До Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти надходять численні звернення районних рад, районних державних адміністрацій за дорученням жителів відповідних районів, висловлюючи волю та настрої батьківської громадськості з питання забезпечення обов’язкового безоплатного харчування учнів 1—4 класів загальноосвітніх навчальних закладів, яке скасовано нормою Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VІІІ, внесеного Прем’єр-міністром України Арсенієм Яценюком. У зазначених зверненнях наголошується, що сьогоднішня політика, яка проводиться вищим політичним керівництвом, призводить до руйнації наукової, освітньої галузей, а діти стають найбільш вразливою категорією населення держави.
Українське суспільство стурбувало те, що з прийняттям вищезазначеного закону було суттєво порушено права громадян України, у тому числі найменш захищених — учнів загальноосвітніх навчальних закладів, обмеживши їхнє право на забезпечення безплатним харчуванням.
Позбавлення учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів такого права вступає у протиріччя з нормами статті 22 Конституції України, відповідно до якої під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2002 від 21.11.2002 року зафіксовано, що аналіз положень частин другої, третьої статті 53 Конституції України стосовно обов’язковості й доступності освіти дає підстави вважати, що обов’язок створити умови для здобуття повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах Конституцією України покладається на державу. З доступністю обов’язкової загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах безпосередньо пов’язана безоплатність.
Поділяючи позицію щодо порушення Основного Закону України в частині скасування безкоштовного харчування учнів загальноосвітніх навчальних закладів, не можна оминути аналогічну проблему стосовно окремих категорій учнівпрофесійно-технічних навчальних закладів.
Вищезазначеними змінами також скасовано право на забезпечення безплатним харчуванням учнів із неповних та багатодітних сімей у професійно-технічних навчальних закладах, що раніше було встановлено в статті 5 Закону України «Про охорону дитинства», чим звужено зміст прав і свобод громадян України.
Аналізуючи категорію «звуження змісту прав і свобод», Конституційний Суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 11 жовтня 2005 року №8-pn/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) констатував: «Зміст прав і свобод людини — це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини — це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені в певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістових характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження змісту прав і свобод — це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірювальних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики».
Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) роз’яснив своє розуміння словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься у частині третій статті 22 Конституції України. Так, Конституційний Суд України вважає, що «...конституційні права і свободи гарантують і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод — це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняттями змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб їх існування та розвитку. Обсяг прав людини — це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». При цьому Конституційний Суд України зазначив, що «загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена».
У зв’язку з цим Конституційний Суд України вважає, що визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини та громадянина є скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Також у своєму рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України висловлює позицію про те, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов’язань порушує принцип соціальної, правової держави (стаття 1 Конституції України). Конституційний Суд України, зокрема, вважає, що, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні стандарти, гарантії, компенсації, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою соціальних зобов’язань та стандартів щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави».
Таким чином, Верховна Рада України, приймаючи Закон України №911-VІІІ, відійшла від приписів Конституції України і допустила звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів, що є неприпустимим.
До 18 січня 2015 року безоплатним харчуванням у школах України держава забезпечувала всіх учнів 1—4 класів державних та комунальних навчальних закладів незалежно від фінансового стану їхніх родин.
Забезпечувалося рівність права дітей молодшого шкільного віку. Цю норму було прописано в постановах Кабінету Міністрів України від 19.06.2002 р. №856 «Про організацію харчування окремих категорій учнів у загальноосвітніх закладах», від 22.11.2004 р. №1591 «Про затвердження норм харчування у навчальних та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку», від 02.02.2011 року №116 «Про затвердження Порядку надання послуг з харчування дітей у дошкільних, учнів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від обкладання податком на додану вартість», спільного наказу Міністерства освіти і науки України та Міністерства охорони здоров’я України від 16.05.2005 року №242/329, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 15.06.2005 року за №661/10941 «Про затвердження Порядку організації харчування в навчальних та оздоровчих закладах». Згідно з пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 року №116, у навчальних закладах за рахунок бюджету харчувалися тільки такі категорії дітей: діти-чорнобильці, учні 1—4 класів, діти — сироти й ті, хто позбавлений батьківського піклування, школярі з малозабезпечених сімей.
Згідно з інформацією Міністерства освіти і науки України, станом на 1 вересня 2015 року кількість учнів у загальноосвітніх навчальних закладах становила 3 749 624 особи, з яких у 1—4 класах — 1 599 250 осіб, у 5—9 класах — 1 705 126, у 10—11(12) класах — 401 021.
