У минулому випуску «Фішки» ми познайомили читачів із Брендоном Уолтерсом, який майже три з половиною року волонтерив викладачем англійської мови у невеличкому селі Михальча, що за 10 км на південь від Чернівців. Місцева громада настільки припала до душі американцю, що він вирішив з нею... поріднитися — обрав собі тут дружину, а потім забрав її у Штати.
Цього разу хочемо розповісти про пригоди Метью Епплі (на знімку) в Україні. Американцю — 28 років, він із Гаррісбурга (штат Пенсільванія, США). Також волонтер Корпусу Миру.
«Передісторія мого волонтерства в Україні розпочалася в студентські роки, — розповідає Метью. — Навчаючись у Піттсбурзькому університеті на третьому курсі, я познайомився і потоваришував з українкою Марією.
Одного разу ми посперечалися, що я вивчу якусь важку мову, наприклад, українську. Я прийняв виклик і записався на курси української мови. Після закінчення навчання думав, чим би мені зайнятися далі. Я хотів побачити світ і викладати англійську. А волонтерство приваблювало мене завжди...
На батьківщині я працював перекладачем у безплатній клініці для іспаномовних людей, які не мали медичної страховки. Також був волонтером у церкві: подавав гарячі обіди, читав і співав на службах. У Піттсбурзі організовував розмовні зустрічі іноземних студентів з носіями англійської мови для поліпшення їх рівня знань.
Крім того, добровільно працював у благодійній організації «Армія спасіння».
Потім вирішив поїхати добровольцем в іншу країну. Друзі підтримували мене, кажучи, що це гарна ідея. Мама також підтримувала, адже бачила, як мої очі світяться щастям. Тато спочатку не розумів, чому я хочу допомагати людям в іншій країні, коли й в Америці багато людей потребують допомоги. Проте, врешті-решт, сказав: «Я не розумію, чому ти хочеш зробити це, але якщо справді цього хочеш, нехай буде так».
Серед багатьох волонтерських організацій США я обрав Корпус Миру. Співпраця з Корпусом дає змогу поїхати майже у будь-яку країну, однак добровольцям не дають можливості обирати. Там можуть поцікавитися лише «географічною перевагою», тобто континентом, а не конкретною країною.
Я обрав Східну Європу і дуже сподівався, що мене направлять саме в Україну. По-перше, раніше я вивчав українську мову і хотів використати ці знання. По-друге, у Піттсбурзі я товаришував з декількома українцями і знав, що вони хороші люди. Однак через те, що я знаю французьку, мені запропонували посаду в Марокко...
Я погодився і вже збирав валізи. Плани змінилися останньої миті: мені запропонували Україну! Це була та пропозиція, від якої я не зміг відмовитися...
...Коли прилетіли в Бориспіль, було дуже хмарно та сіро. Ми з американськими друзями жартували, що погода не хотіла, щоб ми побачили Україну. Потім я вирушив у Сваляву, де на добровільних засадах працював учителем англійської мови у ЗОШ №3. На Закарпатті я провів 3 роки і 9 місяців: з вересня 2009 року по червень 2013-го. Деякий час я жив у дуже хороших сім’ях, а потім переїхав на квартиру.
Місцеві жителі були дуже дружні і добрі! З самого початку я намагався спілкуватися українською, адже досконало вивчити мову можна, якщо нею розмовляти. Вже за три-чотири місяці мовний бар’єр щез.
А за два роки мені вдалося зрозуміти місцевий закарпатський діалект і вільно спілкуватися з друзями.
Як волонтер, я викладав у школі й давав приватні уроки учням, які брали участь в олімпіадах з англійської. Крім того, відкрив клуб англійської мови для спілкування і раз на тиждень проводив англомовний кіноклуб. А ще — організовував мовні семінари й семінари лідерства і волонтерства, літні табори, тематичні вечори до різних американських свят і особливі акції в День боротьби з ВІЛ/СНІД тощо.
Саме тут, на Закарпатті, я дізнався дуже багато корисного та цікавого для себе, набув неоціненного досвіду і навчився терпіння. Бо необхідно було не лише зрозуміти іншу систему освіти, а й знайти індивідуальний підхід до кожного учня.
Тепер можу похвалитися, що досконало володію українською мовою. Побачив, як живуть українці, і сам почав поводитися, як українець.
Друзі-українці казали, що я став напівукраїнцем і навіть патріотом!
Найбільше вразила щедрість вашого народу, милозвучність солов’їної мови, смачні національні страви — вареники, млинці, деруни і борщ. Вразила краса дівчат і... достойна організація залізниць. Я дуже любив подорожувати Укрзалізницею!
З того, що не сподобалося, я б назвав куріння у громадських місцях і розкидане сміття на вулицях. Та, чув, першу проблему українці вже розв’язали, залишилося тільки навчитися не смітити.
...Сумую за Україною і згадую її щодня! Невідомо, в якості кого я повернуся туди — чи як волонтер, чи як турист... Але точно повернуся, і точно — як друг!»
Фото надані Метью Епплі.
Метью Епплі з найкращими учнями Лоціком і Юрком. 1 вересня 2012 року.
Метью Епплі на семінарі англійської мови та лідерства з учнями 11 класу. Хуст, 16 квітня 2011 року.
