Щойно на грецькому острові Крит завершився Всеправославний собор — архієреї 10 із 14 православних церков світу зібралися вперше. І хоча цей собор не став і не планувався бути Восьмим Вселенським, бо не приймав канонічних та догматичних змін, але його значення виходить далеко за межі православного світу.
Першою інтригою собору стало ігнорування його Російською церквою та ще трьома, до неї дружніми, — Болгарською, Антіохійською (точніше —Сирійською) та Грузинською.
Формальні причини різні — від протесту проти неправильного, на їх думку, розсаджування делегацій (болгарська позиція) до протесту проти проекту ухвали щодо дозволу православним одружуватися з неправославними (позиція Грузинської церкви). Зрештою, Російська церква виступила проти проведення собору саме через відсутність на ньому згаданих церков — мовляв, не буде повноти православ’я.
Хоча, і це варто підкреслити, з усіма предстоятелями церков півроку тому було узгоджено всі дискусійні питання. А позиція Московської патріархії видається просто політичною — РПЦ намагається грати в релігійному світі за правилами світської політики президента РФ В. Путіна.
Проте в релігійному світі діють інші закони — Константинопольський патріарх Варфоломій, що вважається першим по честі у православному світі, таки настояв на проведенні собору, і він успішно відбувся без Російської церкви.
Політичний експерт Володимир Горбач: «Критський собор оцінюю як перемогу патріарха Варфоломія і «засвітку» російської резидентури у вселенському православ’ї — болгарський та грузинський патріархи». Дійсно, у Болгарії 10 із 13 архієреїв співпрацювали з місцевим КДБ, про що широко писала болгарська преса. В тому числі, називався і патріарх Нифонт. Про кличку в КДБ грузинського патріарха Ілії повідомив журналіст Вахтанг Кіпіані, навівши фотокопію документа.
Володимир Горбач так оцінює українські перспективи після собору на Криті: «Поле для церковно-політичного маневру Константинополя значно розшириться, в тому числі і в Україні. Але найголовнішими для нас будуть три чинники: готовність Варфоломія визнати УПЦ КП, готовність Туреччини Ердогана піти далі на конфронтацію із Москвою і готовність української влади ризикувати перенести лінію протистояння з Росією всередину України — по лінії Московського та Київського патріархатів».
Ігноруванням Всеправославного собору Москва переграла сама себе — досі Константинопольський патріарх мусив бути стриманим у питаннях визнання української церковної незалежності, адже сварка з великою Російською церквою може стати світовим розколом — через кілька парафій в Естонії, які перейшли від московського підпорядкування до константинопольського, тодішній московський патріарх припинив молитовне спілкування, що на світському рівні дорівнює розриву дипломатичних відносин. А Україна є набагато більшою небезпекою для релігійного миру.
«Тому, — переконаний Володимир Горбач, — готовність української влади не може бути великою. Будуть чекати політичного врегулювання на Донбасі. Не поспішатиме і Патріарх Варфоломій — найголовніший аргумент: відсутність єдності серед українських церков».
Релігієзнавець Сергій Шумило переконаний, що значення Всеправославного собору дещо перебільшене світськими ЗМІ, бо від початку питання порядку денного не містили чогось нового. Водночас відмова 4 церков свідчить про існування внутрішніх проблем у системі світового православ’я. «Собор не продемонстрував єдності, але й розколу не сталося», — каже Сергій Шумило.
«Марними були очікування на вирішення українського питання, — вважає він. — Водночас Собор засудив існування проміжної ланки між православ’ям і католицтвом у вигляді унійної греко-католицької церкви, що стало неочікуваним рішенням».
Утім, питання української автокефалії було чи не головним у кулуарах собору. Виразно, що офіційним речником Собору став українець, єпископ Константинопольського патріархату Іов (Геча), який на питання російських ЗМІ про реакцію на звернення Верховної Ради України про дарування автокефалії Українській церкві відповів: «Після завершення Собору синод Константинопольської церкви розгляне це питання в установленому порядку».
Чому Константинопольської? Тому, що саме вона є церквою-матір’ю для Української, і, звісно, собор інших церков не має жодного канонічного права розглядати українське питання. Як засвідчила заява сербського патріарха Іринея, українське питання, всупереч Москві, виведено з розділу внутрішніх проблем Російської церкви і стало питанням першого по честі Вселенського патріарха, до рішення якого готові приєднатися більшість православних церков світу.
Історик та політолог Олександр Палій зауважує, що Всеправославний собор показав несприйняття російської рецепції прав людини: «Собор відстоює права людини як творіння Божого перед державою. А РПЦ устами патріарха Кирила висловлювалася проти прав людини, як таких». Також важливим підсумком Собору є те, що він не створив жодних перешкод Вселенському патріарху для виконання його місії з визнання Київського патріархату.
Як зазначив для нашої публікації політтехнолог Ростислав Мартинюк, «Собор заявив про справжню єдність православної церкви і, принаймні, зняв закулісні насмішки католиків, які відверто глузували з нас, як із протестантів. Попри відсутність офіційних документів на тему автокефалії обговорення її набуття припинило бути табуйованою темою. Головна причина — успіхи Української церкви Київського патріархату
...Зрештою, українське питання схоже на той біблейський камінь, що його відкинули будівничі, а він став в основу.
ДОВІДКА
Невизнаними досі є православні церкви — Українська Київського патріархату, Македонська, Чорногорська та Американська.
Українська церква Московського патріархату не є окремою автокефальною церквою, а входить до складу Російської — тому її архієреї не брали участі в роботі Всеправославного собору.
ДОВІДКА
На території України — 17,3 тисячі православних парафій, у Російській Федерації — 15 тисяч, у Румунії — 16 тисяч. В інших країнах — значно менше. Тобто, в разі геополітичних зрушень, РПЦ може стати не першою, як зараз, за числом парафій, а лише... третьою.