Безкоштовним харчуванням у загальноосвітніх навчальних закладах (без дітей в інтернатних закладах) забезпечувалося 1 528 тисяч осіб, в тому числі у міській місцевості — 1 019 264 та в сільській — 509 435.
Безплатним харчуванням забезпечувались такі категорії учнів: потерпілі внаслідок аварії на ЧАЕС (97 224 особи), діти-сироти та позбавлені батьківського піклування (49 461), учні з особливими потребами (62 075), учні з малозабезпечених сімей (139 828) та учні 1—4 класів.
Вартість одноразового харчування учнів загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності коливається по Україні від 10 до 45 гривень. З урахуванням роботи груп продовженого дня діти можуть харчуватися 2—3 рази в день.
У 817 професійно-технічних навчальних закладах, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України, станом на 01.01. 2016 року контингент учнів, слухачів налічує 303,1 тисячі осіб. Із них здобувають нарівні з професійною освітою загальну середню освіту 185401 особа. Також у професійно-технічних навчальних закладах навчаюється 14,0 тисяч учнів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування і 4,8 тисячі осіб з особливими освітніми потребами. Переважна більшість учнів професійно-технічних навчальних закладів — із малозабезпечених та соціально не захищених сімей. На ціну витрат на харчування впливає також наявність земельного господарства, наприклад, у професійно-технічних навчальних закладах аграрного спрямування.
З метою визначення методології розрахунку на безплатне харчування учнів професійно-технічних училищ доведено контрольні цифри, наприклад по Вінницькій області ця сума дорівнює 44,80 грн. на одного учня, у Київській області — 59 грн., а в м. Бровари Київської області — 45 грн. на одного учня-сироту. Водночас є області, де ця сума вдвічі більша.
Ціна питання: за одноразового харчування обсяг витрат — 50—130 млн. грн. на день, за дво-, триразового харчування ці цифри відповідно вдвічі-втричі більші. Точні цифри у даний час навряд чи хто назве. Ініціаторів децентралізації, дерегуляції організації харчування учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів цікавить не здоров’я учнів, якість, калькуляція харчування та санітарно-гігієнічні норми, а хто контролюватиме фінансові потоки. І комусь дуже хочеться їх вивести із сфери освіти.
З відповідною проблемою ми вже зустрічалися, коли за ініціативою громадських активістів та «міжнародних експертів» в Україні була знищена система виготовлення учнівської форми. А потім громадські активісти раптом стали демократичними керівниками малих підприємств з виготовлення цієї форми. Ціна на неї була вже «ринкова».
Хочу зауважити, що в усіх європейських країнах існує освітня економіка як окрема галузь. Але це проблема окремого комплексного, системного дослідження і державного вирішення.
Повертаючись до проблеми харчування учнів, зазначу, що для приготування гарячих сніданків та обідів утримувався відповідно до норми штат працівників їдалень (кухарі, помічники кухарів, комірники тощо).
Крім того, зважаючи, що в сільській місцевості шкільні їдальні — це єдині заклади харчування, в них харчувалися за батьківські кошти за доступними цінами і учні 5—11 класів. Це дозволяло охоплювати харчуванням у сільській місцевості близько 90% усіх школярів.
Районні державні адміністрації, районні ради переконані, що свідомо запущено механізм знищення шкільних їдалень і позбавлення права учнів загальноосвітніх навчальних закладів на охорону здоров’я та здорове гаряче харчування.
Хочу зазначити і таке: напередодні прийняття змін до законодавства щодо ліквідації безкоштовного харчування учнів за допомогою засобів масової інформації штучно «підігрівалася» у суспільстві думка про те, що в шкільних їдальнях неякісно харчують учнів, приготовлена їжа несмачна, малокалорійна, нездорова, шкідлива; її діти не їдять, викидають у смітник.
Такі дії районні державні адміністрації, районні ради розцінюють як посягання на здоров’я учнів та майбутнє України і звертають увагу центральних органів влади України, що у зв’язку зі зменшенням кількості учнів пільгової категорії відбувається скорочення працівників шкільних їдалень згідно зі штатними розписами. Учні харчуються «швидкою» шкідливою, небезпечною для їхнього здоров’я їжею (чіпсами, сухариками, «мівіною»), яку можна придбавати в торговельних точках, розміщених поблизу навчальних закладів.
Районним державним адміністраціям, районним радам не зрозуміло, чому на центральних каналах телебачення України іде реклама «закрийте школи будете мати кошти»?
