Невдовзі одне з полотен Іллі Рєпіна, викрадене й на сімдесят відсотків пошкоджене злодіями, можна буде побачити у Чугуївському домі-музеї видатного художника, у місті, де він народився. Презентували відреставрований портрет Єлизавети Василівни Сапожнікової у Київському національному музеї російського мистецтва. Мистець, до рівня слави якого навіть наблизитися ніхто не міг із сучасників, плідно працював у жанрі історичного, побутового та портретного живопису. 

Портрет дружини відомого промисловця, який займався виробництвом і торгівлею тканинами, а ще був меценатом і сприяв розвитку мистецтва, Ілля Рєпін написав взимку 1880 року. Полотно з родинної колекції Сапожнікових у 1936-му передали до Третьяковської галереї, а через три десятиліття до Чугуєва, де створювався меморіальний музей прославленого майстра. Дев’ятнадцятирічним хлопцем він вирушив звідси до Петербурга, де, перш ніж вступити до школи Товариства заохочення художників, розфарбовував дахи, екіпажі і навіть відра. У 1915-му Ілля Рєпін повернувся у рідні краї, захоплений грандіозним проектом — створити у Чугуєві «Діловий двір», вільні художні майстерні. Місцева влада, відзначаючи напередодні 70-річчя всесвітньо відомого земляка, висунула зустрічну пропозицію — відкрити у місті музей. Ілля Юхимович обіцяє надати колекцію своїх робіт. Утім, ідея втілилася у життя лише у серпні 1969 року, коли Чугуїв відзначав новий ювілей Рєпіна. Тоді ж в експозицію меморіального будинку і надійшло дві роботи художника — з Третьяковки та Київського музею російського мистецтва. Їх і намагалися викрасти злодії в січні 2003 року.
— Портрет Сапожнікової грубо вирізали з рами й зім’яли, — каже гендиректор Національного науково-дослідного реставраційного центру Світлана Стрєльнікова. — Основа картини — льняне полотно завтовшки 0,4 мм з часом стало крихким, втратило свою еластичність, тож злами та розриви ниток, наче павутина, покрили 70% площі картини.

Врятувати її доручили одному з найдосвідченіших реставраторів Анатолію Безкровному (на знімку). Впродовж 2013—2015 років він працював, щоб портрет повернувся в музейну залу.
— Найбільш трудомістким був процес відновлення цілісності полотна, — розповідає реставратор. — Загальна довжина зламів і розривів ниток сягнула дев’яти метрів. Довелося склеювати усе по міліметру спеціальним клеєм, щоб не було видно швів. Після дублювання картини новим полотном портрет закріпили на авторському підрамнику. Непросто було й вибрати методику тонування, підібрати відповідні кольори, закріпити фарбову основу.
Анатолій Безкровний розповів, що після рентгенівських досліджень, що дало можливість отримати додаткову інформацію про авторську техніку, на картині зняли пожовкле лакове покриття і замінили новим. Ще рік за портретом спостерігали, бо фарба місцями то світлішала, то темнішала, і картину доводилося знову тонувати.
Нині на виставку однієї картини приходять сотні відвідувачів. Як повідомили в музеї, її термін можуть продовжити — такий інтерес до роботи Іллі Рєпіна, який усе своє життя, навіть у далекій Фінляндії, де прожив 30 років, був закоханий у рідну Україну. Свідченням тому його картини — «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (про козаків художник писав, що ніхто в світі не відчував так глибоко свободу, рівність і братерство), «Гайдамаки», «Чорноморська вольниця». Задумував написати «Гопак», «Зустріч у гетьмана», але встиг зробити лише кілька ескізів.

Фото автора.