В армії зв’язок образно називають її нервами, адже від його наявності залежать результати як великої бойової операції, так і невеликого бою, а значить — людські життя.
Під час Другої світової війни ворог добре знав ціну солдата, який під шквальним вогнем тягне на собі котушку з дротом. Підрахунки показали, що після боїв у строю залишалося не більше двадцяти відсотків зв’язківців.

Фронтові дороги юної телефоністки

Маргариту Корнет зв’язківцем зробила війна, на яку вона пішла добровольцем у червні 1942 року. На посаді телефоніста 34-го окремого Талліннського полку зв’язку 8-ї гвардійської армії юна дівчина пройшла вогненними дорогами Волховського та Ленінградського фронтів.
Котушка з дротом, апарат зв’язку і гвинтівка за плечима — такою в той час була ноша дівчат-телефоністок.
— На війні кожна секунда мала вагу золота. Ми розуміли, що від зв’язку залежать життя сотень тисяч людей, — ділиться спогадами Маргарита Миколаївна. —  Після евакуації я з батьками приїхала в Тихвін, що під Ленінградом. До цього протягом трьох місяців місто було окуповане німцями. То був важкий 1941-й, мені виповнилось шістнадцять з половиною років, війна у повному розпалі, школи не працюють, влаштуватися на роботу нікуди, хлібну карточку не видають, все розбито...
Минув деякий час, і в наше місто, для поповнення особовим складом, прибули військові зв’язківці. Не роздумуючи, ми майже всім класом добровільно пішли до війська. Так розпочався мій 56-річний шлях у військах зв’язку.
Мої мама і тато довго не могли змиритися з тим, що їхня єдина донька, яка закінчила лише вісім класів і планувала, як і всі дівчата того часу, піти на курси медсестер, вирушає на передову, на фронт.
У зв’язку я освоїлася швидко, мене часто виручали більш досвідчені дівчата-телефоністки. Із дротяним зв’язком, на той час основним видом зв’язку, було особливо складно. Працював він із великими перебоями, через це часто порушувалося управління військами. Деякі західні напрями дуже швидко виявлялися перерізаними супротивником, інші були пошкоджені бомбами. Особливо напруженою була робота під час наступальних операцій.
Тоді вважалося, що служба у зв’язківців не була важкою. Але насправді на нас полювали і снайпери, і кулеметники, і артилеристи. Під безперервним вогнем противника відновлювати порушений зв’язок зі штабом, шукати обриви на лініях зв’язку — було нелегким завданням, — продовжує розповідь ветеран війни.

Про мужність і відвагу

За військову доблесть і героїзм Маргариту Корнет нагороджено орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями «За бойові заслуги», «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною» та багатьма іншими відзнаками.
За що нагороди? За рутинну, щоденну працю. Скільки довелося прокласти і відновити ліній зв’язку в складних бойових ситуаціях і скільки це вимагало сил, ніхто не рахував. Але, неодноразово ризикуючи життям, дівчина завжди зразково виконувала завдання і забезпечувала стійкий зв’язок своїм командирам.
— Найдорожчою для мене є медаль «За оборону Ленінграда» — це нагорода за участь в боях при прориві блокади. Але ми воювали не за нагороди, не за славу, — ми намагалися вигнати фашистів із рідної землі. Що, власне, і зробили, — зазначає Маргарита Миколаївна.

Нагорода за вірність і кохання

Юна дівчина рвалася на фронт, щоб визволяти свою країну. Маргарита ніби знала, що на війні познайомиться із зв’язківцем Миколою Корнетом. Вони зустрілися на фронті і покохали одне одного з першого погляду.
— Ми з першого дня з ним разом, я тоді ще без погонів була, а майбутній чоловік — старший сержант. Через тиждень після нашого знайомства, за бездоганну службу, йому присвоїли військове звання «лейтенант». Командування завжди ним пишалось.
Звичайно, хотілося любити, адже ми були молоді. Ми берегли кохання як щось святе, піднесене, — з посмішкою згадує Маргарита Миколаївна.
У юної телефоністки було багато залицяльників. Але всі в полку знали, що дівчина закохана у фронтовика, та лише зітхали вслід красуні.
Пройшовши разом війну, 16 травня 1945 року вони одружилися, а головною нагородою за вірність і кохання стала Велика Перемога.

Непорушний зв’язок поколінь

Фронтова біографія ветерана закінчилася у військах зв’язку, а подальша праця тривала на 70-му вузлі зв’язку штабу Київського військового округу. І лише в 1995 році Маргарита Миколаївна пішла на заслужений відпочинок.
— Надто вже дружний був у нас колектив, і працьовитий, і веселий. Завжди допомагали одне одному. З роками ми наче поріднилися, і мені не хотілося зі всіма ними розлучатися, — каже Маргарита Корнет.
Вона й досі цікавиться життям рідного для неї вузла зв’язку «Легенда». І дуже радіє, що про неї там не забувають. Керівництво підрозділу, рада ветеранів завжди запрошують на урочистості, що проводяться у військовому колективі. Часто провідують її тут, у Києві. Такі зустрічі для ветерана завжди як маленьке свято.
Цього року зі святом Перемоги Маргариту Миколаївну прийшли привітати ветерани-зв’язківці та військовослужбовці Головного інформаційно-телекомунікаційного вузла ГШ Збройних Сил України, які сьогодні на сході країни продовжують обстоювати територіальну цілісність держави.
— У мене внук з війни повернувся. Він протягом року захищав Україну в зоні проведення АТО, — з неприхованою гордістю та радістю каже ветеран, зустрічаючи гостей.
Були квіти, теплі і щирі привітання, побажання здоров’я та довгих років життя. Проте найкращим подарунком для ветерана, безперечно, стали увага та слова вдячності за здобуту перемогу над ворогом.
У свої 90 років Маргарита Миколаївна енергійна та повна сил. Вона переконана, що кохання вберегло її від куль на війні, зробило щасливою родину та дало здоров’я дожити до таких років.

ФАКТ

Із нагородного листа на Корнет М. М. (Звєрєва — дівоче прізвище):
«У дні 19 і 20 квітня 1944 року, коли противник великими силами намагався наступати проти частин 8-ї армії, телефоністка Звєрєва перебувала на чергуванні біля комутатора армійської Центральної телефонної станції. При великому навантаженні комутатора, завдяки відмінному знанню справи, виявила велику майстерність, вміло визначала важливість ведення переговорів абонентами і тим самим добилася виключно чіткої, швидкої та оперативної роботи у своїй зміні. Вміло використовуючи обхідні шляхи, вона добивалася швидкого з’єднання всіх далеких абонентів. З особливою майстерністю і чіткістю т. Звєрєва забезпечувала в ці відповідальні дні оперативні переговори командування з управління військами, завдяки чому був досягнутий успіх військ 8-ї армії, які відбили запеклі атаки противника. Разом з телефоністкою т. Григор’євою т. Звєрєва дві доби напружено працювала, не рахуючись з відпочинком і сном.
Висновок: за винятково чітку і самовіддану особисту роботу, за забезпечення оперативних переговорів командування, в результаті чого були досягнуті успіхи при відбитті запеклих атак великих сил противника, т. Звєрєва гідна нагородження медаллю «За бойові заслуги».

 

 

Маргарита та Микола Корнет, 1945 р.

 

 

Учасники АТО привітали ветерана Другої світової війни з Днем Перемоги.

Фото надано автором.