У неділю в Запоріжжі, як і в інших металургійних містах України, відзначатимуть День металурга і гірника. Підприємства галузі забезпечують достойне життя (включаючи й членів сімей) щонайменше ста тисяч запоріжців. Середня зарплата на комбінатах і заводах металургії Запоріжжя коливається в межах 7—10 тисяч гривень.
Стратегічне перехрестя
Як розповів голова обкому профспілки металургів та гірників Валерій Сєров, очолювана ним організація об’єднує майже 37 тисяч осіб. Це приблизно 94 відсотки від штатної чисельності працівників гірничо-металургійної галузі Запорізької області. Левова частка підприємств останньої розташована саме у Запоріжжі. Адже саме згадане місто, яке ще в 1923 році ледь налічувало 40 тисяч жителів, було обране як майбутній потужний промисловий майданчик на півшляху із Донбасу в Кривбас.
Уже в 1939 році населення міста зросло до 300 тисяч осіб. Бурхливий розвиток місцевого проммайданчика, зростання населення спричинили подальші, переважно екологічні, проблеми Запоріжжя.
Не вижити, а жити!
Серед гігантів індустрії, які, без перебільшення, кують славу Запоріжжя, передусім як міста металургів — комбінат «Запоріжсталь», завод «Дніпроспецсталь», Запорізький алюмінієвий (ЗАлК) та Запорізький титаномагнієвий комбінати (ЗТМК), Запорізький залізорудний комбінат (с. Мала Білозірка Василівського району), Запорізький завод феросплавів (ЗЗФ), «Запоріжкокс» та «Запоріжвогнетрив», «Укрграфіт».
Звичайно, проблем у сучасних металургів більш ніж достатньо. Зважаючи, що щонайменше чотири із перелічених підприємств електрометалургії критично залежать від хронічно задраних догори тарифів, то все це переживається не так просто. Особливо на ЗЗФ, частка електроенергії на якому становить до 60% собівартості. Станом на 24 червня найбільша заборгованість за електроенергію (300 мільйонів гривень) — у ЗТМК.
Стосовно ЗАлКу, то після його реприватизації у 2015 році поки що не вдалося налагодити хоча б роботу лінії алюмінієвої «катанки». Попередній власник тут «постарався на славу»: підприємство у період багаторічної судової тяганини різали на метал у цілодобовому режимі. Пуск згаданої лінії перенесено з 1 липня на серпень нинішнього року. Нині з шести тисяч працюючих колись на Запорізькому алюмінієвому комбінаті (він майже чотирнадцять років — після бездарно проведеної приватизації, перебував у власності головного конкурента — російського РУСАЛу), лишилося трохи більше 200 осіб персоналу. Не рахуючи охорони... І ще: на думку фахівців, без серйозного інвестора, який справді збирається відновити на ЗАлКу виробництво первинного алюмінію, силуміну, кремнію та глинозему, нічого зі згаданого тут уже ніколи не з’явиться.
Практично увесь запорізький металургійний проммайданчик потерпає від відсутності внутрішнього ринку. Мова про нього ведеться з кінця 1990-х років, а віз і нині там. А в останні два роки у місті всіх дивує майже відсутність замовлень від «Укроборонпрому». Особливо на монополісті в рамках СНД з випуску зброєвої сталі — заводі «Дніпроспецсталь». Мабуть, «оборонпромівці» обходяться дерев’яними зразками зброї?
До речі, війна додала металургам чимало проблем, особливо зважаючи на той згаданий шлях із Донбасу на Кривбас. Втім, чорна металургія їх уже майже подолала. У вкрай важкому становищі опинився «Укрграфіт» — у минулому Дніпровський електродний завод. Його частково і сировина, і споживач тепер за лінією фронту. Знадобилися титанічні зусилля колективу і менеджменту підприємства, аби налагодити нову логістику, освоїти нові види продукції, аби вижити і давати зарплату понад двом тисячам працюючих. Із цим завданням, отримавши кредит ЄБРР, на «Укрграфіті» впоралися.
Усі підприємства галузі потерпають і від перебоїв із поверненням ПДВ. Цікаво, що затримки з останнім підозріло часто збігаються із негайними вимогами електроенергетиків розрахуватися вже з ними сьогодні і зараз...
На кожному заводі та комбінаті підписані колективні угоди, які, окрім відносно високої за українськими і запорізькими мірками зарплати, передбачають цілу низку соціальних гарантій («соцпакети») та постійне поліпшення умов праці. Зразком такого документа лишається «соцпакет феросплавника». За відомостями профспілок, після дворічного простою частини потужностей (а протягом трьох місяців — і повної зупинки ЗЗФ) дія частини статей згаданого документа була призупинена. Втім, тепер соцпакет відновлено у повному обсязі.
Проте, «комунізм» на одному, окремо взятому, підприємстві не збудуєш. Це, як ніде, розуміють на «Запоріжсталі». Підприємство традиційно підтримує науково-культурну інфраструктуру міста. Окрім того, щорічно тут визначають переможців конкурсу соціально-культурних проектів. За умовою, «Запоріжсталь» оплачує тільки вартість конкретних робіт та матеріалів для їхньої реалізації, решта — внесок авторів проекту. І ще: можливо, хтось це вже забув, але сучасна перлина Запоріжжя туристичного — Історико-архітектурний комплекс «Запорозька Січ» Національного заповідника Хортиця починався із «запоріжсталівських» трьох мільйонів гривень.
Запоріжжя.
На знімку: Олександр Басараб, горновий доменної печі №3 «Запоріжсталі».
Фото прес-служби ПАТ «Запоріжсталь».
