Сьогодні Україна є територією для відпрацьовування російських технологій і завдань, для демонстрації Заходу своїх «фе». Якщо конфронтація Росії із Заходом заходить далеко, то вона починає шукати або Україну, або Сирію, або Грузію — мішень, яка досить уразлива. Якщо логіка така, то ми розуміємо: Захід за нас не воюватиме. Виходить, ми повинні створити сильну армію. Ми повинні зробити крилаті ракети,.. створити свої «Джавеліни».
Моя логіка полягає ось у чому: сильна професійна армія, активне переозброєння, а через п’ять років можна втягти Захід у союзництво, і тоді ми будемо для нього активом. А сьогодні, мені здається, абсолютно нелогічно вимагати, щоб вони оголосили, що ми будемо членом НАТО. Хоча самі представники НАТО, експерти нам радять: ви повинні добитися, щоб на саміті НАТО у Варшаві в липні було повторено обіцянки саміту НАТО в Бухаресті 2008 року, що Україна все-таки буде коли-небудь членом НАТО.
Я вважаю, що для нас це не дуже обов’язково — це вторинно, набагато важливіше втягти їх у реальні конкретні проекти і з допомоги армії, і з використання нашої інфраструктури. Наприклад, є унікальна інфраструктура — Яворівський полігон, який може стати центром миротворчих сил. Там Україна вийде на повну взаємосумісність із натовськими структурами.
НАТО дратує, приміром, те, що, навіть погодившись на допомогу в створенні стратегічного оборонного бюлетеня, нинішня владна команда відстояла ідею до 2018 року, щоб підкорити Генштаб Міністерству оборони. Отже, у нас залишається радянське подвійне підпорядкування. Я гадаю, що це політичні ідеї перших осіб держави, щоб про всяк випадок зберегти конкуренцію й можливість залучення тих або інших військових структур.
Чим цінний саме цей саміт? Фактично починаючи з візиту Байдена наприкінці 2015 року, для вищого військово-політичного керівництва України було поставлено не те що ультиматум, але жорсткі умови: або будуть реформи і ми вам допомагатимемо, розбудовуватиме все це, або буде похолодання такого рівня, як у 2008 році. Це дуже поганий, песимістичний сценарій. Але я все-таки розраховую на більш оптимістичний. Команда Порошенка все-таки робила багато речей, які рекомендували в НАТО. Створено сили спеціальних операцій, створено командування. Спроба симетричного удару, створення симетричних можливостей... Прийнято різні закони, наприклад, закон про закупівлі для армії — це теж дуже важливий елемент. Прийняття політичного оборонного бюлетеня... Фактично це весь етап підготовки до детальної реформи — все виписано, все зроблено, важливо тільки, як Україна буде далі це реалізовувати. Сам Порошенко й багато представників вищого військово-політичного керівництва, особливо в останні півроку, виголошували словосполучення «професійна армія». Не звучало тільки, коли, на який термін, які є ресурси. Немає самої програми, але це словосполучення звучало, і це дуже обнадіює.
Нині на тлі повної соціальної нерівності існує тотальна корупція. Я живу в маленькому містечку і я знаю три шановні родини, які відкупили своїх синів. На тлі нерівності в нас іде мобілізація, а також заклик або контрактизация хлопців із регіонів, де немає нормальної роботи. І з таким радянським баластом ми готуємося до війни п’ятого покоління. Це неможливо.
Професійна армія зніме нерівність, але ставлення до професійної армії має бути, як до професійної, тобто це не сім тисяч гривень для солдата, який воює, а це гарний мотиваційний пакет.
Валентин БАДРАК, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброювання (з інтерв’ю Радіо «Свобода»).
