У кінці липня 2014 року місто Мар’їнка Донецької області знову стало українським. Його визволили військові та добровольці, повернули у жовто-блакитний сегмент карти. Тоді ми визволили багато населених пунктів, але я маю бажання розповісти саме про Мар’їнку — місто, яке за рік часу стало мені рідним.

Маленьке таке містечко. До війни тут мешкало близько 10 тисяч людей, а тепер заледве набереться кілька тисяч. Гарненький зелений центр із широкою центральною вулицею, ошатні будиночки у зелені дерев, футбольне поле... Коли я потрапив у Мар’їнку, на футбольному полі уже не грали. За ним були позиції сепаратистів. Це ми бачили з нашого спостережного пункту (фото).

 Якось до нас приїхали журналісти і запитали в «Бізона», який, спираючись на кулемет, дивився у вікно: «Що ви робите?» (стежив за позиціями ворога). «Дивлюсь футбол, без м’яча та гравців», — відповів їм на те «Бізон».

Із приходом у Мар’їнку «руського міра» зникли не тільки футболісти. Забиратися довелось ветеранам Великої Вітчизняної, яких бойовики вигнали з лікарні, (фото) бо вирішили облаштувати там свої позиції. Втікати довелося і дітям з інтернату, бо там мали поставити ворожі міномети. По вулицях нишпорили озброєні бойовики, розпитуючи про людей, які співчували Україні. 

На щастя, це жахіття було недовгим. Мені пощастило служити з людьми, які визволяли містечко два роки тому. Від них я знаю, як це було. — Вони тут міцно сиділи, — розповідав мені заступник комбата танкового батальйону «Бедрик», який на той час був військовослужбовцем 51-ї бригади. — Сєпари засіли за цим бетонним парканом біля елеватора. Ми як почали по них бити, то ті бетонні секції по повітрю літали. А от у тих будинках снайпер сидів. Його піхотинці потім знешкодили. Зараз елеватор наш. Трохи подовбаний, бо по ньому недавно била ворожа артилерія, але стоїть (фото). Може, колись, після війни, запрацює знову. А у будинку, звідки снайпер стріляв, порядкують майстри — ремонт у квартирах роблять. 

Брав Мар’їнку батальйон спецпризначення «Колос», сформований з військовослужбовців 51-ї бригади, та батальйон «Азов». Серед бійців, які штурмували місто, був і Олександр із позивним «Птаха».

— За цим будинком — ми, (фото) за іншим — уже росіяни. Ми спробували розрізати Мар’їнку на дві частини і потім зачистити. З першого разу не вдалося. В нас були втрати. З другого дійшли до центру. Сильний був бій. Сєпари, коли зрозуміли, що не втримаються, накрили Мар’їнку градами та мінометами. Врешті, нам вдалося відкинути їх до конезаводу, — розповів «Птаха».

Минулого літа, коли Мар’їнку захищала 28-ма бригада, ворог знову спробував захопити місто. Це була справжня битва. Готували операцію російські військові, атакував російський спецназ за підтримки артилерії, і закінчилося все повною поразкою «російскаво оружия». 28-му поміняли ми, і майже рік тримали її, чіпляючись за окопи на останній вулиці.

Майже рік під снігом, дощем і яскраво-помаранчевим сонцем. День за днем я ходив по вуличках Мар’їнки, і перехожі вітались зі мною. Я добре пам’ятаю стареньку, яка взяла мене за лікоть і сказала: «Дякую вам, синочки». Пам’ятаю смак яблук, якими мене пригощали на вулиці Тельмана. Таню та Леоніда, які живуть у будинку навпроти ворожих позицій, і які завжди запрошували мене на каву.

— Тільки не іди з головного входу, там тебе дуже від них видно. Лізь із тильної сторони, через паркан, — казав Леонід. Я ліз і назустріч мені, радісно підвиваючи, біг велетенський маламут Мішка (фото).

Я скучаю, бо не бачу дяді Володі та тьоті Галі, які ображались, якщо я питався дозволу помитися в них, бо вважали, що їхній дім — мій дім. І мені бракує телефонних дзвінків керівника будинку творчості (фото) — Аліни і її голосу: «Владька, коли стріляти перестануть, бери Сан Санича і приходьте, я ухи наварила!». 

Ми пішли з Мар’їнки, і наше місце зайняли десантники, а потім гірсько-піхотна бригада та батальйон «Донбас». Їм теж важко, але я певен, вони надійно тримають підступи до міста. І все ж я за найменшої нагоди шукаю новини про Мар’їнку. І нервуюсь, знаючи, що її обстрілюють ворожі САУ.

Володимир ЯКУШЕВ, старший лейтенант, начальник прес-служби окремої механізованої бригади оперативного командування «Захід».

Фото автора.