29 грудня минулого року «Голос України» опублікував матеріал під назвою: «Як бердянський пенсіонер втратив 806 тисяч гривень, а правоохоронці усе розслідують справу «невідомих». Судячи із заголовка, якісь «добрі люди» ошукали вже дуже немолоду і довірливу людину на просто фантастичну суму. При цьому всі, кому належало б допомогти 82-річному Володимирові Олексійовичу, якось не поспішають це робити. Це коли не сказати більше...
Про телефон, червоний від дзвінків
Нагадаємо, з чого все починалось. Якось навесні 2014 року в його квартирі пролунав вхідний дзвінок. А далі процитуємо згаданий вище матеріал: «Дві приємні жіночки назвалися, — як пише Володимир Олексійович в листі Уповноваженому з прав людини В. Лутковській, — «співробітницями «Державної інспекції України із захисту прав споживачів». Вони назвали моє прізвище, де лікувався, скільки заплатив, що не вилікувався, і тому держава виявила турботу і сплатить мої витрати на лікування, але для цього необхідно доплатити до державних ставок на лікування і щойно я сплачу, то протягом однієї години мені повернуть гроші в повному обсязі». Зауважимо, що гроші платити потрібно було не жіночкам, а перерахувати їх на платіжні картки зовсім іншого «державного» чоловіка. Що Володимир Олексійович і зробив 19 та 20 травня, сплативши витребувані жіночками 15 тисяч гривень»...
Цікаво, що пенсіонер з Бердянська не якийсь, вибачте, роззява, а веде повну бухгалтерію свого фактичного пограбування травня 2014 — липня 2015 років. Тобто з фіксуванням (в тому числі і банківськими квитанціями) інформації про те, кому відправляв гроші на «визволення» грошей за своє «лікування», а потім — як того вимагали шахраї — й «податки» тощо. Адже записані всі прізвища, ім’я, по-батькові, номери карток, дати відправлень і суми видуреного. І ще: Володимир Олексійович одразу звернувся із заявою до міліції після перших двох переказів шахраям. Одразу після того, як запідозрив неладне.
Тобто слідство розпочалося ще 25 травня 2014 року. Воно провадилося настільки успішно, що телефон Володимира Олексійовича буквально червонів від дзвінків із Києва. У згаданому вище матеріалі ми вже звертали увагу читача, що телефонна активність шахраїв досягала максимуму не до заяв у міліцію, а... після. І справді, люди, які представлялися працівниками солідних соціальних установ столиці, восени 2014 року якось дуже ввічливо журили бердянського пенсіонера, що він «підставив колектив». Вони тут, бач, працюють, не покладаючи рук, а їх мучать перевірками. «Та ми все ж люди добрі і образ не пам’ятаємо». І тому, Володимире Олексійовичу, надішліть чергові 15-20-50-70 тисяч гривень на новий і новий податок і вся видурена попередніми «благодійниками» сума буде вам повернута. Особливо активно телефон червонів в кінці кварталів та року. Швидше за все, що «горіла» якась премія згаданому «колективу» або не було за що відгуляти передноворічний корпоратив. Ось так і набігла сума в 806 тисяч. За понад рік «активних слідчих дій» у рамках одразу кількох кримінальних проваджень... Бо ж у лютому 2015 року наш пенсіонер написав ще одну заяву до міліції.
Коли Володимир Олексійович звернувся до нашого корпункту, то першою порадою було нікому більше й копійки не відсилати. Бо й у кінці третього кварталу 2015 року, коли прокуратура Запорізької області вже працювала над заявою кореспондента «Голосу України» щодо справ бердянського пенсіонера, телефон у Володимира Олексійовича звично червонів.
Робота йде, контора пише...
І ось минуло півроку з часу нашої публікації. Ми зв’язалися з Бердянськом, щоб поцікавитися станом справ. Поки що можна сказати лише одне: ділове листування між різноманітними державними інстанціями поставлене якнайкраще! Адже всі, кому за посадою і бюджетом утримання належить турбуватися про наші права, — активно турбуються. Кому належить висловлювати занепокоєння — висловлюють глибоке занепокоєння. Хто має тримати справу на контролі, тримають її на особливому контролі. Всіх, кого належить, заслухано і всім дані цінні вказівки та не менш цінні поради.
І все це, зрештою, принесло перші успіхи. Згідно з наданою слідству роздруківкою ПриватБанку, гроші, надіслані бердянським пенсіонером, і справді зняті з банкоматів міста Києва та Київської області. І слідчий навіть спрямував необхідну постанову щодо «проведення слідчих дій на іншій території». На жаль, схоже, та пара воликів, якими згадану постанову волочать до столиці, десь загубилася у дорозі. Бо ж ні слуху, ні духу — вже від київських оперативників — про результати їхньої кропіткої праці зі списком зловмисників. По яких є все: прізвища, імена, по батькові, адреси, телефони і навіть «фейс». Без якого, як відомо, картки в ПриватБанку ви не отримаєте...
Разючі зміни відбулися і в стані шахраїв. Вони тепер телефонують не лише в кінці кварталу, а й перед святами. Тож з Великоднем Володимира Олексійовича «вітали» ледь не щодня. А ще телефонувала якась дама вже з банку (ім’я, по батькові і телефон у Володимира Олексійовича є). Дама вже не гарантує всі 806 тисяч, а ось хоча б 300 тисяч — для початку — легко. Це коли пенсіонер із Бердянська надішле вже на її картку якихось 4100 гривень. Володимир Олексійович готовий заплатити і вдвічі більшу суму, але потім — після отримання отих 300 тисяч. І свою обіцянку він запропонував навіть оформити нотаріально. Втім, після такої постановки питання дама одразу втратила інтерес навіть до 4100 гривень.
Звернувся Володимир Олексійович і до місцевого адвоката, який практикується на дуже заплутаних справах, пов’язаних із шахрайством. Ознайомившись із матеріалами, адвокат відмовився навіть від високого гонорару. Бо справи у слідчих і прокурорів, пов’язані із саботуванням ними розслідування, в Україні не виграються...
Утім, адвокат чомусь упевнений, що проблема Володимира Олексійовича дуже просто розв’язується навіть силами міськвідділу протягом трьох діб. (Тим більше, що банк вже видав усі необхідні роздруківки). Для цього небагато й треба: викликати всіх фігурантів банківського списку на допити як свідків, а після кількох формальних запитань кожному їхній статус змінюється на підозрюваних. А далі шахраї або відпиратимуться, або назвуть «організатора всіх наших перемог», або повернуть видурене в дідуся з Бердянська.
Проте немає на те волі Господа чи може ще якихось важливих обставин, які змусили б бюрократичну колісницю хоч трішки зрушити з місця. Всі, як ми відзначали в матеріалі від 29 грудня 2015 року, і далі в очікуванні: «Ситуація розгортається вже за принципом Ходжі Насреддіна. Тобто всі, схоже, чекають, що все вирішиться «природнім шляхом». Ну скільки ще скаржитиметься і судитиметься з прокурорами 82-річний хворий пенсіонер? Ну рік, ну п’ять. А потім — нема скарг, нема і проблеми. Чи не так, шановні?
Станом на сьогодні все виглядає саме так. На жаль...
Запоріжжя.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
