До міста-курорту саме в розпал курортного сезону навідалися «7 чудес України». Це проект популяризації українських туристичних об’єктів, започаткований ще в 2007 році. Ініціатором «7 історико-архітектурних чудес України» тоді став народний депутат України багатьох скликань (а ще свого часу й віце-прем’єр та заступник глави парламенту) Микола Томенко. У наступні роки відбулися «7 природних чудес України» та «7 чудес України: замки, фортеці, палаци». У 2013 році акція обмежилася столицею, визначивши «7 чудес Києва». І ось цьогоріч — після двох років війни, якої, як знає читач, немає, — розпочався новий етап проекту.

Його назва — «7 історичних міст та містечок України». Як розповідають організатори, було подано до сотні заявок, з яких відібрано 21 номінанта. Ініціатор проекту та представники експертної ради вже відвідали Бердичів та Ніжин, і ось дійшла черга й до Бердянська. Поїздка стала можлива за організаційної підтримки народних депутатів України Сергія Валентирова (фракція БПП) та Олександра Пономарьова (ДГ «Воля народу»). Час відвідин, за словами Миколи Томенка, обрано не випадково, адже інтернет-голосування завершиться лише 25 вересня, а пляжі міста і тепле море очікують відпочивальників уже сьогодні. То чому б не нагадати українським відпускникам, що існує таке одне із, сподіваємося, офіційно визнаних «чудес України», як Бердянськ.
Утім, місто і його потужна курортна інфраструктура не потерпають від безлюддя. Якщо не забронюєте місце попередньо — на численних базах відпочинку, у санаторіях чи в міні-готелях, — то можуть виникнути проблеми із поселенням.
115-тисячний Бердянськ, населення якого в сезон зростає у 7—10 разів, приваблює відпочивальників не лише майже сорока кілометрами чудових пляжів. І не лише чудодійними лікувальними грязями, з якими представників експертної групи «познайомили», зокрема, в санаторії «Арктика». Бердянськ — місто з багатими культурними традиціями, музейними залами якого можна ходити годинами. Курорт пишається своїми земляками, і це, звичайно, не лише Петро Шмідт — лейтенант Шмідт, який очолив севастопольське повстання, та нині французька кінодіва Ольга Куриленко.
Декілька слів про Шмідта. Його батько свого часу був градоначальником Бердянська — зберігся будинок, в якому проживала сім’я, і тепер тут музей. А історична будівля чоловічої гімназії, в якій навчався легендарний лейтенант, — нині головний корпус місцевого Державного педагогічного університету.
Київських гостей і, зокрема, Миколу Томенка вразив той факт, що до 1917 року в Бердянську працювали консульства семи іноземних держав, а ще в місті зберігся мало не цілий квартал дореволюційних німецьких колоністів. До речі, в сучасному Бердянську — справжній бум будівництва і відновлення культових споруд різних релігій і конфесій. Представники експертної ради відвідали лютеранську кірху, яка вже діє, хоча й перебуває у стані реставрації.
Поряд із нею — міський Художній музей імені Ісаака Бродського, який — «придворний живописець» із дореволюційної пори — написав портрети і Керенського, і Троцького, і Леніна, і Сталіна та й узагалі всієї верхівки радянської влади. Бродський родом із бердянського приміського села Софіївки, і основу музею склали 200 робіт майстра та його учнів, подаровані на початку 1930-х років. Зауважимо, що музей живе, відвідувачів у ньому не бракує. Адже тут експонуються справжні шедеври дореволюційних, радянських і західноєвропейських майстрів.
Микола Томенко під час презентації міста небезпідставно назвав Бердянськ українською столицею дитячого оздоровлення. Це, мабуть, і справді так, Дельфінарій і аквапарк, декілька популярних дитячих оздоровниць, тепле і мілке в районі пляжів останніх море. Утім, справжньою перлиною бердянського відпочинку видається «Сафарі». Із простим слоганом на вході: «Кращий зоопарк України». Щонайменше за умовами утримання тварин — це й справді так. Бо де ще в Європі відбувається постійний бебі-бум у сім’ях червонокнижних хижаків? Колекція останніх чи не найбагатша в Україні. А білої тигриці з трьома малятами чи берберської тритижневої левиці вже точно не побачите ніде у світі.
Любителям природних див місто дарує нагоду ознайомитися з островами біля кінцівки Бердянської коси — Великим та Малим Дзендзиками, а ще цілим архіпелагом Остапиха.
На запитання одному з відпочивальників — як би він сказав про Бердянськ одним реченням, — той одразу відповів: це найкраще співвідношення ціна—якість. Особливо в харчуванні.
Бердянськ вечірній — коли пустіють пляжі, — ще одна принада справжнього курорту. Коли його головна Приморська площа сяє тисячами вогнів і заманює найвишуканішими атракціонами, включаючи і 50-метрове колесо огляду (вже не найбільше в Україні — харків’яни, кажуть, на п’ять метрів обійшли). А ще навпроти — Бердянська затока з десятками прогулянкових катерів, прикрашених дивовижною ілюмінацією і з подорожжю по морю на будь-який смак: і для поважних бабусь, і для екстремалів із числа молоді.
Про цілу низку жартівливих пам’ятників — від «Бичка-годувальника» (до блиску затертого охочими сфотографуватися) і до «сантехніка Потапова» — ми вже якось читачеві розповідали. А поки що про те, як добратися. За словами міського голови Володимира Чепурного, міська влада, за підтримки вже згаданих народних депутатів, нині активно працює з Укрзалізницею. Адже був період, коли до Бердянська їздили хіба що московський та вряди-годи київський поїзди. Нині залізничним сполученням забезпечені вся лівобережна Україна та Придніпров’я. Поки що не вдалося переконати залізничників в необхідності потяга хоча б з одного міста Західної України та Мінська.
Хоча влада Бердянська збирається активно працювати з білоруськими партнерами. Завдання на зиму — компенсувати містами-побратимами з Білорусі втрату (скасування міськрадою) трьох російських міст із таким статусом.
І вже наостанок координати сайту, на якому можна підтримати Бердянськ, — 7chudes.іn.ua.

Бердянськ — Запоріжжя.