Дивну позицію, на мій погляд, займає Асоціація міст України, яка виступає проти організації гарячого харчування учнів загальноосвітніх навчальних закладів України, посилаючись на позицію іноземних експертів з Естонії та Польщі. Цікаво, з якого часу і на якій підставі «експерти» з Естонії та Польщі стали вирішувати долю українських дітей?
Асоціація міст України виступила також проти відновлення фінансування професійно-технічної освіти з державного бюджету України, всупереч зверненням обласних, міських, районних державних адміністрацій, а також обласних, районних рад, громадських організацій. Ким ініційована така антидержавна, антиукраїнська позиція Асоціації?
У всіх європейських державах забезпечення учнів загальноосвітніх та професійно-технічних (професійних) навчальних закладів щоденним гарячим харчуванням, розвиток системи соціального захисту учнів розглядається системно, комплексно і належить до категорії державної безпеки нації.
Органи місцевого самоврядування на своїх сесіях ухвалюють рішення про звернення до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України із заперечення ухвалення наприкінці грудня законодавчих змін, якими скасовано безкоштовне харчування учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів. Депутати органів місцевого самоврядування вважають неприпустимим, що законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VІІІ, «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2016 року №16 ліквідовано безплатне харчування дітей 1—4 класів.
Президент України, народні депутати України, урядовці повинні знати, що стан здоров’я дітей має стати пріоритетним питанням усього громадянського суспільства. У 2015 році хоча і тяжко, але все-таки було забезпечено гаряче харчування — за бюджетні кошти харчувалися 80—95 відсотків від загальної кількості учнів районів. Із них: учні 1—4 класів, пільгові категорії (діти-сироти, з малозабезпечених сімей, діти учасників АТО).
Доцільно враховувати, що батьки сплачують за харчування у групі продовженого дня, відповідно подвоїться сума сплати, що ляже тягарем на незначний сімейний бюджет і може призвести до того, що родини взагалі відмовляться від харчування. У цьому випадку занепокоєння викликає охоплення харчуванням учнів, які підвозяться до навчальних закладів.
Через рекордний стрибок інфляції, різке підвищення цін на продукти харчування, зростання тарифів на житлово-комунальні послуги 80 відсотків громадян України опинилися за межею бідності та на межі власного виживання. В умовах, коли мінімальна місячна заробітна плата становить лише 1378 гривень, безплатне харчування дітей у школах для більшості українських родин було доброю підтримкою, якої їх продумано, цинічно, системно позбавили. Переважна більшість батьків у районах не спроможні вносити плату за харчування своїх дітей, оскільки в неї входитиме відсоток на заробітну плату кухарів, енергоносії для приготування обідів та амортизацію обладнання їдалень, що значно її (батьківську оплату) підвищить.
Статистика свідчить, що у школярів молодших класів, порівняно з дошкільнятами, різко зростає кількість захворювань шлунково-кишкового тракту. Чи варто економити на здоров’ї українських дітей?
Доцільно врахувати особливості життя навчальних закладів у гірській місцевості, що базується на загальноприйнятих нормативно-правових документах про освіту, однак має певні особливості та труднощі в ході організації навчально-виховного процесу, створення сприятливих умов для здобуття якісної освіти, навіть порівняно зі школами рівнинної місцевості, а саме: географічне розташування гірських та високогірних районів відображається насамперед у віддаленості населених пунктів один від одного, досить великій площині, суворіших кліматичних та погодних умовах, соціально-економічній доцільності. Також одним із найбільш важливих питань є соціальний захист і здоров’я підростаючого покоління.
Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування не із сухих цифр, а на практиці переконалися у тому, який стан здоров’я молодих людей, під час призовної та мобілізаційної кампанії. Лише 10% молодих людей, які пройшли військово-лікарську комісію, визнані придатними або обмежено придатними до проходження служби.
Після обговорення на батьківських зборах цього питання стало зрозуміло, що батьки багатьох дітей не спроможні із зарплати 1378 грн. кожній своїй дитині виділяти по десять гривень щодня — це на двох дітей на місяць близько 400—500 грн. А що казати про дітей, батьки яких не мають роботи і не отримують соціальну допомогу у зв’язку з безробіттям? Це виглядає так, що на перерві одні діти їдять, а інші — ні! Виходить, що держава економить на найменших і незахищених громадянах!
Шкільні їдальні обслуговують кухарі. Впродовж 2015 року значно поліпшено матеріальне забезпечення харчоблоків технологічним устаткуванням, посудом (у тому числі й за батьківські кошти), закуплено продукти харчування довготривалого зберігання.
