Сергій Власенко (на знімку), голова Комітету Верховної Ради з питань державного будівництва, регіонального розвитку та місцевого самоврядування:
— Питання, пов’язані з цією темою, варто розділити на дві частини — одні стосуються стратегії децентралізації, інші — ні. До останніх, наприклад, не належить передача землі за межами населених пунктів у розпорядження громад. Так, це те, що треба робити за будь-яких обставин, але наш комітет не має до цього стосунку. Під час формування Верховної Ради цієї каденції повноваження нашого комітету значно звузилися і все, що стосується землі, перейшло у відання земельного комітету. Незважаючи на це, наголошую: питання, які не стосуються стратегії децентралізації, необхідно вирішувати в поточному порядку і вже. До проблем, які безпосередньо пов’язані зі стратегією децентралізації, я, приміром, зараховую всі аспекти добровільного об’єднання громадян.
Однак ми маємо одну суттєву проблему — в Україні відсутня стратегія децентралізації. Візьмемо двох різних чиновників Кабміну, які навіть за своїми посадовими обов’язками відповідають за децентралізацію: якщо ви в них запитаєте, що вони хочуть бачити на фініші цього процесу та яким шляхом ми туди йдемо, то ці два урядовці спочатку почнуть повторювати гасла та загальні фрази про спроможні громади. Але якщо копнете глибше, то побачите, що ці два чиновники дадуть три різні відповіді. Це тому, що не існує стратегії, як такої. Ніхто в Україні, повірте мені, не розуміє, що ми хочемо отримати на фініші в рамках цілої України.
Коли ухвалювався закон про добровільне об’єднання територіальних громад, наш комітет пропонував прибрати перспективні плани. Ми наполягали, щоб цей процес був суто добровільним і держава не мала до нього стосунку. Пропонували, щоб так було якийсь період, хоча б років п’ять. І тільки після цього, проаналізувавши, чому деякі громади не об’єдналися, ми почали б формувати якісь інші механізми державного впливу на процеси об’єднання. Так відбувалося в більшості країн Європи і пішло на це від семи до десяти років.
Натомість у нас включили в закон перспективні плани, що, по суті, давало право облдержадміністраціям визначати, хто з ким має об’єднуватися. Тепер бачимо, що це не працює. Люди кричать, що хочуть вийти з громади, бо їхнє становище погіршало, однак закон таких можливостей не передбачає. Тож нині думають, як штучно залагодити це. А чи не легше розвернутися назад і прибрати ці перспективні плани? Давайте запустимо механізм реально добровільного об’єднання. Замість глибокої, серйозної, стратегічної роботи нам пропонують якесь латання дірок по ходу процесу. Я б не хотів, щоб Верховна Рада і особливо наш комітет перетворився на «діркозатикувальний» інструмент.
Моє особисте враження таке: незважаючи на те, що Прем’єр-міністр Володимир Гройсман неодноразово заявляв, що він виходець з місцевого самоврядування і децентралізація стане одним із пріоритетних завдань уряду, нею нині ніхто не займається. Нам пропонують якісь напівполітичні гасла на кшталт того, що записано в проекті змін до Конституції.
Інший бік проблематики — ніхто у виконавчій владі не думає про роз’яснення і навчання. Ми, як комітет, більше десятка разів і натякали, і відкрито говорили, і стукали кулаком по столу відносно Мінрегіонбуду і казали: наші виїзні засідання приводять до висновку, що ми не роз’яснили людям ні механізми, ні переваги, ні якісь інші речі, про те, як вони повинні жити. Люди цього не знають. Нині обрали керівників об’єднаних громад. Але в тих людей має бути абсолютно інша психологія, вони повинні розуміти, що представляють не одне велике село, яке стало центром об’єднання, а всі села. А це потребує іншого погляду на бюджетування, на перерозподіл соціалки тощо. Я ще торік не раз казав — у нас буде дві проблеми в об’єднаних громадах — освіта та медицина. Маємо тепер, що в деяких громадах по дві-три лікарні чи школи. Які закривати? Це величезна планова бюджетна робота. Щоб її виконувати, обрані голови повинні проходити навчання. Ми, як комітет, можемо лише висловлювати свою позицію і звертати увагу на ці проблеми, але провести навчання новообраних голів ми не можемо. Це має робити Мінрегіонбуд.
Усі ці проблеми нашаровуються. Десь це відсутність бюджетної децентралізації. У деяких містах децентралізація адміністративна і бюджетна не збігаються. Уже не кажу про фінансування органів профтехосвіти за рахунок місцевих громад. У поточному житті усі ці нашарування дають той ефект, що люди починають розчаровуватися, втрачати віру, кажуть, що об’єднання непотрібне. Немає комплексних рішень і нам пропонують просто латати дірки. Звичайно, ми будемо це робити, ми не можемо не реагувати на виклики. Але нікуди бігти не збираємося. Маємо поточні справи — розглядатимемо їх за важливістю для суспільства. Наш комітет завжди налаштований на фахову неполітичну дискусію і ми цим пишаємося.
Записала Надія СМІЯН.
