Запланований на сьогодні пуск води в головний Каховський магістральний та Північно-Кримський канали важко переоцінити — цього з нетерпінням очікують мешканці Херсонської, Запорізької областей та в АР Крим, для яких дніпровська вода — не фігура мови, а життєво необхідний ресурс. Водночас велике запитання — чи не затримає прихід великої води на півострів яка-небудь провокація, пов’язана з присутністю там самопроголошеної влади та окупаційних військ?
Добрий знак
Якось, прямуючи з Херсона до Сімферополя з давнім приятелем, енергетиком за фахом, ми спинилися на трасі біля пам’ятного знака, на якому прочитали: «Тут 17 жовтня 1963 року пролунав мирний вибух, який відкрив шлях дніпровській воді у Крим...». До того моменту всі мої знання про Північно-Кримський канал обмежувалися тим, що це одна з найбільших гідротехнічних споруд у Європі. Тож усе інше я довідався того дня від товариша, який виявився, на щастя, справжнім енциклопедистом.
Так от: подачу води в Північно-Кримський канал — протяжністю понад 400 кілометрів — забезпечує Головна гідротехнічна водозабірна споруда. Вона подає щороку на півострів понад 1,2 мільярда кубометрів дніпровської води для поливу майже 460 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь, а також для забезпечення Феодосії, Керчі, Севастополя, Сімферополя та інших міст півострова. Того року, коли сталася Чорнобильська трагедія, каналом подали рекордну кількість води — 2,3 мільярда кубічних метрів, 92 відсотки якої пішло на полив.
Від нової Каховки вода йде самопливом, але вже поблизу Джанкоя рельєф вимагає, щоб далі її піднімали насосні та розподільні станції. Близько чотирьох сотень насосних станцій на кримських теренах потребують понад 500 мільйонів кіловат-годин електроенергії. Це неабияким чином пояснює, чому споживання електроенергії перевищує її виробництво, за оцінкою міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Продана, вдесятеро.
Головна гідротехнічна споруда з витратами до 380 метрів кубічних води на секунду — це наче серце надпотужного складного інженерно-технічного комплексу з п’яти водоймищ, 126 насосних станцій, 256 великих гідротехнічних споруд. Телемеханічне управління гідротехнічними затворами, автоматика насосних станцій, ритмічна робота дренажних станцій, яка унеможливлює підняття ґрунтових вод, заболочування, окислення орних земель — усе це дуже вразливі органи життєдіяльності Північно-Кримського каналу, який живить міжгосподарські мережі. Ще минулого місяця за ними доглядали українські управлінці, в адекватне управління активами Північно-Кримського каналу маріонетковим урядом повірити важче, ніж у результати так званого референдуму. І це вже поганий знак.
Недобрий знак
А що гірше: водозабезпечення Криму, яке, за оцінками голови Державного агентства з водних ресурсів Василя Сташука, втричі перевищує рівень в інших регіонах України, зараз лежить винятково в політичній площині. Гіпотетично можлива анексія Криму висуває перед підприємцями автономії непрості запитання. З ким укладати договори на меліоративні роботи, адже час не терпить! Чи закладати нові виноградники, адже воду, грішним ділом, можуть відрізати? Сіяти городину чи ні?
Утім, це не найскладніші запитання. Геополітична невизначеність Криму ставить, скажімо, перед виробниками вина проблему заміни української акцизної марки на федеральну, приведення свого бізнесу до російських технічних регламентів. Це так, як і зупинити подачу води, оскільки треба буде зупиняти підприємства на 5—6 місяців. А за цей час можна й збанкрутіти. Що робити з курсовими різницями і як спекатися боргових зобов’язань перед українськими банками? За якими цінами і в якій валюті доведеться реалізовувати продукцію восени? Ціна цих питань дуже висока і, на жаль, з огляду на кримські реалії, поки що непередбачувана.
Однак, як на мене, вода на Кримський півострів прийде неодмінно, бо, як запевняють у Верховній Раді, уряд нізащо своїх людей не кине. Бо якщо абстрагуватися від політичної істерики довкола кримського питання, а виходити з економічних міркувань, то більше сенсу не переривати водопостачання, а торгувати прісною водою, електроенергією, газом із півостровом за ринковими цінами. Це дуже швидко проілюструє, чого варта його «самодостатня економіка».
ФАКТ
За даними Агентства з водних ресурсів України, упродовж зрошувального сезону з Каховського водосховища в канал подається до 1,7 мільярда кубометрів дніпровської води. 1,4 млрд. куб. м використовують на зрошення 200 тисяч гектарів сільгоспугідь Херсонщини і Криму. 37—38 мільйонів куб. м подають на потреби потужних підприємств — Кримського содового заводу, «Кримського ТИТАНу», близько 47,5 — спрямовується на водопостачання Керчі, Сімферополя, Феодосії та інших міст.