Якщо ми не на словах, а реально дбаємо про майбутнє нашої держави, то в першу чергу повинні створити умови для розвитку дітей.
У такий складний період, що його переживає держава, Президент України, народні депутати, урядовці не мають морального права залишати українські сім’ї з дітьми наодинці з матеріальними проблемами.
Районні ради не мають змоги профінансувати видатки на повноцінні сніданки чи обіди учнів початкових класів, а також заробітну плату кухарів та обслуговуючого персоналу.
Депутати районних рад вважають, що, скасувавши безплатне харчування у школах, народні депутати України, високопосадовці уряду переклали тягар турбот про молоде покоління на місцеве самоврядування, тим самим вище політичне керівництво держави відмовилося виконувати свої загальнодержавні, політичні, соціальні функції, розписалося у власному безсиллі розв’язувати економічні та соціальні проблеми.
Відсутність харчування у 2015, 2016 роках для дітей шкільного віку суперечить ст. 25 Закону України «Про освіту», ч. 3 ст. 21 Закону України «Про загальну середню освіту», Законами України «Про охорону дитинства», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», п. 2 ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якими організація та відповідальність за харчування у державних навчальних закладах (якою є школа) покладаюється на відділи (управління) освіти, керівників і здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань.
У низці районів України районними державними адміністраціями прийнято рішення про організацію харчування дітей за рахунок батьків. Ці рішення, як правило, скасовані районними прокуратурами через суд. Зазначені питання розглядалися також Генеральною прокуратурою України та підпорядкованими прокуратурами. Аргументація Генеральної прокуратури України, більшості місцевих прокуратур, департаментів Міністерства освіти і науки України не містить переконливої, правової відповіді на порушені питання. Міністерство освіти і науки України повністю зняло з себе відповідальність за організацію та якість харчування дітей в Україні.
Вищезазначені проблеми розглядалися Уповноваженим Президента України з прав дитини, який фактично ухилився від виконання своєї прямої функції і відправив звернення на розгляд районних державних адміністрацій.
Таким чином, заборона на законодавчому рівні з ініціативи Кабінету Міністрів України безоплатного харчування дітей молодшого шкільного віку порушує їхнє право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку, визначений ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини». Така ситуація призводить до значного погіршення здоров’я учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів.
Ситуація ускладнилася у зв’язку із утворенням в сільських районах об’єднаних територіальних громад: у районах кількість сільських рад зменшилася в 2,5 разу. Районні ради, усвідомлюючи надзвичайну важливість питання забезпечення гарячим харчуванням учнів 1—4 класів, із районних бюджетів виділили коштів 45—56% від потреби.
В освіті, як і в інших галузях бюджетної сфери, існує велика кількість важливих проблем, що потребують нагального вирішення: оздоровлення дітей, придбання нових шкільних автобусів, комп’ютеризація навчальних закладів, облаштування спортивних залів та майданчиків тощо. Дані кошти можна було б спрямувати на їх вирішення.
У Верховній Раді України є більш як тридцять законопроектів щодо поновлення безоплатного харчування учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів. Зазначена проблема набула загальнодержавного, суспільного значення.
Сесії районних рад, громадські організації вимагають негайно забезпечити в установленому законодавством порядку розгляд та ухвалення Верховною Радою України законопроектів за реєстраційними номерами 3829 від 27.01. 2016 року — проекту закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення безплатного харчування учнів загальноосвітніх навчальних закладів, за реєстраційним номером 3829-1 — проекту закону про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення безкоштовного харчування окремих категорій учнів загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів, якими передбачено при змінах до державного бюджету на 2016 рік врахувати цільову субвенцію місцевим бюджетам на безоплатне харчування учнів загальноосвітніх навчальних закладів, забезпечення безоплатного харчування дітей-сиріт, дітей із малозабезпечених та соціально не захищених сімей — учнів професійно-технічних навчальних закладів і відповідного підписання Президентом України.
Депутати органів місцевого самоврядування звертаються до здорового глузду, державницької позиції Президента України, народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України та вимагають від Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України знайти фінансовий ресурс, законодавчо його спрямувати на організацію безплатного харчування учням загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів. Адже навіть в умовах так званої гібридної війни, різкого спаду виробництва народні депутати України, урядовці не мають морального права економити на дітях.
Борис ЧИЖЕВСЬКИЙ, завідувач секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, кандидат педагогічних наук, заслужений працівник освіти України.
