Минуло вже півтора року, як мешканці Широкиного залишили власні домівки. Як облаштувалися селяни на новому місці та яку допомогу отримують —дізнався «Голос України».

Щоб отримати акт про знищене житло, потрібно... повернутися додому і знайти депутатів

Цього літнього чоловіка часто можна побачити на патріотичних акціях у Маріуполі. Ще кілька років тому Степан Лисень мав квартиру у приморському місті, але на пенсії вирішив продати житло і купити будиночок у селі. Тримав кіз, курей, качок, гусей, мав город. Сьогодні Широкиного, в якому мешкав пенсіонер, немає — воно знищене. Із села 67-річний Степан Ілліч виїхав 16 лютого 2015 року. За кілька днів до того вдалося відправити в місто дружину: сусід їхав на своєму авто, випадково виявилося вільне місце.
— За кілька днів сусід повернувся забрати деякі речі з дому. Тоді обіцяли коридор, перед колоною ОБСЄ прорвалося кілька автомобілів. Сусід каже мені: «Збирайся, поїхали». Та як я поїду: кози, кури... І тут починають лягати снаряди: за сто метрів, за п’ятдесят. «Збирайся, — кричить сусід, — швидше, бо через тебе і мене вб’ють!». Так і заскочив до машини в самих капцях. Із документів узяв тільки паспорт і пенсійне посвідчення. Все інше залишилося в домі, — каже Степан Лисень.
Про долю свого будинку співрозмовник не знає нічого. Каже, там стояла ворожа диверсійно-розвідувальна група, із даху гатили по позиціях сил АТО. «Дім на підвищенні, звідти зручно стріляти в бік моря. Село було формально нейтральним, але насправді — «деенерівським», їхні військові їздили вулицями. Потім настав лютий, бої за село, просто у мій двір заїхав танк і стріляв. У городі вибухали снаряди, розбило паркан, літній душ, сарай. А де мені ховатися? Заскочив у погріб два на два метри і там сидів», — зазначає мешканець Широкиного.
Разом із дружиною вони орендують квартиру в Маріуполі. Платять орендну плату та комунальні послуги. Безплатного житла для переселенців немає, зауважує співрозмовник. Із лютого цього року припинили платити адресну допомогу на оренду житла. Степан Ілліч каже, що під час кількох відвідин управління соціального захисту населення так і не зміг розібратися, чому його позбавили такої допомоги. Так само припинили виплату пенсій — усім переселенцям, хто отримував гроші не в Ощадбанку.
— І в Пенсійному фонді, і в соцзабезі, і в Ощадбанку — шалені черги. Шукають «липових» переселенців, і всіх змушують перереєстровуватися. Шукають тих, хто живе на окупованій території, але оформився в Маріуполі. Але хіба не видно, що ми з Широкиного? Село знищене, мешканців не залишилося, ми втратили все. Ви підозрюєте, ніби хтось туди повернувся? — обурюється Степан Ілліч. — Адже на блокпостах стоять прикордонники, СБУ. Візьміть їхню базу й подивіться, хто повертався до окупованої території, а хто ні.
Пенсіонер розповідає, що одного разу побачив оголошення про те, що якась юридична компанія нібито безплатно допомагає складати позови про відшкодування збитків від знищеного житла. «Прийшов до їхнього офісу, а мені кажуть: складайте акт і підпишіть його у двох місцевих депутатів, один із них має бути з вашої вулиці. Плюс сільський голова. Це що, мені їхати на окуповану територію, щоб знайти депутатів і голову? Виходить, ті, у кого є зв’язки за лінією розмежування, оформили акти і можуть отримати гроші. А у кого немає?» — питає учасник українських мітингів у Маріуполі.
Степан Лисень — один із небагатьох широкинців, хто виявляє активну громадянську позицію. Більшість пенсіонерів, яких вивезли в лютому 2015-го, заклопотані проблемами елементарного виживання.

