Минуле залишилося в Луганську

«Сьогоднішній книжковий простір «Горьковки» схожий на годинниковий механізм, у функціонуванні якого бере участь величезна кількість різних деталей. Якісну роботу такого механізму забезпечує згуртована команда професіоналів — це люди різного віку, способу життя, мислення, характеру, але всі вони одержали найчудовіший подарунок від долі — любов до читання. Завдяки цим майстрам бібліотечної справи по маленьких частинах, із пазлів збирається ціла картина, яка не перестає змінюватися» —ці слова директор Луганської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Горького, заслужений працівник культури України Інна Рибянцева сказала напередодні подій у Луганську навесні-влітку 2014 року. Говорила щиро, без будь-яких сумнівів у своїх словах. Але за короткий час усе змінилося, розділило й роз’єднало людей, посіяло політичну ворожнечу й зламало той колективний стрижень, який створювався роками.
— 10 липня 2014 року до мого робочого кабінету зайшли люди з автоматами й в ультимативній формі заявили: або вішайте прапор «ЛНР» над будівлею бібліотеки, або підете в підвал. Прапор не повісила, але й у підвал мене не кинули. Я зрозуміла, що треба розпускати колектив, забирати статутні документи, печатки — це те, за що я несу відповідальність як директор бібліотеки, і залишати Луганськ. Що буде з книжковим фондом — я не знала. Адже із собою його не забереш і не сховаєш. Натомість всю електронну базу зберегти вдалося. Наші технарі одразу закрили до неї доступ, а також і наш сайт. Я розпустила колектив, закрила бібліотеку, оголосивши, що ми тимчасово не працюємо. Тоді багато хто з наших бібліотекарів покинув Луганськ, бо залишатися в місті було небезпечно. До того ж наша бібліотека розташовувалася саме навпроти сепаратистського лігвища — захопленої бойовиками будівлі СБУ, і таке сусідство нічого доброго не обіцяло... — Інна Павлівна помовчала, а потім продовжила: — Коли у вересні стихли бої, чимало моїх співробітників повернулося до Луганська. Нова «влада» розпорядилася відкрити бібліотеку, призначила свого директора, який склав присягу на вірність «ЛНР». Зізнаюся, мене теж запрошували повернутися і зайняти колишню посаду. Було багато дзвінків від різних людей, яких я раніше добре знала і які стали співпрацювати з «ЛНР». Вони казали: «Перед Луганщиною відкриваються величезні перспективи. Ми тут таке створимо!..» Я відкрито казала, що не визнаю «ЛНР», і мені дали зрозуміти, що шлях до Луганська тепер для мене закритий. Ну що ж — закритий, то закритий. І ми стали створювати нову обласну бібліотеку на новому місці — у Старобільську.
Легко сказати — «створювати», у той час як не було ні фонду, ні людей, ні приміщення. Але на той момент Рибянцеву дуже активно підтримувала Всеукраїнська бібліотечна асоціація. Із Києва постійно телефонували колеги: ми з вами, яка потрібна допомога. Особливу подяку Інна Павлівна адресує українському видавцю, генеральному директору й основному власнику харківського видавництва «Фоліо» Олександру Красовицькому. Під час знайомства він пообіцяв зробити все можливе для поповнення бібліотечного фонду. І справді став надсилати книги. Ініціативу Олександра потримали інші українські видавці, і майже за півроку у фонді бібліотеки накопичилось майже три тисячі книжок.

Майбутнє створюється у Старобільську

Правда, тримати літературу поки що ніде. Обласна бібліотека сьогодні орендує лише невелике приміщення в одній із бібліотек Старобільська. Але це тимчасово. Луганська військово-цивільна адміністрація готова купити для бібліотеки підходяще приміщення, але, на жаль, процедура з оформленням об’єкта затягується. Проте робота не стоїть на місці. Колектив займається переважно методичною роботою. Як з’ясувалося, це дуже важлива ділянка.
— Коли я проаналізувала роботу 15 бібліотек, які залишилися в українській частині регіону, зрозуміла, якщо не буде методичного керівництва, супроводу, то в нинішніх умовах працювати буде дуже важко. Людям багато чого не зрозуміло. Тільки-но ми зареєструвалися, одразу стали проводити тренінги, семінари, практикуми, намагаючись розповісти нашим колегам, чому на Луганщині сталося те, що сталося. Якщо говорити відверто, то ми самі в усьому винні, й насамперед тому, що вголос не висловлювали своїх думок. Мені, наприклад, не подобалося те, що обласна рада змушувала нас писати документи російською мовою. Мовляв, української ми не розуміємо. Усередині зріли невдоволення, протест, але ми його не висловлювали. У цьому я почуваюся винуватою...
До речі, співвідношення української і російської літератури в обласній бібліотеці завжди було нерівним. Скажімо, 70% — це російські видання і 30% — українські. Багато десятків років книжковий фонд формувався саме так, і за це, між іншим, Рибянцеву хвалили чиновники від культури. Запам’яталося засідання обласної ради й колегії з культури, на якому з Рибянцевої «знімали стружку» за те, що в передплаті періодичних видань чиновники побачили львівську газету. Боже, що тоді почалося! Депутати обвинувачували Рибянцеву в тому, що вона не любить Луганщину, не проявляє патріотизму тощо. На пояснення з приводу підвищеного попиту й популярності цієї газети серед читачів не зважали.
Фонд української літератури, зрозуміло, залишився в Луганську. Дійшли чутки, що ще в 2014 році, коли бойовики відчинили бібліотеку, насамперед забрали всю українську літературу з відкритого доступу й сховали в цокольне приміщення. Дякувати Богу, не викинули й не спалили. Хоч би яких переконань бібліотекарі дотримувалися, але рука на знищення книги в них не піднялася.
Про найближче майбутнє обласної бібліотеки Інна Павлівна говорить із великим ентузіазмом:
— Це буде бібліотека нового типу. Не можна допускати, щоб вона слугувала просто сховищем книг, треба наближатися до європейських стандартів. Будь-яка публічна бібліотека, крім Національної, університетських, має кожні п’ять—десять років міняти свій книжковий фонд на всі сто відсотків. Якщо книжка не читається п’ять—сім років — вона не повинна стояти на бібліотечній полиці. Поки що українське законодавство не дозволить нам так планувати свою роботу, але я сподіваюся, що воно удосконалюватиметься. У бібліотеці, яку ми сьогодні створюємо, безумовно, буде друкована книга, щоправда, не в такій кількості, як було раніше, але головне місце посідатиме електронна інформація. Ми вже придбали близько 15 комп’ютерів, відновили передплату на електронні видання, які були в Луганську. Нам удалося зберегти ці зв’язки.
У Донецьку, до речі, обласна бібліотека залишилася на окупованій території.

Луганська область.

До речі

Загальний книжковий фонд бібліотеки ім. М. Горького на 1 січня 2014 року становив  984 290 екземплярів видань. Протягом 2013 року бібліотеку відвідало 487 тисяч користувачів, видано 915 тисяч екземплярів видань.