Закон про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки продовжують втілювати в життя. А відтак не згасають дискусії з приводу перейменування тих чи інших населених пунктів. Одна з них проходила на майданчику Українського кризового медіа-центру, де експерти говорили про нове ім’я для Кіровограда.
«Закон про декомунізацію не передбачив деколонізації, — зауважив Володимир Панченко, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія». — Саме тому тепер можуть повертатися імена, які мають імперське навантаження. Спроби перейменувати Кіровоград у Єлисаветград — хороший цьому приклад». Топоніміка, на думку фахівця, є символічним позначенням території, а отже, має політичне значення. Саме тому Українська православна церква (Московського патріархату) зайняла таку активну позицію з приводу Єлисаветграда, адже ця назва повністю відображає ідею «руського міра», переконаний він.
Віктор Брехуненко, професор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, зазначив, що процес декомунізації яскраво виявив позицію різних груп населення. «П’ята колона» намагалася зупинити цей процес, — сказав він. — Коли не вийшло, вони вирішили: якщо неможливо зупинити перейменування, то необхідно розвернути в бік, який не відображає нічого українського, щоб назви нічого не збуджували в історичній пам’яті населення. Такі собі абрикосові, степові, вишневі та інші населені пункти». Супротив із приводу перейменування Комсомольська на Полтавщині в Горішні Плавні був штучним, вважає науковець, адже після голосування у Верховній Раді всі протести стихли.
Під час дискусії Володимир Панченко висловився за те, що громадськість не завжди повинна мати останнє слово у таких загальних питаннях. Натомість Галина Яворська, головний науковий співробітник Національного Інституту стратегічних досліджень, наголосила на необхідності працювати з місцевими громадами. «Вони мають усвідомити загальнонаціональний інтерес, пов’язаний з новими назвами», — пояснила вона. Подібну теорію висунула й теоретик урбанізму, доцент кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Світлана Шліпченко. На її думку, ми маємо вивчати та переосмислювати минуле і, не відвертаючись від болючих питань, навчитися брати на себе відповідальність. «Необхідно проаналізувати минуле, щоб розібратися, хто ми є, аби рухатися в майбутнє. Не можна просто ділити на жертву та ката — це інфантильна позиція», — зазначила вона.
Цікавою була думка Ольги Кирилюк, доцента кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка. Перейменування Кіровограда — це питання національної безпеки, переконана вона. Місцева влада, мовляв, чинить шалений опір будь-якій українській назві тому, що «перебуває під контролем місцевих проросійських олігархів». На думку голови громадської організації «Спільна Дія», координатора ініціативи «Українському місту — українську назву» Ірини Малик, процес із перейменуванням Кіровограда необхідно якнайшвидше завершити. «Це може бути будь-яка українська назва: Інгульськ, Кропивницький, Златопіль тощо, головне — щоб не комуністична або імперська», — підкреслила вона. А версія про фортецю святої Єлисавети, наголосила фахівець, не витримує жодної критики, адже йдеться про російське військове формування.
«У стінах фортеці святої Єлисавети чинили військовий трибунал над козаками. Саме там провели найсумнішу військову операцію — знищили Запорізьку Січ. Тоді занапастили державні інституції та місцеве самоврядування, нині на сході робиться те саме», — зауважила І. Малик.
Вл. інф.
