Кінець червня. Ранок. Спека. Перед військкоматом — аншлаг. Молоді люди приблизно одного віку взяли в облогу сходи будинку, заповнили його вестибюль і коридори. Таку картину репортери «Голосу України» спостерігали в останній день весняно-літнього призову на строкову службу. Але, як з’ясувалося, юнаки, що окупували військкомат, прийшли сюди аж ніяк не по повістку.
Припікає... приписка
Ми стали свідками діалогу військового комісара Солом’янського району столиці Сергія Асанова з відвідувачами, який відбувався у вестибюлі військкомату.
— З якого приводу сьогоднішній ваш візит до нас? — запитує військком в одного із хлопців, що сидить на лавочці біля турнікета.
— Виписатися у зв’язку зі зміною місця проживання, — відповідає той, не піднімаючись із місця. І, не міняючи дислокації, одразу йде в атаку на полковника. — Зі мною он хлопці з університету стоять. А я вже навіть не учень. Ось сиджу — чекаю котру годину! На роботу вже запізнився...
— А чому ви саме сьогодні прийшли, а не раніше — місяць тому, скажімо?, — запитує полковник.
— Не було потреби, — відповідає парубок, знизуючи плечима.
Військком просить показати документи. Уважно вивчає й виносить вердикт: упродовж семи років ви порушуєте закон України...
— А ви з яким питанням? — продовжує вивчати запити відвідувачів Сергій Леонідович.
З’ясувалося, більшість присутніх у той день у Солом’янському військкоматі прийшли, щоб підпи-сати обхідний лист для військової кафедри свого вишу.
— Тут і ті, хто вчасно не отримав приписку до військкомату. Це потрібно було зробити на початку року, — пояснює нам полковник Асанов. — А тепер, коли настав час вступу до вишів, схаменулися, адже одним із обов’язкових документів є посвідчення про приписку до військкомату. Ось цим ми й зобов’язані такому напливу відвідувачів.
Тим часом у лавах юнаків, одягнених доволі по пляжному, наростає пожвавлення: просять військкома виділити ще пару співробітників на прийом. Мовляв, «тут дівчина одна бігає туди-сюди. Шкода її. І повільно...».
Відходимо вбік і Сергій Леонідович пояснює ситуацію:
— У військкоматі скоротили чотири штатні одиниці. Та й знайти цивільних на дві тисячі зарплати не так-то просто.
Така ситуація видається принаймні нелогічною на тлі, по суті, постійного мобілізаційного процесу, пов’язаного з воєнними діями на Донбасі, призовом на строкову службу, що відновився, й завданнями, які стоять перед військовими комісаріатами в цьому зв’язку. І це, мабуть, той випадок, коли рознарядка зі скорочення штату, спущена зверху, не грає на руку спільній справі.
Сподіваюся, реформа врахує пропозиції «знизу»
На початку російської агресії на сході нашої країни, коли добровольці буквально штурмували військкомати й почалися перші хвилі мобілізації, стало очевидно, що система військових комісаріатів в Україні практично знищена. Відродити втрачене було непросто. До того ж військкоми повинні були відповідати новим викликам і, відповідно до указу Президента самі відслужити в зоні АТО. Фото на стіні приймальні військкома й напис на українському прапорі з побажаннями полковникові Асанову від бійців 101-ї бригади промовисто свідчать про його передове місце служби...
— Міністр оборони заявив, що військкомати буде реформовано й вони перетворяться на центри обслуговування. Я дуже сподіваюся, що ця реформа врахує пропозиції «знизу». Уже введено в штат психолога та юриста, — каже військком полковник Асанов . — Конче потрібен соціальний працівник... Якщо військовий комісаріат повинен займатися демобілізованими атошниками, то варто створити спеціальну адекватну для такої діяльності структуру й підібрати кадри для такої роботи. Проблем вище даху, а рук не вистачає. Сьогодні в мене один співробітник займається винятково проблемою родин бійців, що перебувають нині в АТО. Ходить із ними по соцзабезах, пенсійних фондах... Призвати й відправити — легко. А потім?
