернення півострова.
Крим.
Закладний камінь пам’ятника жертвам депортації у Сімферополі.
Жалобні заходи, присвячені 72-й річниці депортації кримських татар.
Фото автора.
