Академік НАМНУ Андрій СЕРДЮК: «Громадське здоров’я ще не має в країні необхідної підтримки»

Віктор КОЛОМАК.

1 липня 2016 442

Академік НАМНУ Андрій СЕРДЮК: «Громадське здоров’я ще не має в країні необхідної підтримки»

Ще зовсім недавно цей знаний далеко за межами нашої країни інститут мав назву «гігієни і медичної екології». І наукові напрями тут розвивали у суворій відповідності з вивіскою на фасаді установи, приналежної до Національної академії медичних наук. Та, як зазначає директор закладу академік НАМНУ Андрій Сердюк (на знімку), сьогодні — то вже історія, і установа тепер називається «Інститут громадського здоров’я». А на запитання, чим обумовлена така зміна, реагує коротко: «Найголовніший аргумент — відчути свою відповідальність за здоров’я населення, наших співвітчизників».

Кожен канцероген спричиняє «свою» захворюваність

Основою структурної та й функціональної побудови інституту є лабораторії, кожна з яких має чітко визначену тематику досліджень. Одна з них, звідки й розпочалося знайомство з установою, займається канцерогенними чинниками.

...У кабінеті, куди ми завітали насампочаток, — панування різноманітних приладів. Над одним із них, як з’ясувалося, газовим хроматографом, чаклували завідувач лабораторії доктор медичних наук Ігор Черниченко та провідний науковий співробітник кандидат біологічних наук Лариса Соверткова (на знімку). «Нині відомо понад тисячу канцерогенних речовин, які оточують людину та впливають тією чи іншою мірою на її організм і формують стан її здоров’я, — розповідає Ігор Черниченко. — Ми працюємо тільки з одинадцятьма найбільш поширеними». За словами вченого, вони належать до класу важких металів, нітрозамінів і речовин, де індикатором є бенз(а)перен. «Дослідження засвідчили зв’язок між станом забрудненості, рівнем канцерогенного навантаження на організм та онкологічною захворюваністю населення, — продовжує Ігор Черниченко. — Виявляється, на загальну захворюваність впливають усі три чинники, тільки одні речовини є безпосередньо індукторами розвитку пухлин, а інші — модифікаторами, тобто посилюють або послаблюють патологічний процес. А якщо брати окремі локалізації — легені або печінку чи простату, то там уже грають роль окремі речовини. До того ж від початку їх дії до максимального прояву минає певний час. Наприклад, для органів дихання і легенів — це десь 8 років, для розвитку пухлини щитоподібної залози — 13, для сечовивідної системи — 8—10 років. Такі дослідження певною мірою і є тією новизною в нашій роботі, яка започаткована зі зміною назви інституту.

Другий напрям — вивчення ефекту дії речовин на ранніх стадіях до прояву наслідків їхнього специфічного впливу. Цей вплив відбувається, зокрема, за рахунок шкідливих звичок. Приміром, паління. Тому досліджувалося, як в організмі любителів тютюну проходять генетичні зміни, в тому числі залежно від того, як довго і як багато вони палять? Як виявляється, тут є певний зв’язок. Ці результати цінні, вони вже отримали схвалення зарубіжних науковців».

— А чи залежить ступінь впливу від віку, статі?

— Залежить. Жінки палять менше чоловіків. Але фізіологічно вони чутливіші. А тому навіть менші дози на них проявляються більше. По-друге, для канцерогенів характерно, що будь-яка доза, яка потрапляє до організму, безслідно ніколи не проходить.

— Тобто тютюновий канцероген — не «транзит»?

— Ні. Бо він акумулюється не матеріально, а функціонально. Просто потрібен певний час для накопичення певного ефекту. І що раніше людина починає палити, то гірше буде в майбутньому. Якщо вона починає робити це вже у зрілому віці, прогноз буде більш позитивний. Але це зовсім не означає, що у цьому разі паління є безпечним. Із віком старіє насамперед імунна система. Організм стає менш захищений від своїх же генетичних порушень, які призводять до неконтрольованого ділення клітин. У цьому зв’язку найбільші ризики від паління — в дітей. Вони фізіологічно чутливіші. У них більша частота дихання, за певну кількість часу вони отримують більшу тютюнову дозу, ніж дорослі люди. І це надзвичайно небезпечно.

