Фінальним гала-концертом у Маріуполі завершиться у неділю черговий сезон фестивалю «З країни в Україну». Його започаткували два роки тому. «На цьому етапі ми долучили співорганізаторів — місцевих активістів, літераторів і музикантів», — розповідає менеджер Фундації соціальних інновацій «З країни в Україну» Наталія Мовчан (на знімку). Протягом липня в оновленому складі мандрівний фестиваль відвідав 11 міст Луганщини, Донеччини, Запоріжжя та Дніпропетровщини.

 

Фото Олександра КЛИМЕНКА.

Він фактично перетворився на свято міста з насиченою і розрахованою на всі смаки програмою: кінопокази, фотовиставки, літературні читання у відкритій бібліотеці, дитячі конкурси, дорослі інтелектуальні дискусії, модні покази, майстер-класи з народних ремесел і, звичайно ж, багато сучасної музики.
— Мешканці Лисичанська, Сєверодонецька і Старобільська активно долучалися до обговорення фільмів молодих українських режисерів, зокрема Юрія Шилова. Слухали лекції доктора історичних наук Бориса Черкаса, який спростовував поширені міфи щодо цього краю, — каже Наталія Мовчан.
— Хто працює у вашій команді?
— Ідея фестивалю належала співзасновнику фонду «З країни в Україну» музиканту, одному з організаторів Alfa Jazz Fest, фронтмену групи «Nesprosta» Денису Блощинському. Спочатку він їздив на схід з концертами для військових, а потім зрозумів, що спілкування через мистецтво потребують і цивільні мешканці прифронтових міст. Загалом у нашій київській команді понад два десятки активістів. Керівну роль віддали Галині Самчук, яка свого часу організовувала фестиваль «Трипільське коло». Промоцією у соціальних мережах займається поетеса Олена Герасим’юк, є у нашій команді також молодий письменник Павло Коробчук. Ідею, яка нас об’єднує, колись сформулював Денис: усі ми беззастережно, «за промовчанням», віримо в Україну.
Окрім фестивального, фонд розвиває культурно-освітній напрям роботи. Про дитячий проект фундації — «Відкривай Україну» — ми вже згадували на своїх шпальтах. До цього конкурсу на кращий проект із розвитку власного міста за 2 роки долучилося більш як 1600 старшокласників із 11 населених пунктів Донеччини та Луганщини. Цього року пальму першості виборола сєверодонецька команда «Схід Сонця». Переможцям подарували мандрівку на Захід — щоб збагатилися новими враженнями та вивчили досвід діяльності громадських організацій в ЄС. Цей конкурс організатори планують проводити постійно.
Проекти фундації спрямовані на співпрацю саме з малими містами. «Проводимо таку собі культурну децентралізацію, — пояснює Наталія Мовчан. — Але передусім звертаємо увагу на прифронтові населені пункти, де місцеві активісти потребують особливої підтримки». Ідея долучити до організації фестивалю «З країну в Україну» регіональні команди виявилася вдалою — тепер програма заходу у кожному місті має свою цікавинку. «Протягом квітня ми провели для них на Донбасі низку воркшопів. Ділилися досвідом: як організувати такий захід, прорахувати бюджет, де дістати кошти, як отримати грант міжнародної організації, заручитися підтримкою або подолати спротив місцевої влади, знайти волонтерів, — каже Наталія Мовчан. — У межах фестивальної програми відкрили майданчик громадських ініціатив, де недержавні організації розповідали про себе».
Можливо, незабаром ми почуємо про нові проекти для Донбасу, започатковані Фундацією соціальних інновацій. Організатори вже провели низку «Освітніх сніданків» за участю експертів та педагогів зі сходу. На один із таких заходів запросили Тетяну Переверзєву з прифронтової Авдіївки, засновницю місцевого осередку «Пласту», ініціаторку багатьох цікавих проектів. З’ясувалося, що зі столичних кабінетів ситуація на сході виглядає дещо інакше. У цьому місті кожна дитина добре орієнтується у різновидах озброєнь і про тактичну медицину знає більше, ніж дехто з дорослих. Наше Міністерство освіти переконувало випускників місцевих шкіл виїжджати на навчання до підконтрольних Україні територій, обирати евакуйовані виші. Навіть дозволило вступати без ЗНО. Насправді не в тестуванні річ. Випускники підконтрольної Україні Авдіївки їдуть здобувати фейкові дипломи до окупованого Донецька переважно з економічних причин. «Там можна зайти в будь-яку порожню квартиру і залишитися на час навчання. Безплатно. Люди, які виїхали з міста, ладні довірити ключі від своєї оселі незнайомцю, — аби лише приглянув за майном», — пояснює Тетяна Переверзєва.
Цікавою є мовна ситуація у підконтрольних Україні школах: іноді навіть нашу історію там викладають російською. Вчителі готові перейти на солов’їну, проте їм бракує мовної практики. Це легко виправити — через постійні тренінги, семінари, мовні табори. Але їх ще треба організувати. Як і можливість дивитися на сході українське телебачення або принаймні глушити кремлівське.
На жаль, наші політики відвідують Донбас рідко і сприймають його мешканців виключно як «електорат Партії регіонів», причому невиправно проросійський. Насправді він не такий однорідний. Люди поступово вчаться розрізняти причини і наслідки, збирати різні думки, шукати інформацію в Інтернеті й критично сприймати російське ТБ. Цікаво, що можливістю почути живу українську музику в підконтрольних Україні містечках користуються й мешканці окупованих районів. До речі, свого часу фундація видала кілька дисків із записами українських гуртів під промовистою назвою — «Музика гідності».
— Торік траплялися у нас на концертах різні історії... У Первомайську «ополченець» хотів замовити музикантам «Пливе кача по Тисині...», — приїхав сюди у відпустку, до мами... Артисти відмовили, — пригадує Наталія Мовчан. — Був ще один не дуже приємний епізод: хлопець із дівчиною слухали наш гурт, взяли у музиканта автограф, а коли той заспівав гімн України, порвали його: мовляв, не думали, що він теж «із етіх». На щастя, такі історії відходять у минуле. Частіше нам дякують за свято і запрошують ще. І ми точно знаємо: вода камінь точить... 
Цього року величезну кількість учасників збирали патріотичні флешмоби, паради матусь із прикрашеними національною символікою дитячими візочками. У Лисичанську під час фестивалю було зафіксовано рекорд з кількості різнобарвних парних відбитків долонь, зібраних на мапі України. До цієї акції долучилося 332 мешканці міста! Мапу розмістили на білборді — щоб її можна було побачити і по завершенні фестивалю. «Україна завжди буде там, де є наша пісня, кухня, традиції, свята, — упевнена Наталія Мовчан. — Тетяна Переверзєва розповідала, як на одному із пластових трененгів для вчителів пролунало «провокаційне» запитання: а як ваша організація ставиться до Діда Мороза? Тут важливо пояснити, що традиційно українським дітям приносив подарунки Святий Миколай, але нині він не перебуває «в контрах» ані з Дідом Морозом, ані із Санта Клаусом. Свята мають об’єднувати країну. Приблизно те саме намагаємося робити і ми».

Розмовляла Анна Луканська.

 

 

 

Мешканці Лисичанська розмалювали мапу України відбитками своїх долонь.

Фото надане організаторами фестивалю.