Тільки після 50 років народила двох прекрасних донечок вінницька акушерка Людмила ГрІщенко, чоловік якої — Юрій — молодший від неї на 12 років. Чому так пізно з’явилися на світ їхні дівчатка?
Старшій донечці Насті 11 липня виповнилося чотири рочки, молодшій Полінці 22 липня — шість місяців. Їхній мамі — 58. Вона називає себе найщасливішою жінкою на землі. Після того як пані Людмила втратила будь-яку надію відчути радість материнства, двоє донечок, ніби ангели, спустилися з небес.

Улюблена робота

Після Вінницького медучилища Людмила Гріщенко працювала у «пироговці» у пологовому відділенні.
— Я так любила свою роботу! — згадує вона. — Бувало, колеги приходили на зміну, особливо нічну, й казали: «Хоч би не було пологів!» А я, навпаки, просила: «Господи, пошли мені породіллю, і не одну, а так багато, щоб їм тісно було у передпологовій кімнаті. Я в кожної з них прийму дитятко і буду тим щаслива не менше, ніж вони».
Пані Людмила давно вже не працює акушеркою, але і досі любить свою колишню роботу.
— Якось летимо в літаку, — каже співрозмовниця. — І раптом нізвідки думка стрельнула: от би зараз стюардеса вийшла і запитала, чи є в салоні акушерка, бо у породіллі на борту пологи почалися...
У молодості, коли працювала у пологовому, не раз уявляла, що і вона колись народить свою кровинку. Навіть у думках не могла припустити, що у неї не так все складеться, як у жінок, у яких приймала пологи. Про це Людмила дізналася пізніше, коли вийшла заміж. Її вагітність виявилася позаматковою.

«Для нас ця тема закрита»

З чоловіком вони познайомилися на вуличному стихійному ринку. Каже, у ті роки, мабуть, півміста рятувалося торгівлею. Не думала — не гадала, що згодом вийде за нього. Хоча б тому, що Юрій молодший від неї на 12 років. Та долю конем не об’їдеш, що має бути, те буде.
— Жили у злигоднях, — каже Людмила. — У тісній кімнаті гуртожитку на 12 квадратів. Усе одно не полишали думки мати дитину. Час минав. У 42 роки вирішила шукати клініку для штучного запліднення. Порадили Чернівці. Зателефонувала. Запитала, скільки коштуватиме. На той час це було п’ять тисяч доларів. А ми за гуртожиток заборгували. Навіть якщо позичити, потім як віддавати? Тоді квартира коштувала приблизно стільки ж. Ще запитала: якщо з першої спроби не вдасться, за наступні теж треба платити? «Так, за кожен наступний раз окрема плата», — відповіли у клініці. Тоді я сказала чоловікові: «Для нас ця тема закрита. Назавжди». Хто ж знав, що наше з ним життя так зміниться...
Зі злиднів вибралися, коли почали возити автомобілі з-за кордону. Спочатку не могли нарадуватися новому життю. Багато подорожували по світу. Були і в Мексиці, і навіть на Ямайці. Людмила зізнається: на той час думала, що щаслива: поруч коханий чоловік, матеріально забезпечені, є можливість побачити світ.
— Я собі вбила в голову, що сім’я без дітей — міцна сім’я, — продовжує вона. — Знайшла для себе нове заняття — п’ять років возила весілля на власному авто. Мені це подобалося, бо я комунікабельна, легко спілкуюся з людьми. Так і жили. Бувало, закрадалася думка: «А для чого живеш?» Відганяла її від себе. Так тривало, аж поки чоловік не сказав: «Давай візьмемо дитину з дитбудинку».

«Так це я виношуватиму?..»

Коли Юрій запропонував узяти дитину, Людмилі виповнилося вже 52 роки. На той час їхнє матеріальне становище давало можливість заплатити за штучне запліднення. Вона поїхала в Київ. Знайома порадила клініку і її завідувача Олега Берестового. За словами Людмили, лікар виявився такий неговіркий, що нічого до пуття не роз’яснив. Каже, їхала обговорити можливість народження сурогатною мамою, та Берестовий розписав процедуру на Гріщенко. Вже й ліки виписав.
— Запитую: так це я маю виношувати і народжувати? — розповідає Людмила. — Лікар недвозначно подивився на мене: мовляв, а чого ви сюди прийшли? От тоді в мене й почали рости крила. Тут уже я не відступлю. Якщо мені надають можливість виносити біля серця своє дитятко, зроблю це обов’язково.
Перша спроба запліднення виявилася невдалою. З другої Людмила завагітніла. Так народилася Настя. Рік і чотири місяці щаслива мама годувала свою первістку грудним молоком. Тоді знов зателефонувала Берестовому. Сказала, що хоче другу дитину.
«Людо, не ризикуй, ти вже зробила неможливе, — так їй казали знайомі, серед яких були і вінницькі лікарі. — Думай, що робиш. Це ж атомний вибух для організму».
Все одно вирішила повторити подвиг. Робила це з однією метою: щоб у її донечки була ще одна рідна людина — братик чи сестричка.