У світі нині не тільки зростає онкозахворюваність, змінюється також її структура. Раніше, скажімо, найбільше вражалася система органів дихання — головним чином через сильне забруднення атмосферного повітря. А тепер заводські труби димлять менше, натомість з’явилися нові речовини—руйнівники ендокринної системи. І тому виникає більше пухлин, які впливають на гуморальну систему, ендо-
кринну. А звідси — рак молочної залози, до того ж не лише в жінок, а й у чоловіків, а також підшлункової та щитоподібної залоз. Тобто змінюється і характер захворювань, бо кожна речовина впливає на «свою» систему захворюваності.

— Виявлені результати можуть допомогти медикам?

— Авжеж. Наприклад, якщо людина палить, у неї відбуваються морфологічні зміни у бронхах та легенях. А якщо перестала, то в декого цей процес за інерцією розвивається далі. Але в більшості «відмовників» він зупиняється. І через 15 років у них ризик виникнення пухлин такий, як у тих, хто зовсім не палив. Організм — саморегулююча система. Але він діє бездоганно в молодому і частково в середньому віці. Пізніше ця саморегуляція людині вже не допоможе.

Контроль — бар’єр для неякісних ліків

Кипіла робота і в лабораторії контролю якості продукції. Кожен співробітник займався «своїм», а завідувач лабораторії кандидат економічних наук Наталія Останіна та науковий співробітник Олександр Влодак обговорювали результати перевірки чергового препарату (на знімку).

— Явний брак під час перевірок ліків практично не виявляється — він становить буквально 1—1,5 відсотка з усього обсягу, та й то це, власне, не брак, а невідповідність препаратів нормативній документації, — розповість потім Наталія Останіна. До імпортних засобів — тих, що відбираються офіційно держслужбою, нарікань фактично немає. Фальсифікати не зустрічалися вже давно. Це стосується насамперед оригінальних препаратів. Що ж до аналогів — так званих дженериків — певні проблеми є. Для виробництва деяких із них використано субстанції низької якості. А це означає, що в них можуть бути якісь погано вивчені або не вивчені взагалі домішки. Як вони впливають на організм людини, які наслідки цього — питання не риторичні. Водночас, на думку Наталії Останіної, державний контроль у нашій країні поставлений добре. І вже багато років відбір зразків здійснюється дуже чітко. Проблема — у фінансуванні. Через це, наскільки відомо, держінспекції в регіонах практично не діють, а лабораторії розвалюються. А що слабший контроль, то більша вірогідність потрапляння на ринок неякісних ліків, зазначає завідувачка лабораторії.

На запитання щодо динаміки обсягів щорічних перевірок лікарських засобів Наталія Останіна називає цифри. У 2011 році, наприклад, було вида-
но 6713 сертифікатів, у 2013-му — 6107, в 2014-му — 4322, в 2015-му — 2872, в 2016-му, за півроку, — 1488. Як бачимо, обсяг, на жаль, зменшується. Яка причина? По-перше, завозити ліків стали менше. По-друге, препарати зарубіжного виробництва, насамперед європейського, контроль фактично не проходять. Хоча траплялося, що ліки відомих компаній виявлялися проблемними.

— Наскільки велика небезпека підробок, коли використовується бренд відомої компанії, а препарат — якщо й не крейда, то близько до цього?

— Вважаю, що підробити сьогодні можна все, незалежно від того, в який спосіб компанія захищає своє ім’я, торговельну марку, пігулку, відповідає завідувач лабораторії. Проте можна допускати, що доцільність підробки також певним чином вираховується — визначається, що є вигідним, а що ні. Знаю твердо: без жорсткого контролю в нас в Україні ми з вами як пацієнти просто загинемо. Послаблювати цей контроль ніяк не можна.