Квартира на чотирьох — для економії

Цю квартиру в старому будинку на Лівому березі Маріуполя знімають чотири літні жінки. Ще донедавна всі вони були мешканками Широкиного. Сьогодні односельців об’єднує спільний дах над головою. Об’єдналися, щоб вижити. Пенсія кожної — понад тисячу гривень. Щомісяця потрібно віддати гроші за оренду житла, на ліки і трохи — на продукти. «У мене дуже велика пенсія, 1400 гривень», — чи то жартома, чи то всерйоз каже одна з жінок, Олександра Велика. Вона розмовляє суржиком — так, як багато хто в цьому українському селі.
Про те, що коїться вдома, мешканки квартири дізнаються із телевізійних новин. І не впізнають рідних вулиць. Пригадують, як було до війни, і плачуть. «Щодня чуємо по телевізору: Широкине, Широкине... У нас там клаптик землі. Нічого живого не залишилося, б’ють щодня», — не стримує сліз одна із співрозмовниць.
— Я в підвалі сиділа в калошах і курточці, так і приїхала. Оце все чуже на нас, — показує на одяг Олександра Велика. — Донька в Макіївці по сусідах, по вулицях і по ринках із простягнутою рукою ходила: мовляв, дайте хоч що-небудь, бо мама гола зовсім.
— Голі й босі поїхали, в калошах і фуфайці, тому що сказали: мовляв, на два дні — і повернетеся. А ми приїхали — і до сьогодні тут, — пояснює 87-річна Лідія Пономарьова.
У Широкиному в неї був гарний дім із доглянутим подвір’ям. Навіть на городі сил вистачало поратися. Жінка каже, що весь час молиться за мир. Понад півроку не виходить на вулицю: в будинку, де мешкає нині, немає ліфта, а пенсіонерка може пересуватися лише на ходунках. «Питала, що з домом. Кажуть, стеля впала, а потім дощі, все погнило там, немає нічого. Ми щодня плачемо, згадуємо. Як далі жити?» — питає пенсіонерка.
За півтора року бойових дій померли від хвороб і поранень понад 40 широкинців. Один із них — чоловік Таїсії Лихацької, ще однієї мешканки квартири на Лівому березі. «Чоловік залишався вдома, не захотів виїздити. У нас велике господарство було, він залишився сторожити. Нас вивезли, а за чотири дні чоловіка виявили в підвалі пораненого. Відвезли до лікарні, а через годину він помер», — розповідає жінка.

У міській раді закликають розв’язувати проблеми на законодавчому рівні

Попри численні проблеми і стреси, пенсіонерки тепло згадують добрих людей, які допомагають облаштовуватися на новому місці. Хтось приносить речі, хтось — продукти. Але системного бачення, що робити з такими переселенцями, у державі немає. Про це говорять і місцеві депутати.
— На нещодавній сесії міської ради я звернувся до народних депутатів України, обраних від Маріуполя, і мої колеги підтримали звернення. Є низка пунктів, за якими ми хотіли би якнайшвидшого вирішення питань щодо переселенців, — наголошує депутат міської ради Богдан Дужик, який входить до складу робочої групи з питань ВПО.
Серед пропозицій, які містяться у зверненні, — розроблення національної програми щодо вирішення питань внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованих територій України, ухвалення законів «Про покриття витрат на відшкодування збитків, що виникли у зв’язку з проведенням АТО» та «Про тимчасове надання державного житла для осіб, які таке втратили в результаті проведення АТО». Крім того, на думку депутатів міської ради, варто переглянути порядок надання адресної допомоги й пенсій внутрішньо переміщеним особам, а також медичної допомоги для таких людей. Також депутати пропонують створити в Маріуполі регіональний центр допомоги для переселенців при Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України.

Маріуполь
Донецької області.

 

 

До Маріуполя мешканці Широкиного приїжджали з мінімумом речей і документів. Гадали, залишають домівку на кілька днів, а вийшло, що назавжди. Лютий 2015 року.

 

 

Степан Лисень (у центрі) є активним учасником проукраїнських акцій у Маріуполі. Липень 2016 року.

Фото Євгена СОСНОВСЬКОГО.