Полтавку Зою Коваленко земляки знають передовсім як громадську діячку, подвижницю української справи. Невисока тендітна жінка була серед тих перших хоробрих, хто в новітні часи започатковував у рідному краї процеси демократизації, національного відродження. У вересні 1989 року вона входила до складу оргкомітету установчого з’їзду Народного руху України за перебудову, очолювала його крайову раду. З національним пробудженням пов’язане й інше захоплення пані Зої. Вишивати рушники та сорочки почала змалку. Прикрашений квітами і візерунками одяг носила ще тоді, коли вишиванка вважалася чи не найпершою ознакою «українського буржуазного націоналіста». Згодом, власне, з тих часів, коли на її долю випало боротися за Незалежність нашої держави, почала вишивати нашу... історію. Тобто одвічні символи України, портрети найвидатніших діячів-державотворців, цитати з їхніх промов і творів, тексти знакових віршів та пісень.
Хоругви, які «промовляють» крізь віки
Усе те в її роботах зазвичай поєднується і вражає. Причому не так на виставках та інших творчих імпрезах, як на патріотичних громадських заходах. Пригадується, ще в буремні «перебудовні» часи вона разом із побратимами організовувала в обласному центрі велелюдні мітинги та інші «рухівські» заходи. Звісно, виступала на них і сама, закликала, переконувала... Та не менш промовистими були вишиті нею полотна-хоругви, які тримала в руках. Найчастіше — з портретами поета-пророка Тараса Шевченка та його безсмертними і завжди актуальними рядками. Пізніше на її полотнах з’являлися образи та символи, пов’язані з діяльністю таких видатних державників, як гетьман Іван Мазепа, кошовий отаман козаків-запорожців Кость Гордієнко, провідник військ УНР Симон Петлюра, незламна поетеса Леся Українка... Деякі тематичні рукотвори Зої Коваленко вражають ще й розмірами. Адже йдеться про своєрідні «доріжки» кількаметрової довжини, на яких відображено вже не одиниці, а десятки (!) символів, віршованих рядків, дат, назв населених пунктів, пов’язаних із тією чи іншою історичною подією.
Зазвичай на такі масштабні роботи майстриню наснажувала патріотична діяльність побратимів, які організовували відзначення пам’ятних дат і вшанування наших національних героїв. Тоді вона неодмінно долучалася до цих акцій, частенько вирушала у подорожі разом з ініціаторами та водночас фіксувала на полотні головні віхи знакових мандрів. Причому, за наполяганням організатора більшості таких поїздок (на жаль, уже покійного) Володимира Степанюка, свої «штрихи» кольоровими нитками на полотні обов’язково додавали мешканці міст і сіл, якими проїжджали небайдужі полтавці.
Конституція Пилипа Орлика та її «фундамент»
Тож і сьогодні пані Зоя не втомлюється показувати землякам, насамперед молоді, створені разом із однодумцями в різних куточках Полтавщини й України воістину унікальні «вишивані документи» нашої доби. Такими стали, скажімо, її масштабні полотна з відтворенням скорботного шляху Тараса Шевченка з Петербурга до Канева після його відходу у вічність та своєрідна «дорожня мапа» кінного рейду з гетьманської столиці Батурина до Полтави. Останній сучасні козаки влаштовували на пошанування пам’яті предків, які полягли у трагічних для України баталіях Північної війни.
Саме Володимир Степанюк спонукав Зою Коваленко «намалювати» голкою та кольоровими нитками й полотно, присвячене першій вітчизняній Конституції Пилипа Орлика. Плекала його тоді, коли не лише в Україні готувалися відзначати її 300-річчя.
— Володимир хотів, щоб ми відобразили не тільки факт появи унікального для тодішньої Європи документа, — зазначає авторка. — Важливо було показати його підґрунтя, що сягає глибини століть, а також вплив на подальші процеси державотворення. Саме тому тут знайшлося місце і для «Руської правди» та «Ізборника Святослава», і для проникливих віршованих рядків сучасних поетів.
Власну долю мусимо «писати» і творити самі
Зрештою, своє завдання майстриня вбачала в тому, щоб нагадати: українці завжди і всюди (навіть тоді, коли, як Пилипу Орлику, доводилося писати головні постулати державного устрою у вигнанні) прагнули самі творити свій «праведний» закон і жити за ним, а не за нав’язаними чужинцями «понятіями». Прикро, та далеко не завжди це вдавалося... Тож сьогодні мусимо берегти відвойовані, в тому числі й у реальних боях на Майдані та на Донбасі, здобутки демократичного поступу і примножити їх. На тому Зоя Коваленко наголошує постійно під час зустрічей з учнями та студентами у школах, вишах, бібліотеках, на майданах... При цьому зазвичай бере з собою і розгортає перед присутніми згадане «конституційне» полотно. Таке «унаочнення» розмови про першовитоки Основного Закону держави запам’ятовується навіть тим, хто прийшов на зустріч лише за компанію з однокласниками чи однокурсниками. Тож байдужих під час таких бесід, як правило, не буває.
Тим паче, що й до сьогоднішньої ситуації в державі пані Зоя ставиться критично. Вважаючи, що проголошені чинною Конституцією «правильні» положення потребують наповнення реальним змістом. Щоправда, тепер уже на новітніх «месій» і пророків, на її переконання, покладатися не варто. Засукувати рукава та братися до роботи треба всім...
Полтава.
Зоя Коваленко біля своєї роботи, присвяченої першій вітчизняній Конституції, створеній Пилипом Орликом.
Фото автора.
