Професійно-технічні навчальні заклади: без жодного шансу на існування?

15 липня 2016 1933

Схоже, банальна економія коштів стає головною метою наших реформ. А якщо так, то досить скоро у нас цілком може з’явитися можливість на власному досвіді впевнитися, чи мав рацію Бісмарк, проголосивши: «Той, хто економить на освіті, має готуватися будувати в’язниці».

Чесно кажучи, цей загальновідомий вислів «залізного канцлера» вже давно набив усім оскому. Та саме він першим спадає на думку після всього почутого і сказаного під час урядової наради, на якій обговорювалися питання фінансування професійно-технічної освіти.
Нарада відбулася 8 липня під головуванням міністра фінансів Олександра Данилюка. На ній були присутні заступник очільника Мінфіну Сергій Марченко, заступник міністра освіти і науки Павло Хобзей, представники низки обласних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
До речі, наш Комітет офіційного запрошення на урядову нараду чомусь не отримав. І цілком вірогідно, що це не було випадковістю.
Учасникам наради було запропоновано обговорити нинішній стан фінансування професійно-технічної освіти та визначити подальші дії влади по виходу з цієї ситуації. Та вже на початку заходу стало зрозумілим, що Мінфін та МОН мають узгоджену думку щодо подальшої долі профтехосвіти і попри будь-що її не мінятимуть.
Вихід із кризи, в якій опинилася система професійно-технічної освіти, обрано найпростіший: передати ПТНЗ на фінансування з обласних бюджетів, та пришвидшити передачу туди ж майна. Як кажуть у народі: очі не бачать, серце не болить...
Держава не фінансуватиме профтехосвіту, бо вважає її неефективною — прямо заявив міністр фінансів.
«Я маю право на свою точку зору і це буде моя позиція — держава не буде фінансувати неефективні інституції. Бо це кошти платників податків. Соціальна функція має бути соціальна функція, і Міністерство соціальної політики має відпрацьовувати відповідні механізми. Але заливати кошти просто через те, що в нас там так воно було, так воно не буде», — відповів Олександр Данилюк на моє зауваження щодо значення профтехосвіти для розвитку людського капіталу та економіки країни.
Ані проблему погашення заборгованості у заробітній платі викладачам, ані загрозу зриву набору до ПТНЗ через недофінансування урядовці вирішувати на цій нараді навіть не збиралися.
Натомість обговорення можливих шляхів передачі майна ПТНЗ до комунальної власності пішло досить жваво. Виявилося навіть, що МОН уже розробило та направило на погодження зміни до законодавства щодо передачі майна професійно-технічних навчальних закладів з державної до комунальної власності за спрощеною процедурою — без складання землевпорядних документів та здійснення оцінки всього майна цих закладів. Запропоновано, щоб подальшу долю майнових комплексів ПТНЗ на власний розсуд визначали керівники областей вкупі з міськими головами.
Тобто без жодного аналізу, без розрахунків — а просто через банальну відсутність коштів — на фактичне знищення прирекли надважливу освітню ланку.
Урядова нарада вкотре показала, що ані Мінфін, ані МОН не мають стратегічного бачення розвитку освіти (в тому числі — професійно-технічної) ні на короткостроковий, ні на середньостроковий періоди. Не кажучи вже про довгострокову перспективу. І наслідки такої недалекоглядності суспільство пожинатиме вже зовсім скоро.
Поки що можемо лише прогнозувати, як зросте в регіонах рівень злочинності й соціальної нестабільності в разі закриття ПТНЗ. А він зросте, будьте певні! Бо для 292 тисяч молодих людей, що навчаються нині у системі профтехосвіти України, ПТНЗ є чи не єдиним шансом отримати одночасно і середню освіту, і професію, яка годуватиме потім усе життя. Адже переважна більшість із них походять саме з малозабезпечених сімей, або взагалі є сиротами. У Мінфіні цього, можливо, не знають. А от у МОН не можуть не знати, що, за статистикою, понад 70 відсотків молоді приходять до профтехучилищ після дев’ятого класу. Тож, відмовляючи ПТНЗ у державному фінансуванні, урядовці, окрім усього іншого, зазіхають на конституційне право громадян на безплатну середню освіту.