Тут, у військовому комісаріаті Солом’янського району, знайомимося з майором Самчуком. Андрій пройшов АТО. Був «у всіх секторах»... Тепер зона його відповідальності — робота з демобілізованими. Підбираючи слова, майор розказує про бюрократію і ставлення до атошників. Мовляв, найчастіше некоректно оформлені документи провокують труднощі в одержанні УБД і належних законом пільг. От і доводиться виступати сполучною ланкою між командирами та бійцями, які пішли на «гражданку», щоб ліквідувати ці перешкоди.
Далі потрапляємо на прийом до Катерини Семенюк, радіотелеграфіста відділення зв’язку Солом’янського військкомату. За обов’язком служби вона спілкується з тими, хто виявив бажання служити за контрактом. Солдат Семенюк підписала контракт з армією в 2014 році. Каже, що й сьогодні серед бажаючих працювати на ЗСУ чимало дівчат. Переважно їм пропонують посади зв’язківок, «секретниць», кухарів, медперсоналу. За словами Каті, кожен другий потенційний контрактник виявляє бажання служити в зоні АТО.
Військком Асанов уточнив: у січні—березні нинішнього року бажаючих підписати контракт було достатньо. Але не всі підходили.
— Я особисто розмовляю з кожним кандидатом. І десь одній третині відмовив, — зізнається Сергій Леонідович.
— ???
— Через дорогу від військкомату розташований пункт прийому металобрухту й наливайка. Після того, як на нашому вході з’явилося оголошення, що зарплата контрактника — сім тисяч гривень, їхні завсідники вирішили заробити. Приходили немиті, ледь протверезілі... Заради виконання плану я ніколи не відправлю командирам такі «подарунки», — пояснює співрозмовник. Каже: приходять люди різного віку, і в кожного своя мотивація. З тими, кому під 60, Асанов веде довгі бесіди, пояснюючи, що непросто в такому віці, коли на тобі бронежилет, каска і зброя, бігти марш-кидок... Такий боєць може стати тягарем для інших.
З учасниками АТО — інша розмова. Вони знають, на що й куди йдуть.
— У нас, на жаль, вимоги до людини, що призивається за мобілізацією, трохи інші, ніж до того, хто вирішив іти на контракт. На контракт вимоги жорсткіші.
Якщо атошник хоче продовжити службу, але з якоїсь причини, за медпоказаннями не проходить на контракт, під мою відповідальність його беруть. Я не маю морального права, дивлячись йому в очі, сказати: мовляв, тоді, коли тебе призивали за мобілізацією, ти був потрібен, а тепер, коли контрактник отримує нормальну зарплату і соцпакет, ти не потрібен, — пояснює полковник. — Ті, хто пройшов службу в зоні АТО, демобілізуються, стають на військовий облік і просять: «Коли будемо наступати — телефонуйте!».
Система «ProZorro» для воєнкому
— Які зміни необхідні, щоб стабілізувати мобілізаційні процеси й убезпечити їх від корупційних схем?
Військком Асанов відповідає, не замислюючись:
— Треба створити єдиний реєстр військовозобов’язаних. Якби у військкома на столі був комп’ютер, підключений до такої бази, то як би він пояснив СБУ, чому один призваний, а інший — ні?
Наприклад, поставлено задачу призвати за мобілізацією двадцять кулеметників. Зайшов до реєстру, ввів необхідні ввідні й отримав результат. А далі — справа техніки. Така схема прозора й унеможливлює будь-які маніпуляції. Це моя мрія як військового комісара...
Офіцер Асанов, що має за плечима 29 років військової служби, досвід миротворчого контингенту й бойових дій на сході нашої країни, а відповідно й право піти у відставку, сьогодні сам собі виписує повістку у військкомат.
Каже: поки не настане мир в Україні, свій пост не залишить.
Біля Солом’янського військкомату — аншлаг.
Військовий комісар Солом’янського району столиці Сергій Асанов.
Майор Андрій Самчук.
Солдат Катерина Семенюк.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
