Що не каже, а часи все-таки змінюються і політичні звичаї м’якшають. Якщо колись диктатори, прийшовши до влади, одразу затискали народ у кулак так, щоб ніхто проти писнути не смів, то нині різноманітним диктаторам доводиться враховувати світову ситуацію і зображувати демократів. Не виняток і ватажок так званої ДНР О. Захарченко. Посада у нього дещо дивна — не президент, не голова, не прем’єр, а глава «ДНР». Просто, але зі смаком. Його називають маленьким царьком, однак хватка у нього, як у справжнього: ставши володарем, одразу прихлопнув усі газети, які виходили колись в області, навіть безневинний «Вечерний Донецк», закрив місцеві й українські телеканали, профспілки, а вже про колишні партії й говорити нічого — від них залишилися самі спогади.
Проте новоявлений володар розуміє, що треба дотримуватися якогось політесу, забезпечити хоча б видимість демократії й народовладдя. Для цього поспіхом під дулами автоматів було проведено референдум про відділення від України, створено ручний парламент, іменований народною радою, і щось на кшталт місцевих рад. Щоб імітувати народну підтримку, зганяють людей на мітинги і від їх імені шлють петиції до ООН, ОБСЄ та інших міжнародних організацій. А нещодавно й зовсім намудрили: вирішили провести праймеріз. Навздогін за Росією. Захотіли приголомшити всіх, показавши, що демократії в «ДНР» анітрохи не менше, ніж в Америці й Росії.
Щоправда, пересічні громадяни й уявлення не мають, що це за фрукт і з чим його їсти. Мій сусід сказав так: «У мене немає слів, одні висловлювання». Але кого цікавить думка пересічних людей, коли треба показати світовій громадськості, нібито в «ДНР» з демократією суцільний ажур. І що ви думаєте, у деяких країнах клюнули на це й навіть відправили своїх спостерігачів на ці праймеріз. Однак ця гра в демократію не може ввести в оману мислячих людей, адже відомо, що вовк залишається вовком, у яку шкіру його не вдягай.

Донецьк.