Міжнародна конференція «Перша світова війна на Волині» проходила 5—6 липня спочатку в райцентрі Маневичі, а потім в селі Костюхнівка. У цій науковій зустрічі взяли участь історики та краєзнавці України і Польщі. Однією із знакових її подій стало відкриття оновленого військового кладовища часів Першої світової війни в селі Рудка-Червинська Камінь-Каширського району.

На цьому некрополі 
5 липня після багатьох десятиліть забуття знову прозвучали слова молитви. Панахиду по загиблих сто років тому воїнах російської, австро-угорської і німецької армій відправили священики УПЦ, УПЦ Київського патріархату, римсько-католицької церкви. Поклонитися світлій пам’яті воїнів прийшли місцеві селяни, а також учасники конференції. Від їх імені на жалобних заходах виступив доктор історичних наук, професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Ярослав Шабала. Науковець розповів про трагедію, яка сталася 3 квітня 1917 року на Червищанському плацдармі. Від куль і снарядів ворога, отруйного газу, застосованого німецькими військами, а також у водах розлитої тоді річки Стохід того дня загинули понад десять тисяч воїнів російської армії, значними були втрати й іншої сторони. Численні кладовища нагадують про ті далекі вже битви. За даними істориків на Волині під час боїв 1916—1917 років загинули з обох сторін понад 350 тисяч воїнів.
Багато десятиліть, ще з міжвоєнних років, кладовище в Рудці-Червинській було забуте і не доглянуте. Воно нагадувало зелений острівець серед золотих хлібних нив. Проте зелені хащі слугували захистом від мародерів. Адже з багатьох могильних плит, які були тут, залишилося лише чотири. Лісничий Ново-Червищанського лісництва, що розташоване за двісті метрів від не-крополя, Віталій Пащук зізнався, що за 32 роки роботи так жодного разу і не наважився зайти в цю гущавину. А цьогоріч, ніби надолужуючи згаяне, з ентузіазмом взявся за відновлення кладовища.
Ідея повернути цей цвинтар із небуття виникла влітку минулого року. Їдучи в село Кухітська Воля, що в Зарічнянському районі Рівненської області, розчищати від чагарників тамтешнє військове кладовище часів Першої світової війни, ми на кілька хвилин зупинилися в Рудці-Червинській. Разом з краєзнавцем Геннадієм Гульком вирішили оглянути дивний гайок на не характерному для цих місць пагорбі неподалік шосе Луцьк—Маневичі—Любешів (державний кордон з Республікою Білорусь). Як і передбачали, це було занедбане кладовище. Увесь рік жили планами про його відродження. Поділилися ними з директором Маневицького держлісгоспу заслуженим лісівником України Володимиром Радіоном. Той підтримав нашу ініціативу. А на початку літа 2016-го за справу взялися працівники Ново-Червищанського лісництва. У середині червня, після того, як територія некрополя була вичищена від чагарників і зайвих дерев, ми разом із Геннадієм Гульком та директором ДП «Волинські старожитності» Олексієм Златогорським зустрілися з лісничим Віталієм Пащуком і обговорили подальші дії. Тоді ж визначили й межі всіх шести величезних братських могил (у них може бути поховано від тисячі до трьох тисяч загиблих воїнів). Вирішили приурочити відкриття оновленого некрополя до часу проведення міжнародної наукової конференції.
Сьогодні кладовище огороджено, посеред братських могил височіє дубовий хрест, а на вході до меморіалу встановлено пам’ятну дошку із розповіддю про трагедію Червищанського плацдарму.
Хотілося б сказати слова вдячності директору Маневицького держлісгоспу Володимиру Радіону, лісничому Ново-Червищанського лісництва Віталію Пащуку, майстру лісу Віктору Пронцевичу, підприємцю Юрію Цьопичу за безкорисливу працю з увіковічення світлої пам’яті загиблих століття тому воїнів. Заслуговує на повагу і вчинок Івана Балика, який дозволив зробити проїзд по вже дозріваючому житу. Він обіцяє, що доріжка до кладовища завжди буде відкрита людям. А Віталій Пащук сказав, що допоки живий — доглядатиме за солдатськими могилами.
Кожна добра справа має широкий розголос. Тож уже маю запрошення на 12 липня на освячення пам’ятного знака і хреста на забутому військовому кладовищі в селі Ворончин Рожищенського району. Верхів’я Стоходу, як і його пониззя, в 1916—1917 роках теж стали для десятків тисяч воїнів великою м’ясорубкою, організованою володарями тогочасного світу.

Волинська область.

 

 

Сподіваємося, що ця стежка через житнє поле стане дорогою пам’яті.

 

 

На цих плитах біля підніжжя хреста закарбована пам’ять про ту страшну війну.

Фото автора.