Кажуть, що кожне покоління переживає війну, і ця істина має місце бути, зважаючи на збройний конфлікт на Донбасі. Це — сторінка історії країни, людей, яка зібрала чимало доказів і свідчень подій. А пишуть цю історію звичайні люди, яким дороге все, що пов’язане з їхньою рідною землею. Один із них — підприємець зі Старобільська, волонтер Володимир Вінник. Він створив домашній музей бойової слави (на знімку), який мало не щодня поповнюється новими експонатами й обіцяє стати філією міського музею.
Спочатку це можна було назвати колекцією. Володимир Вінник — волонтер, і, завдяки такому роду занять, до його рук потрапляли різні предмети, так чи інакше пов’язані з подіями, що відбуваються в країні з 2013 року. Наприклад, каска бійця з позивним «Бандера» добровольчого батальйону «Айдар», у якій він прибув на фронт просто з Майдану, осколки снарядів, які йому дали на передовій як докази російської агресії. А ще — документи, світлини, особисті речі, прапори. Один із державних прапорів йому подарував боєць батальйону «Айдар» з позивним «Лісоруб». Коли його підрозділ стояв у Трьохізбенці, він переплив Сіверський Донець і встановив цей прапор на окупованій території. Причому встановив у такому місці, яке добре прострілювалося, і з цієї причини окупанти не могли його зняти. І тільки коли «Айдар» залишав ті позиції, боєць зняв прапор і передав його волонтерам. Полотнище кілька разів розстрілювалося, побите осколками й кулями, але вистояло й витримало всі випробування. У цьому невеликому музеї кожен предмет має свою історію.
— Ці бійці, — Володимир показує на чотири світлини, — загинули, захищаючи нашу землю в 2014 році. Двоє загинули в Щасті, біля ТЕЦ, двоє — у селищі Побєда Новоайдарського району. Наші позиції були обстріляні з російської території «ураганами», і тоді полягло півтора десятка українських воїнів, було спалено техніку. Сьогодні ми намагаємося з’ясувати долю і обставини загибелі кожного нашого бійця. Волонтери Старобільська брали участь у похороні тих із наших героїв, які поки що значаться «тимчасово невідомими», ті, хто загинув в 2014 році на 29-му і 32-му блокпостах на Бахмутському шляху, між Щастям і Металістом. Стосовно кожного загиблого ведеться кримінальне провадження для встановлення особи, триває пошук родичів. А поки рідних бійця не знайдено, ми доглядаємо могили. Спочатку поховали 28 бійців, потім ще 9. Кількість невідомих поступово зменшується. Нині залишилася 21 могила «тимчасово невідомих». Як ми дізналися, Дмитро Рожков з міста Котовська Одеської області ще за життя сказав своєї матері, що в разі загибелі хоче бути похованим на землі, яку захищав. Мама виконала прохання сина. Вона приїжджає на його могилу. А наше завдання — опікуватися про матір героя. У цієї жінки було троє дітей, в живих нікого не залишилося.
Володимир уже зібрав майже півсотні експонатів, які оповідають про нелегку долю людини в умовах АТО. Цей фонд поки що тримає на своїх торговельних точках і планує, що невдовзі створить справжній музей. Крім експонатів, пов’язаних із бойовими діями на Донбасі, в нього багато різних предметів старовини, що стосуються історії Старобільська, який колись був великим повітовим містом. Є докази, що тут у полоні під час Другої світової війни утримувалися польські офіцери. Але головні експонати — ті, що фіксують події сьогоднішньої історії краю.
Луганська область.
Фото Олени ОСОБОВОЇ.