Потрібно запровадити Національну доповідь

У кабінет директора інституту час від часу заходять співробітники — хто із запитанням, хто за погодженням своїх дій, хто зі звітом про виконання доручення. Усе вирішується швидко і безвідмовно: відчувається, що це стиль роботи керівника, який в установі добре знають, визнають і з вдячністю приймають. Між «візитами» спілкуємося про новації і пріоритети в науковій політиці установи.

— Звичайно, до нової назви інституту в суспільстві ще не звикли. Та й загалом громадське здоров’я ще не набуло в державі ні юридичної, ні законодавчої, ні управлінської підтримки — тієї, яку воно має отримати, з огляду на соціальну важливість, розповідає Андрій Сердюк. Але, за його словами, це має бути. І що швидше, то краще — іншого шляху в нас немає. Адже ми заявили, що йдемо в Європу і сподіваємося відповідно жити, якщо, звичайно, переймемо європейські цінності і стандарти, в тому числі в організації охорони здоров’я. Ми самі, держава, маємо подбати про здоров’я своїх громадян.

— У колективі осмислена зміна спрямування роботи, яка, як я розумію, стоїть за новою назвою?

— Попередня назва скеровувала нас насамперед на вивчення довкілля, наукoве обґрунтування тих чи інших небезпечних чинників. Тепер ми перейшли з гігієнічної оцінки до визначення конкретної небезпеки їх для людини, тобто на оцінку стану громадського здоров’я. Ми змінили не лише назву, а й структуру інституту. Тепер він має три відділи. Один займається гігієною довкілля, тут сконцентровано всі лабораторії, які вивчають стан забруднення води, повітря, надр. У другому об’єднано підрозділи, які вивчають стан здоров’я громадян, включаючи дітей. Третій відділ веде експериментальні дослідження. Бо як можна вивчати, наприклад, здоров’я людей, не знаючи нічого про ліки, якими вони користуються. І у нас, як вам, напевно, вже казали, сьогодні найкраща в Україні лабораторія контролю якості ліків, яка верифікована і підтверджена ВООЗ. В інституті також одна з кращих мікробіологічних лабораторій. Я міг би продовжити цей перелік. Якщо говорити про пріоритети, то, приміром, одним із них був і залишається Чорнобиль. До речі, на час аварії на ЧАЕС в Україні була лише одна верифікована радіологічна лабораторія — у нас. Вона була однією з базових, на якій створювався у 1986 році Науковий центр радіаційної медицини — нині Національний центр.

В Європі 53 інститути громадського здоров’я. Ми прагнемо бути такими, як усі, оскільки хочемо того чи ні, але відповідно до нової структури відповідаємо, вивчаємо, ведемо наукові роботи саме з громадського здоров’я — чи щодо впливу на нього довкілля, чи конкретного чинника, як це була аварія на ЧАЕС. Нині ініціюємо і найближчим часом внесемо до Кабміну пакет документів. Кожна держава має знати про здоров’я свого населення якомога більше, а також те, на що в своїй соціальній політиці слід звернути увагу. Тому за зразком багатьох розвинених країн хочемо ініціювати запровадження обов’язкової так званої Національної доповіді про стан здоров’я населення. Для цього потрібна постанова КМУ — саме уряд має прийняти рішення про доцільність такої доповіді.

— Але ж, за наявною інформацією, цим питанням уже опікується Міністерство охорони здоров’я.

— Виключно на відомчому рівні. А мова — про значно ширший обсяг і вищий статус. У підготовці Національної доповіді мають брати участь усі: від Кабміну до міністeрств, які причетні до стану й охорони здоров’я громадян. Адже одні галузі забруднюють довкілля, інші створюють неймовірно несприятливі умови для мешканців певних населених пунктів а то й цілих регіонів, а освітні структури сьогодні ще не дають повного фізіологічного убезпечення учнів через, без перебільшення, навчальні наднавантаження. Перелік негараздів можна довго продовжувати. Та найголовніше, як сформувати і впровадити всі необхідні передумови щодо створення безпечних умов життя та праці громадян України. Оце все має бути в Національній доповіді.

