Сергій ГОЛОВАТИЙ, народний депутат України першого-шостого скликань:
— Декларація про державний суверенітет України — це перший крок на шляху до незалежності України. Вона ухвалювалася ще в радянські часи, коли Україна мала статус Української РСР у складі СРСР. 16 липня 1990 року Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет і чітко проголосила свій намір бути суверенною. Бо у складі Радянського Союзу суверенною не можна було бути, хіба що тільки на папері. У декларації з’явилися розділи, які стосувалися власності українського народу на свої ресурси, стосовно Збройних Сил, грошової одиниці. І те, що було визначено, що державний суверенітет України — це верховенство влади на своїй території, — це перший крок, перша цеглинка у державну незалежність. Без цього Україна залишалася б частиною СРСР.
Україна і сьогодні є незалежною, суверенною державою. І хоча ми втратили контроль над частиною територій, наш суверенітет все одно поширюється на ту частину України. На тимчасово окупованій території — частині Донецької та Луганської областей, анексованому Криму — суверенітет не здійснюється, але держава Україна існує, продовжує існувати, як незалежна, суверенна держава, завданням якої є відновити дію державного суверенітету і на тій частині, яка окупована і анексована. Це завдання нинішньої і наступної влади — відновити дію Декларації про державний суверенітет, Конституції та законів України на всій території України.
Іван ЗАЄЦЬ, народний депутат України першого-четвертого та шостого скликань:
— Рівень суверенності держави залежить багато від чого — від позиції людей, від позиції влади, економічної спроможності. Абсолютного суверенітету немає, тим паче у глобалізованому світі. Але треба забезпечити певний критичний рівень суверенності.
Із прийняттям Декларації про державний суверенітет України ідея творення незалежної держави вперше оселилася у владних кабінетах. Раніше вона жила на велелюдних майданах України, на вулицях, але не у владних кабінетах. І це дало можливість здобути Україну мирним шляхом. Декларація — маніфестація наших прагнень до свободи, до своєї незалежності. Але Декларація стала і джерелом правового творення України і довго перебувала таким джерелом. У цьому теж велика заслуга Декларації. З іншого боку, Декларація окреслила шлях розвитку, це програма здобуття Україною незалежності. І ми багато років ішли саме за Декларацією у творенні своєї держави. Цінність Декларації також полягає в тому, що в ній сказано: українська держава твориться як держава національного типу, держава, де традиції та звичаї української нації кладуться в основу суспільного устрою при гарантуванні прав національних меншин. Перший розділ Декларації так і називається — «Самовизначення української нації». А в ньому наголошується, що держава захищає національний тип української державності.
На жаль, зараз влада не розуміє значення національної ідентичності, тому й не маємо сьогодні україноцентричної гуманітарної політики. Сьогодні оця основа — традицій і звичаїв українських — розвивається якимись псевдоавангардизмами. І в цьому слабкість державотворчого процесу. Ментальність, традиції, культури, звичаї визначають розвиток держави. Якщо є єдність, розуміння, тоді можна провести й економічну реформу, інші реформи і жити нормальним життям. Значення Декларації про державний суверенітет — величезне. Це одна з вершинних перемог української нації. Саме через Декларацію ми заявили на повний голос, що хочемо мати державу, українську державу, і в ній показано, яким шляхом йтимемо до її здобуття.