З третьої спроби

Полінка з’явилася на світ із третьої спроби. До того ж, раніше визначеного часу. Вага дівчинки була тільки 1650 грамів при зрості 39 см. Тоді як її старша сестричка важила при народженні 2800 при зрості 50 см.
— Поки немовля не набере два кілограми ваги, з лікарні не виписують, — розказує пані Людмила. — А мене дома Настуся чекає. Донечка вперше опинилася так довго без мами, отримала стрес. Її заспокоювали, показали, як загинати пальчики, рахувати дні, коли мама повернеться. Я знала, що моя новонароджена дівчинка здорова, має гарний смоктальний рефлекс, тому вирішила забрати її додому. Лікарі казали, що я погана мама, бо не думаю про дитину, що лише в умовах лікарні можна контролювати дихання, температуру тіла. Я через Інтернет знайшла датчик контролю дихання, на ніч закріплювали прилад до памперса. Купили спеціальну грілку, на яку клали дитину.
Нині Полінка важить 5200 грамів. Людмила каже, вони перевиконали місячну норму набирання ваги (замість 600 грамів набрали 850). Тепер у лікарні мамі кажуть: дай Бог, щоб усі доношені дітки були такі, як ваша недоношена.

Безплідність — не вирок

— Якщо я народила, хочеться, щоб так само спізнали щастя материнства всі безплідні, — каже співрозмовниця. — Безплідність — не вирок. Причина в іншому — відсутності коштів. Штучне запліднення — справа не з дешевих.
Багато жінок нині звертаються до Людмили Гріщенко. Кожну цікавить одне: чи справді все це реально? Вона всіх переконує не втрачати свій шанс. Навіть якщо він найменший. Ті, кому за 30 або за 40, можуть не посилатися на вік. Зізнається, якби раніше мала гроші, народила б не менше п’яти діток.
— Я вже не одну вінничанку взяла за руку і відвезла у клініку в Київ, — продовжує пані Людмила. — Декого своєю машиною. Навіть за бензин не брала. Важливо, щоб жінка, яка вагається, відчула, що їй дають шанс. Він реальний, це підтверджує мій приклад.
Як розповіла Людмила, одна із таких жінок у вересні нинішнього року чекає народження дитини. Завагітніла з п’ятої(!) спроби. Ще один приклад не впадати у відчай тим, у кого не все виходить одразу. Стверджує, що саме на цьому етапі припиняє боротьбу більшість із тих, хто звернувся по допомогу.
До речі, за статистикою, в Україні різко зменшилася кількість пологів. Якщо у 2012—2014 роках їх було 520—490 тисяч, то у 2015-му — 399 тисяч.

Ціна дитини з пробірки

Вартість штучного запліднення починається із 40 тисяч гривень. Таку інформацію можна знайти в Інтернеті. Людмила Гріщенко стверджує, що на нинішній час сума занижена. Дорого коштують гормони, висока вартість окремих процедур. Платити треба також після повторних спроб запліднення (бо оплачується конкретна операція, а не загалом процедура).
— Настуся нам стала у п’ять тисяч доларів, — уточнює Людмила. — При тодішньому курсі долара до гривні це було 40 тисяч гривень. Нині процедура дорожча. З клінікою розраховувався чоловік. Коли запитала його, відповів, що без ста тисяч гривень у кишені можна не починати спробу.

Вінниця.

Коментар

При штучному заплідненні більше шансів отримати двійню

Завідувач відділення патології вагітних обласної лікарні імені Пирогова Юрій Банах (на знімку):

— Якщо є шанс народити з допомогою штучного запліднення, робіть усе для цього можливе. Скористайтеся сучасними технологіями і досягненнями науки. Раніше це було просто неможливо. Тепер у людей є шанс. Не втрачайте його. Починати треба з медичного обстеження. Процес виношування дитини не відрізняється від природних умов. Зате при такому процесі у породіль збільшується можливість народити двійню або трійню. У моїй практиці була породілля 52-річного віку. Але Людмила Гріщенко увійшла в історію нашого відділення як рекордсмен — до неї у такому віці у нас ніхто не народжував.

 

 

 

 

 

На знімках: Людмила Гріщенко поруч зі своїми донечками, старшою Настею і молодшою Поліною, почувається найщасливішою у світі.

Фото автора та з домашнього архіву героїні.