Про нюанси і підводні течії конституційної реформи — в інтерв’ю із заступником голови Конституційної комісії, суддею Європейського суду з прав людини у відставці, народним депутатом України попередніх скликань, доктором юридичних наук, професором Володимиром БУТКЕВИЧЕМ.
— Як засвідчив час, Основний Закон нашої держави не виявився досконалим, адже до нього не раз вносили поправки. Конституційний процес триває і нині. Чи могла Верховна Рада у 1996 році, коли ви були народним депутатом, прийняти досконаліший документ?
— Одна мудра людина сказала: коли чиновнику не подобається Конституція — треба змінювати чиновника. Конституція — це особливий документ. І хочеться комусь чи ні, а вона не є документом якоїсь певної особи чи певного колективу і навіть не Верховної Ради певного скликання.
Документ, який обговорювали у 1996 році, готувався не парламентом другого скликання, а набагато раніше. Коли розвалився СРСР, керівництво залишилося практично те саме. І вся біда була в тому, що те керівництво ніколи не займалося самостійно управлінням державою, воно не могло керувати — а лише виконувало те, що казали Москва чи політбюро. Змінилася ситуація — і воно було готове виконувати нові вказівки. Ми починали працювати над Конституцією ще у Верховній Раді першого скликання. І, як тепер пам’ятаю, збиралися тоді в Комісії з питань молоді (так тоді ще називалися комітети), яку очолював Анатолій Матвієнко. Це була ідея його та Олександра Разумкова — створити такий собі інтелектуальний центр для розробки Конституції. Досить довго ми дискутували щодо розділу «Громадянське суспільство», який спочатку ввійшов до Конституції, а потім був вилучений. І виходили з того, що Конституція має не лише відображати ті проблеми, які є в суспільстві, а й дати перспективу їх розв’язання. А друга Верховна Рада вже працювала в іншому стилі — прагнула розробити таку Конституцію, яка не була б гірша за інші конституції у світі та відповідала б міжнародним зобов’язанням, які взяла на себе Україна. Це трохи різні підходи. От якби взяти та об’єднати перший та другий підходи — то було б кращим варіантом. Але це виявилося неможливим, бо народні депутати другого скликання вірили тексту, букві. І на тих людей, які починали готувати Конституцію в парламенті другого скликання, діяло друковане слово зарубіжних конституцій, як на язичника ідол.
— Чи не означає це, що українська Конституція писалася під зовнішнім впливом?
— Ні, не можна так казати. У підготовчій групі ще в період першої Верховної Ради з нами працювали провідні українські юристи, економісти. І ми виходили від тих проблем, які були в суспільстві, порівнюючи нашу Конституцію з конституціями інших держав. Тому не можна говорити про вплив якоїсь держави.
— Чому нині знову назріла потреба конституційних змін — бо Конституція недосконала чи тому, що змінилися проблеми в суспільстві і країна розвивається не так, як передбачали?
— Усі проблеми з нашою Конституцією — це недотримання Конституції керівниками держави. Тільки-но прийняли Конституцію, вже через кілька днів тодішній Президент Кучма на зустрічі з журналістами сказав: він шкодує, що поставив підпис під Основним Законом. А Верховна Рада вже в лютому 1997 року прийняла перші зміни до Конституції. Чорнило ще не висохло під Конституцією, а вже стали готувати зміни та доповнення до неї. Чим це було спричинено? Принаймні не тим, що Конституція недосконала. Леонід Данилович хотів президентсько-парламентську республіку по максимуму, що не пройшло в «конституційну ніч», а Олександр Олександрович Мороз — щоб була парламентсько-президентська республіка і побудувати соціалістичне суспільство. Вони хотіли таку Конституцію, якою самі її бачили та розуміли. Але між Президентом і главою парламенту виникали постійні суперечності.
Ще в першому проекті Конституції 1996 року я пропонував таке доповнення: «Державний територіальний устрій України будується на засадах адміністративної децентралізації влади». Але воно вилетіло тому, що Президент вважав, начебто я пропоную підірвати президентську владу і не дати йому можливості ефективно керувати країною. Якби ми тоді надали децентралізацію, про яку йшла мова, думаю, сьогодні вже багато проблем розв’язали б.
— Конституція 1996 року була політичним компромісом?
— Певною мірою так. Взагалі, коли голосують підняттям руки, — це вже певний компроміс. До ідеї децентралізації більше не поверталися. Важко досягалися компроміси на предмет мовного питання. Чи щодо висловів «український народ» чи «народ України». Комуністи наполягали, щоб не було поняття «український народ». А я сказав: вийдіть і подивіться, що написано на пам’ятнику Ватутіну — «генералу від українського народу». Але тоді ми не могли прийняти багато з того, що вже можна сьогодні. Скажімо, не могли внести жодних змін щодо судової влади.
— Чи можна стверджувати, що кожен Президент намагався переписати Конституцію під себе?
— Покажіть хоч одного Президента, який не хотів би змінювати Конституцію під себе. Так було і за попередніх президентів, і тепер. Як член Конституційної комісії, я завжди мав власне бачення Конституції, але водночас бачив, що певні зміни не можна вносити, коли Конституція робиться під конкретну особу.
— Чому загальмувала роботу Конституційна комісія і ще не збиралася нинішнього року?
— У принципі ми вже основну роботу виконали. Завершили розробку проектів, і тепер справа — за Верховною Радою.