— Вона повинна стати своєрідною дорожньою картою в організації охорони здоров’я?

— Саме так. Адже кожне міністерство, кожна галузь повинні знати, як їм реагувати на ситуацію. Для кожного прописуватимуться заходи щодо збереження здоров’я працівників, населення. Акцентуватиметься на необхідності прийняття відповідних законодавчих актів, нормативних документів. Це той дороговказ, яким ми маємо рухатися вперед щороку, робити разом необхідні справи. Це пріоритет. Важливо й те, що це дасть нашим науковцям можливість відчути, де кожен із них найпотрібніший. Звичайно, багато залежатиме від нашої загальної організованості, мобільності, рівня відповідальності, розуміння, що в громадському здоров’ї дрібниць немає і бути не може. А це означає, що реагувати на гострі проблеми, тим паче виклики часу, треба без зволікань, невідкладно й оперативно.

— Поки що це не так?

— Уже рік, наприклад, лежить незатвердженою підготовлена нами разом із військовими медиками Військово-медична доктрина. І це в час, коли вже два роки триває АТО, коли щодня зростає кількість загиблих, поранених і переміщених осіб. До речі, під час підготовки до Євро-2012 було прийнято багато документів медичного спрямування (указів Президента, рішень Верховної Ради, постанов Кабміну)! Невже Євро 2012 було важливішим від того, що в нас сьогодні відбувається на сході?

— А чи має ваш інститут відмінності від схожих в інших країнах?

— На відміну від кожного з них, де займаються переважно одним напрямом, ми визначили для себе комплекс проблем, які впливають на стан громадського здоров’я. У тому числі харчування, шкільні програми, які змушують дітей по 10—12 годин сидіти за підручниками чи комп’ютерами, напружений шкільний розпорядок. Наскільки це потрібно? Тобто в полі нашого зору всі чинники. Хоча ми розуміємо: основний чинник для населення нині — це стабільна ситуація в державі та достаток.

— Однак є й інші чинники. Скажімо, сьогодні з’явилося повідомлення з посиланням на фахові перевірки, що в полуниці вміст нітратів перевищує 40 відсотків.

— Відповім запитанням: навіщо Арсеній Яценюк знищив у державі санепідслужбу, по суті, позбавив її контрольних повноважень? Щоб нічого не контролювалося? І я вже не раз казав: нітрати — ще не найстрашніше.

Санітарно-епідеміологічна служба — це перший профілактичний кордон проти інфекційних захворювань. А ми сидимо на вибухівці. Не дай, Боже, завтра з’являться холера, тиф. Ми абсолютно до цього не готові.

— Тут, як на мене, є й інший бік медалі: що, ми на рівні окремих громадян, родин сильно дбаємо про своє здоров’я, вживаємо профілактичних заходів?

— Згоден, ні. Однак тут має бути ще й роль держави. Так, ми не в змозі сьогодні забезпечити масові обстеження та ще й на належному рівні. Але ж могли б робити інше. Колись, пам’ятаю ще із часів власних перших кроків у медицині, роботи у Верхньодніпровській місцевій лікарні, кожен лікар мав обов’язок виступати в кінотеатрах перед фільмами, в будинках культури перед заходами, у школах, вузах і роз’яснювати, як правильно харчуватися, наскільки важливо регулярно робити фіззарядку, вести рухливий спосіб життя. Я вже не кажу про стосунки між людьми, керівниками і підлеглими... Ти мав нести медичні, гігієнічні знання в маси, вести просвітницьку роботу. Сьогодні реально ступінь захворюваності, як і стан здоров’я населення, ми не знаємо. Не знаємо також достеменно, як витрачаються кошти, що спрямовуються на охорону здоров’я. Як можна за таких обставин управляти сферою? Щорічна доповідь МОЗ не дає достатньо інформації для прийняття коректних і ефективних рішень. Національна доповідь — наголошу ще раз — має сфокусувати увагу на всіх чинниках, що впливають на здоров’я, оцінити ступінь ризику з огляду на кожен, вибрати пріоритетні.