Міжнародний арбітраж в Гаазі оголосив своє рішення.
22 січня 2013 року Філіппіни звернулися до Міжнародного арбітражного суду в Гаазі з проханням надати висновок щодо правомірності активної діяльності Китаю в Південно-Китайському морі, утворення нових островів та претензії на економічне використання майже 80% акваторії моря, зокрема в безпосередній близькості до філіппінського узбережжя. У позові не згадувалося про найбільш дражливий момент: кому належить суверенітет над островами, рифами чи скальними групами в цьому морі — це не є компетенцією Гаазького арбітражу, йшлося лише про відповідність вимогам Конвенції ООН з морського права (UNCLOS).
Китай відмовився брати участь у роботі Міжнародного арбітражу. Тому в жовтні 2015 року арбітраж мусив розглянути та ухвалити рішення про свою юрисдикцію. Після її підтвердження, суд має право розглядати справу по суті, навіть якщо якась із сторін не бере в ньому участі.
Суть рішення, винесеного 12 липня: своїми діями КНР порушує права Філіппін, а посилання Пекіна на свої «історичні права» на акваторію не мають юридичних підстав. Острови та рифи архіпелагу Спратлі не є ексклюзивною економічною зоною Китаю. Аргументація викладена у 479-сторінковому документі.
Рішення арбітражу обов’язкове до виконання всіма сторонами, воно остаточне й не може бути опротестовано, однак суд не має апарату примусу щодо виконання свого рішення.
У Пекіні не визнали рішення Міжнародного арбітражу. В заяві МЗС сказано, що «Китай виступає проти й ніколи не буде визнавати будь-які претензії чи позови, обґрунтовані цим рішенням». Міністр закордонних справ КНР Ван І назвав арбітраж з Південно-Китайського моря «політичним фарсом від початку і до кінця».
Навіть міністерство оборони КНР вирішило запевнити, що «китайська армія готова невідворотно захищати суверенітет та безпеку держави... протистояти будь-яким загрозам та викликам, незалежно від рішень арбітражу».
Голова КНР Сі Цзіньпін, зустрічаючись із головою Європейської Ради Дональдом Туском та головою Єврокомісії Жан-Клодом Юнкером з нагоди саміту Китай-ЄС, заявив, що територіальний суверенітет, права та інтереси Китаю у Південно-Китайському морі за жодних обставин не мають залежати від рішення арбітражу.
Пекін постав перед непростою ситуацією. З одного боку, він продовжуватиме лінію на заперечення висновку Гаазького суду, а з другого — все-таки має показати готовність до обговорення проблеми. Власне, очільники Китаю і раніше стверджували, що тільки двосторонні переговори здатні привести до результатів (хоча саме небажанням Пекіна вести ці переговори по суті мотивувала Маніла звернення до третейського суду). Нинішнє рішення Гааги може спонукати Пекін таки сісти за стіл переговорів із сусідами. Принаймні очільник зовнішьополітичного відомства КНР уже заявив, що висловлювання представників нового філіппінського уряду створюють для цього можливості.
Через Південно-Китайське море проходить майже третина світового морського вантажопотоку, шельфи тамтешніх островів багаті на вуглеводні. На різні суходоли в цьому морі претендують також Бруней, В’єтнам та Малайзія.
Конвенція ООН з морського права (UNCLOS) набрала чинності з 1994 року, її підписали 168 країн, серед них КНР і Філіппіни.