— У Конституційній комісії ви очолюєте робочу групу з прав людини. У проекті конституційних змін права людини розширено чи звужено?
— Ми опублікували проект змін до Конституції у пресі та в Інтернеті, й люди досі нам надсилають свої пропозиції. Не можемо багато змінити в частині прав людини, бо діємо в рамках чинної Конституції, за якою не можна звужувати права людини, які вже записано. Хоча в нашій Конституції є недоліки, які варто було давно виправити. Ми одна з небагатьох Конституцій світу, де перераховуються всілякі права людини. Тільки у другому розділі 48 статей присвячено правам людини. Плюс — у Загальних засадах та в Перехідних положеннях. Однак зовсім немає механізмів реалізації цих прав.
— Які принципово нові зміни щодо прав людини пропонується внести до Конституції?
— Приміром, щодо статті про право на освіту дискусія була така. Прихильники американського підходу прямо казали: держава не повинна бути нянькою в людини. Кинули її у воду — нехай вчиться плавати. Але навіщо така держава потрібна людині, з якої вона бере податки? На мій погляд, держава повинна все-таки закріпити ті права, які можна реально виконати, і зобов’язана посилювати можливість їх виконати. Нині за Конституцією обов’язкова загальна середня освіта. А пропонується виключити термін «загальна», тобто не 12 років, а 9. Така була пропозиція від Академії педагогічних наук. Щодо вищої освіти — пропонується записати, що держава надає рівну можливість брати участь у конкурсі на здобуття безплатної вищої освіти відповідно до обсягів державного замовлення. І не більше. Бо тепер є і приватні вузи, в яких немає безплатної освіти.
Щодо представників нацменшин і корінних народів — сьогодні за Конституцією вони мають право навчати своєї мови і навчатися своєю мовою. Але це також фізично неможливо виконати. Бо з таким підходом можна вимагати в київському університеті, щоб викладали мовою ромів чи грецькою. У проекті конституційних змін ми записали, що держава виділяє ті виші, які викладатимуть мовами нацменшин. Приміром, Мелітопольський університет — грецькою, Ужгородський — угорською тощо. Ці університети готують відповідні підручники та викладачів
— Нині від уряду лунають пропозиції зробити всю медицину платною. А що залишиться в Конституції?
— Пропонується зробити так: для людей із низьким рівнем доходу залишається державне медичне забезпечення. А люди з вищими доходами самі обирають, до якого медичного закладу звернутися. Тобто щоб усі соціальні права були реальні, а малозабезпечені мали змогу отримувати медичні послуги за рахунок держави.
— А якщо людину привезли до лікарні у критичному стані, в комі?
— Лікарі повинні керуватися клятвою Гіппократа незалежно від того, до якої лікарні потрапив хворий у критичному стані. Це поширюється і на приватні медичні заклади.
— Однак чи не є це звуженням прав людини? Адже раніше всі громадяни мали право на безплатні освіту й медицину, а тепер це буде тільки для малозабезпечених?
— Ми не звужували права, а сформулювали їх так, щоб вони були не деклараціями, а виконувалися. Скажімо, ми не прибрали право на житло, але зробили це право реальним — поклавши на державу обов’язок або надавати людині житло, або можливість придбати будинок чи вкластися в забудову через створення відповідних фондів. Економіка сьогодні залежить не так від державного, як від приватного сектору. Ми повинні це враховувати і зовсім інакше формулювати положення Конституції.
— Чи додаються якісь нові права і свободи?
— Наприклад, пропонувалося записати право на володіння зброєю, посилаючись на Конституцію США. У Конституції Мексики є право людини на зброю, але воно настільки переобтяжено законодавчо, і надається величезна свобода поліцейським органам, щоб перевіряти людину. Ми не ризикнули це право вводити — воно вирішуватиметься на рівні закону.
Ще була досить тривала дискусія щодо заборони дискримінації. Однак записувати в Конституції права сексуальних меншин — не бачимо сенсу. Адже ця проблема успішно розв’язується на законодавчому рівні. Значно гострішою є інша проблема — з національними меншинами, зокрема з кримськими татарами, та з переселенцями.
— З якими пропозиціями найчастіше зверталися до Конституційної комісії люди? Щоб була зарплата і пенсія у дві тисячі євро? Чи про нові права і свободи?
— Хоч як дивно, люди не просили великі зарплату чи пенсію. Їх більше турбує зневага людської гідності. Це великий плюс, що ми дали змогу людям брати участь в обговоренні. Хоча лунало і багато кумедних пропозицій.
— 28 червня відзначатимемо 20 років української Конституції. Як довго триватиме процес удосконалення Конституції чи він має бути безперервним?
— Це має бути перманентний процес, інше питання — він не повинен підпорядковуватися під якогось високопосадовця. Чинну Конституцію не можна відкидати, але вносити зміни потрібно. Хоча ми до сьогодні не прийняли всіх законів, які потрібно було ухвалити для її виконання. Бо державній еліті це було не до смаку. Якщо проста людина порушує обов’язки, записані в Конституції, одразу спрацьовує механізм і людину притягають до відповідальності. Але не можу назвати випадку, коли люди, маючи владу і порушуючи Конституцію, були притягнуті до відповідальності за порушення Конституції. Тут винна не Конституція. Люди.
Інтерв’ю взяла Юліана ШЕВЧУК.
28 листопада 1994 року. Засідання Конституційної комісії за участі Голови Верховної Ради України Олександра Мороза та Президента України Леоніда Кучми.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
