Таких «руїн» по всій Україні — тисячі. Десятиліттями служили вони вірою і правдою — як навчальні (медичні, оздоровчі, спортивно-виховні тощо) заклади, випустили в світ широкий не одне покоління самостійних, корисних для своїх міст, сіл, своєї доби людей. Потім ще довго опиралися новим вітрам, намагаючись уберегти за собою відвойовану нішу. Не вийшло...
У Дмитрівці Знам’янського району, на околиці великого села, де людей мешкає більше, ніж в окремих райцентрах, багато років стоїть пусткою навчально-виробничий комплекс колишнього професійно-технічного училища, ще раніше — аграрного технікуму, а на початку минулого століття — вчительської семінарії...
Унікальна природа, всі переваги лісової, віддаленої від доріг і промислових зон місцевості не допомогли закритому десять років тому училищу знайти мецената, вписатися в чийсь серйозний бізнес-проект. Сумно тепер бувати тут і слухати, як тихо відходить у небуття те, що могло би прислужитися людям. Якби ці люди, звісно ж, не одним днем жили.
Утім, зрідка і лише теплої пори сюди приїздять на перепідготовку курсанти Кіровоградської льотної академії Київського національного авіаційного університету (КЛА НАУ). Тоді сонне узлісся оживає, старі споруди адмінкорпусу й гуртожитку, хоч і далі лишаються нікому не потрібними, не зсередини так ззовні наповнюються голосами.
«У нас тут розташований Міжнародний навчально-тренувальний центр із порятунку та виживання фахівців цивільної авіації, — розповідає Віктор Миколайович Барвінок, котрий приставлений наглядати за територією і керувати бригадою сторожів. — З наступного понеділка починається перший цьогорічний двотижневий курс виживання для двадцяти курсантів. Приїдуть вони разом із викладачами, напнуть намети і випробовуватимуть себе на витривалість. Спробують виживати без звичного побутового комфорту, маючи мінімум їжі. Викладається відповідна дисципліна з 2011-го... До речі, в нас тут нещодавно побувала фінська делегація. Разом із керівництвом КЛА НАУ. Фіни нібито зацікавлені в тому, щоб відремонтувати адмінкорпус, встановити в ньому тренажери й організувати справді серйозний міжнародний центр підготовки».
Ректор закладу Сергій Неділько підтверджує слова підлеглого. От тільки, як виявляється, йдеться не про фінів, а про норвежців, котрі вже фінансують деякі спільні з академією проекти. Один із них — будівництво еко-скверу на території закладу.
«Незабаром у Миколаєві відбудеться міжнародний симпозіум, де ми говоритимемо про наступні напрямки співпраці зі скандинавами, — каже Сергій Неділько. — Йтиметься, в тому числі, й про створення згаданого вами Східноєвропейського навчально-тренувального центру в Дмитрівці. Нам обіцяють передати певне обладнання, допомогти із підготовкою й акредитацією фахівців. Робиться це в рамках уже здобутого нами гранту. На запитання, чому саме скандинави приходять на допомогу українському вишу, відповім їхніми ж словами: у нас спільна історія!».
Та чомусь не вірить у скандинавів битий життям Микола Михайлович Чорний (на знімку), житель Дмитрівки, вчитель історії, котрий більше двадцяти років викладав в училищі, а зараз, вийшовши на пенсію, знову повернувся до цих посірілих будівель і напоєних запахами лісу галявин, щоб охороняти їх від п’яних компаній і тверезих дурисвітів, прибирати від снігу та листя.
«Краще б передали територію церковній семінарії, — зважує всі можливі «варіанти виживання» Микола Михайлович. — Може б, уже й гуртожитки відремонтували, бо працьовитим і дисциплінованим семінаристам вони були б потрібні під житло. А так один із двох спальних корпусів нині фактично не підлягає ремонту. До речі, понад століття тому в цих стінах вже готували дияконів, паламарів — священнослужителів нижчої церковної ієрархії. А також — учителів молодших класів для церковно-приходських шкіл. У 70-х минулого століття тут навчалося й мешкало шістсот студентів, а ще чотириста направлялося на перепідготовку (словом, кожен четвертий голова колгоспу на Кіровоградщині або Черкащині отримував диплом у цих стінах. — Авт.). Частина адмінкорпусу технікуму й училища раніше точно була церквою. На стінах ще й сліди від хрестів залишились»...
А що ми залишимо?
Стоїть порожнем навчально-виробничий комплекс колишнього професійно-технічного училища, ще раніше — аграрного технікуму, а на початку минулого століття — вчительської семінарії...
Фото автора.
