Після десяти років служби на кордоні німецьку вівчарку на кличку Цезар начальство відправило у відставку. Кінолог старший прапорщик Сергій Нагорний так здружився з побратимом, що забрав його додому. Тоді Цезар ще раз вразив господаря вірністю служіння людям...
Коли керівник прес-служби Могилів-Подільського прикордонного загону Людмила Катеринич розповідала про чотирилапого вартового, казала, що дотепер згадує картину, коли Цезар біжить польовою дорогою до місця служби.
— Мені аж сльози навернулися на очі, — каже співрозмовниця. — Ми тоді проїжджали поруч. Я добиралася в гості до сина, який служить на заставі у селі Старокозаче на Одещині. Прикордонники, які їхали з нами, стали вигукувати: «Цезар знову йде на службу!» Видно було, що старому собаці нелегко долати велику відстань. Шкода стало його. Так я дізналася про відданого чотирилапого вартового.
З’ясувалося, собака після десяти років варти на кордоні не міг залишатися вдома. Не знаходив місця у вольєрі, коли його господар старший прапорщик Сергій Нагорний виходив з будинку, щоб іти на службу. У такі хвилини Цезар починав жалібно скавучати і бігати по вольєрі.
— Ми годували його краще, ніж на кордоні, — каже Сергій. — Але йому цього виявилося замало. Якось дружина не витримала такої сцени і відчинила клітку. Собака щодуху гайнув на дорогу і подався за село. Жінка розповіла мені про це по телефону. Я не мав жодного сумніву в тому, куди побіг мій друг.
Через деякий час Цезар уже терся спиною об свого господаря. Від будинку до пункту пропуску на кордоні — десять кілометрів. Після того, як Цезар по черзі підійшов до вартових, які в цей час були на зміні, кожного торкнувся хвостом та віддано заглянув в очі, прикордонники зібрали для собаки деякі харчі. Вірний друг здивував їх тим, що не став гаяти часу, а відразу пішов до автомобілів, які перетинали кордон.
— Ця німецька вівчарка добре натренована на пошук і виявлення наркотичних речовин, вибухівки, деяких інших заборонених речей, — розповідає кінолог. — Цезар надійний у тому, що, крім тонкого нюху, має ще залізну витримку, дуже наполегливий у пошуку. Якось вказав на місце перебування групи нелегалів. Водій великогабаритної вантажівки намагався переправити їх через кордон. У машині було достатньо місця, щоб обладнати схованку. Цезар не відступив, доки ми не звернули увагу на подані ним знаки. Шкода, що не фіксував усі такі факти. Повірте, їх список був би довгий. Найчастіше виявляв наркотики, була і вибухівка.
Протягом декількох місяців після відставки Цезар на своїх чотирьох приходив на кордон. Навіть коли господар залишався вдома після чергової зміни, собака «заступав» на службу. Сергій відпускав його. Бо бачив, що вірний вартовий сумує за службою. Попрацювавши, вівчарка лягала під дерево відпочити. Що далі, то більше часу доводилося витрачати на відпочинок. А потім знову поверталася в село. На заставі всі в захопленні від такого вірного друга...
Тепер Цезар вже не з’являється на кордоні. Сили не ті. Свою вірність демонструє тим, що проводжає господаря-прикордонника за село. Довго дивиться йому вслід. А тоді вертається додому, щоб увечері знову вийти назустріч. Буває, весь день може просидіти на одному місці, не зводячи очей з шляху, де має з’явитися той, з ким стільки років провів разом на варті кордону.
Вінницька область.
Вірний друг прикордонників собака Цезар навіть після відставки знаходив дорогу на заставу.
Фото надано Людмилою Катеринич.
