Гіркі ризики і солодкі перспективи: що переважить?

Ціна кілограма цукру навіть у найпоблажливішій до гаманців торговельній мережі Полтави вже сягнула дев’яти з половиною гривень. На центральному ринку міста її «заокруглюють» до 10 гривень, деінде «просять» і більше. Це, звісно, боляче б’є по кишенях покупців. Однак, згадаймо, саме про такі ціни мріяли вітчизняні виробники солодкого піску ще зовсім недавно. Тоді, коли його кілограмові пакети у тих же супермаркетах продавали по 5—6 гривень із «копійками». Саме через низькі ціни, зумовлені перевиробництвом в Україні та відсутністю надійних ринків збуту за кордоном, минулого року на Полтавщині з шести уцілілих працювали тільки три цукрові заводи. Чимало сільгосппідприємств за такої ситуації взагалі відмовилися сіяти цукрові буряки. Щоправда, й аграрії, і цукровари запевняли всіх у тому, що беруть паузу тільки на рік, саме до «кращих» цін. Чи запустять вони зупинене торік виробництво? І чи справді «полегшало» нашим товаровиробникам від зміни цінників?

Площі під корінцями збільшать майже удвічі

В асоціації «Полтавацукор» власкору «Голосу України» нагадали про те, що питома вага області у вітчизняному валовому зборі цукрових буряків торік становила 14,4 відсотка. Власне, за обсягами виробництва сировини та готового до споживання продукту Полтавщина залишається другою після «цукрової столиці» — Вінниччини. Хоча 2013 року в регіоні посіяли тільки 30 тисяч гектарів солодких коренів і накопали їх 1,5 млн. тонн, тобто на 1,3 млн. тонн менше, ніж позаминулого. Зате нинішньої весни площу під ними планують розширити до 56 тисяч гектарів.

— Свої заявки на приймання та переробку сировини дали всі шість наших заводів, — каже генеральний директор асоціації, Герой Соціалістичної Праці Євген Золотарьов. — Хоча, як мені відомо, власники одного з них ще остаточно не визначилися з перспективами роботи підприємства. Водночас зібрана сировина дасть змогу виробити на Полтавщині до 350 тисяч тонн цукру, тобто майже подвоїти його обсяги порівняно з минулим роком. Тим паче, що навіть попередньої дощової осені втрати врожаю на заводах області становили тільки півтора відсотка і були найнижчими у країні. А вихід цукру — найвищим (при загальноукраїнському показнику 13,24 відсотка наші підприємства вийшли на рівень 13,91 відсотка). Майже щодня спілкуюсь і з аграріями, і з цукроварами, якихось особливих проблем в їхніх відносинах не бачу. Ті заводи, які рік не працювали, також мають своїх власників, тож усе там збережено і фактично готове до роботи. Була б тільки стабільність у державі.

Пам’ятаймо про... гречку

Голова правління сільськогосподарського виробничого кооперативу «Батьківщина», Герой України Олександр Коросташов у розмові з власкором «Голосу України» зазначив, що від цукрових буряків очолюване ним господарство «не відпочивало» навіть торік. Хоча колись сіяли їх 800 гектарів, потім «зійшли» на 500, а торік порали тільки 200 га.

— Тепер посіємо 300 гектарів, — каже Олександр Григорович. — Адже останніми днями до мого кабінету потяглася вервечка бажаючих виписати по мішку цукру. Питаю у своїх помічників, чому це всім раптом так закортіло солоденького? Та тому, кажуть, що 50-кілограмовий мішок на базарі коштує вже півтисячі гривень. Не хотілося б тільки, щоб у нас із цукром вийшло так, як недавно з гречкою, коли після дефіциту та різкого стрибка цін її насіяли стільки, що не знали, куди подіти. Тим паче, що мій досвід підказує: якщо не посієш цукрових буряків два роки поспіль, далі їх краще не сіяти взагалі. Не лише тому, що іржавіє техніка, — «губляться» ж технологія, оптимальна сівозміна, кадри. Сподіваюся, напрацьованого століттями досвіду Україна таки не втратить.

Форс-мажор не передбачиш

Перспективи вагомого цьогорічного буряково-цукрового доважку за інших обставин могли дати підстави для небаченого оптимізму. Однак поки що і співрозмовники, й інші фахівці виявляють його досить стримано. Не лише тому, що підйом має відбутися після «дзеркального» падіння. Чого вартий лише нинішній форс-мажор у стосунках з Росією, повпреди якої вже заявили про повернення до «старих», тобто підвищених, цін на газ для України. Причому останні за подальшої ескалації напруження можуть виявитися далеко не остаточними... За умов, коли всі без винятку цукрозаводи області перейшли на використання у виробничих процесах саме блакитного палива, навіть 10-гривнева «магазинна» ціна кілограма солодкого піску може виявитися для них збитковою.