Але хочу всіх запевнити: плани Мінфіну і МОН щодо швидкого та спрощеного прийому майна ПТНЗ до обласних рад не здійсняться. Підтримки у Верховній Раді України цей законопроект не знайде. Про це я прямо заявив у своєму виступі під час наради.
Позиція Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти залишається незмінною і полягає в наступному. Професійно-технічна освіта повинна залишатися у сфері загальнодержавної політики, бо вона є запорукою економічного зростання країни. Саме тут формуються її кадровий потенціал і трудові ресурси. Тож визначати стратегію розвитку цієї надважливої ланки освіти має саме держава. Тому вкрай важливо нині як першочергові кроки прийняти відповідні рішення щодо повернення фінансування професійно-технічної освіти до держбюджету та скасування передачі майна ПТНЗ до комунальної власності. А також — розробити чітку програму поетапного залучення до фінансування профтехосвіти місцевої влади та роботодавців.
Насамперед необхідно збалансувати підхід до формування держзамовлення на підготовку фахівців навчальними закладами профтехосвіти, вищої професійно-технічної освіти і вищої освіти (через щорічні рішення Кабінету Міністрів України). При цьому для загальнодержавного вирівнювання людського капіталу, на нашу думку, мають враховуватися не лише результати ЗНО та ДПА, а й коефіцієнт регіону, коефіцієнт спеціальності в рамках пріоритетів держави та розвитку економіки, коефіцієнт освіченості території тощо.
Кожному регіону потрібна власна стратегічна програма управління людськими ресурсами у розрізі територій, підприємств та галузей української економіки. Систему профтехосвіти потрібно адаптувати до загальнодержавної стратегічної програми з урахуванням реальних та прогнозованих потреб у кадрах за певними професіями та спеціальностями.
Освітній простір країни має бути цілісним. Необхідно утворити єдину екосистему, в якій буде наявний «інтерфейс» для збереження мобільності осіб, що навчаються, без відрахувань та поновлень. Тоді кожна молода людина отримає ті умови праці чи навчання, які дозволять якнайкраще розвинути її потенціал та можливості.
Здобуття будь-якої освіти в нашій країні (професійної, вищої) має стати втіленням принципу доданої вартості в формуванні людського капіталу. Цьому, поза сумнівом, сприятимуть кластерний підхід до системи підготовки кадрів, а також постійні вимірювання на ринку освітніх послуг. А розділення соціального та академічного аспектів політики держави допоможе чіткіше визначити підходи до фінансування галузі.
Надійних союзників і стейкхолдерів ПТНЗ зможуть знайти саме в секторі реальної економіки. Але натомість усім зацікавленим сторонам (державі, закладам освіти, роботодавцям, фаховим спільнотам) потрібно зуміти налагодити взаємовигідне співробітництво. Лише тоді якість отриманої в ПТНЗ освіти відповідатиме сучасним викликам.
Та поки що ми не дали системі профтехосвіти жодних шансів на виправлення ситуації. Спочатку тривалий час закривали очі на проблеми цієї ланки. А потім в одну мить перевели на фінансування з місцевих бюджетів (коли кошториси вже були затверджені), не давши часу на осмислення цієї ситуації ні навчальним закладам, ні громадам.
Однак те, що поспіхом робиться, завжди не до ладу виходить. І от тепер, готуючи ґрунт для розпродажу майна навчальних закладів, ми взагалі позбавляємо ПТНЗ шансу на життя. Хоча суспільство вже стикається з гострою проблемою нестачі кваліфікованих робітників. І, за прогнозами, вже в найближчі роки потреба в них лише зростатиме.
Чи, може, щось змінилося? Ми що, вже навіть не очікуємо, що у нас почнуть працювати підприємства, розвиватися малий та середній бізнес? А може, Мінфін щось таке знає про перспективи української економіки, чого не знаємо ми? Бо чим іще можна пояснити так поспішно взятий урядовцями курс на масовий розпродаж майна ПТНЗ, цієї кузні робітничих кадрів...