Повернутися ж до роботи на мазуті за 4—5 місяців, на думку спеціалістів, просто неможливо. Зрештою, дорожчає нині не тільки блакитне паливо. Вітчизняний ринок нафтопродуктів залишається надто вразливим для зовнішніх чинників... При цьому зав’язану ще в радянські часи «солодку пуповину» з тією ж Росією, яка нарощує власне виробництво цукру, наші підприємства розірвали ще у середині 1990-х. Водночас вони намагаються поновити чи налагодити нові партнерські зв’язки зі споживачами у державах колишнього Союзу — Казахстані, Узбекистані, Грузії, Молдові. Потреби останніх і, відповідно, обсяги поставок туди нашого солодкого піску неспівмірні з російським ринком. Але й здобуті там невеликі «плацдарми» (особливо в рамках Митного союзу, до якого входить, скажімо, Казахстан) можемо втратити через усе той же російський фактор... Тож зовнішніх ризиків у вітчизняних виробників цукру, м’яко кажучи, не меншає.

Дешева юшка обійдеться найдорожче

Серед внутрішніх викликів наших цукроварів чи не найбільше загрожує чергова спроба «протиснути» через парламент законопроект про дерегуляцію в Україні ринку цукру. За лукавими намірами нібито здешевити солодкий пісок передовсім за рахунок імпортних поставок провідні фахівці галузі побачили своєрідну «прелюдію» до її фактичного знищення («Голос України» вже неодноразово порушував цю проблему). Завдяки рішучому спротиву тим «троянським коням», головними «вершниками» яких стали висуванці відомого олійно-зернового олігарха з полтавським корінням (останній після продажу своїх «солодких» активів, певно, не проти «підібрати» землю потенційних банкрутів-цукрозаводчиків), дамоклів меч, здається, вдалося відсунути принаймні від голови...

Трохи «розвиднилося» й після зустрічі «важковаговиків» цукрової галузі з новим керівництвом Мінагрополітики. За інформацією прес-служби міністерства, вже найближчим часом буде підписано меморандум порозуміння з головними гравцями вітчизняного ринку цукру, узгоджено обсяги виробництва підприємствами солодкого піску в рамках квоти «А», тобто для реалізації на внутрішньому ринку. Планується також удосконалити і держрегулювання, і форми розрахунків між аграріями та цукроварами тощо.

Зрештою, у Мінагрополітики стверджують: у поточному маркетинговому році «пропозиція цукру є достатньою для забезпечення потреб внутрішнього ринку в повному обсязі», тож цінова ситуація на ньому «залишатиметься стабільною». При цьому «передумови для імпорту цукру відсутні». А полтавські селяни та промисловці сподіваються, що стратегічну для України галузь усе ж «не здадуть» ні близьким чи далеким сусідам, ні вітчизняним «благодійникам» із загребущими руками.

Полтавська область.

Між іншим

На підставі розрахунків Інституту біоенергетичних культур та цукрових буряків НААНУ і Державної наукової установи «Український науково-дослідний інститут цукрової промисловості» мінімальну ціну за тонну цукрових буряків базисної цукристості врожаю 2014 року постановою Кабміну затверджено на рівні 343,55 гривні без урахування ПДВ та мінімальну оптово-відпускну ціну тонни цукру — 4722,68 гривні без урахування ПДВ.

Такий рівень цін має забезпечити беззбитковість виробництва цукрових буряків та цукру. А також дасть змогу зорієнтувати сільгоспвиробників та цукрозаводи щодо необхідних площ посіву буряків, сприятиме стабілізації економічної ситуації на внутрішньому ринку цукру, збереженню потенціалу бурякоцукрової галузі.

 

А граничний розмір квоти постачання цукру на внутрішній ринок протягом наступного маркетингового року (з 1 вересня 2014-го до 1 вересня 2015-го) встановлено в обсязі 1811 тисяч тонн, тобто по 38 кг солодкого піску на кожного українця.

Очима статистики

Торік, як стверджує Держстат, валовий збір цукрових буряків для промислової переробки (10,7 млн. т) зменшився на 41,7%, як за рахунок скорочення площ збирання (на 39,8%), так і зниження урожайності (на 13,4 ц, або на 3,3%). Сільгосппідприємствами накопано 9,1 млн. т цукрових буряків (85% загального обсягу) при середній урожайності 417,5 ц/га (на 3,1 центнера менше).

 

Скорочення обсягів виробництва буряків відбулося практично в усіх регіонах. (Лише на Миколаївщині зафіксовано зростання у 2,5 разу -там цукристі торік плекали, зокрема, на поливі). Найістотніший спад — у Сумській (на 95%), Чернівецькій (на 90%), Черкаській (на 67%), Харківській (на 56%), Кіровоградській (на 55%), Чернігівській (на 53%), Хмельницькій (на 52%), Івано-Франківській (на 48%), Тернопільській (на 47 %), Полтавській (на 46%), Київській та Рівненській (на 42%) областях.

До речі

На Хмельниччині площі під цукровим буряком також зростуть — майже на десять тисяч гектарів. Однак до такого кроку підштовхують не так стратегічні, як практичні плани. У краї сподіваються, що запрацює Шепетівський цукровий завод, тож переважно саме для нього готують сировинну зону, повідомляє наш власкор Ірина КОЗАК.

Фото з архіву «Голосу України».