допомагають мешканцям прифронтової зони і переселенцям запорізькі волонтери
Запорізький міський Центр допомоги розпочав роботу влітку 2014 року, коли щодня в місто прибували сотні людей із захоплених міст Донецької та Луганської областей. Біженці (тоді вони самі себе так називали, бо справді бігли від війни) отримували в центрі продукти харчування, побутову хімію, постільну білизну, дитяче харчування та багато іншого. Змучені, перелякані, а деякі — озлоблені, вони поверталися з розумінням, що життя триває, що їм допоможуть знайти тимчасовий притулок.
На допомогу вимушеним гостям козацького краю прийшли тисячі запоріжців. Несли все: продукти, медикаменти, дитячі візочки, пропонували для розселення переселенців дачі, кімнати — хто що міг. Тоді Центр допомоги став одним із перших у Запоріжжі, хто організував не просто приймання допомоги від місцевого населення, а і доставку гуманітарних вантажів від міжнародних організацій. Здається, тут знають про переселенців усе.
База даних — одна для всіх
«Спочатку робота волонтерів являла собою екстрену допомогу людям, які приїхали сьогодні-вчора: житло, харчування, речі, засоби особистої гігієни. Вже після першої хвилі переселенців стало зрозуміло: потрібна трансформація допомоги внутрішньо переміщеним особам. Від швидкої допомоги — до довгострокової. Допомогти людям знайти роботу, отримати нову професію, стати повноцінними мешканцями запорізького регіону», — розповідає директор Центру допомоги Дмитро Матюхін.
Центр допомоги виступив ініціатором і став платформою для створення координаційних рад з органами місцевого самоврядування, міжнародними та громадськими організаціями. Крім того, ініціював обмін базами даних переселенців, які отримують матеріальну допомогу в різних організаціях. За словами директора, нині ця база даних дуже допомагає. Особливо в роботі з міжнародними організаціями — ООН, ОБСЄ, «Карітас-Україна», фонд «Save the Chіldren», ЮНІСЕФ Україна.
«База даних потрібна і самим переселенцям: вона не дозволяє перетворити «допомогу» на процес заробітку коштів. Люди знають, що не можуть за однотипною допомогою звертатися до всіх організацій. Адже тоді без підтримки можуть залишитися багатодітні родини, інваліди. Були випадки, коли приходили переселенці й відмовлялися від продуктів зі словами: «Може, комусь потрібніше», — згадує Дмитро Матюхін.
Нині у Запоріжжі налагоджено координацію всіх, хто допомагає внутрішньо переміщеним особам: регіональний штаб ДСНС, волонтери, різні благодійні фонди, «Червоний Хрест України», державні структури. Представники Управління Верховного комісара ООН з питань біженців спільно із запорізьким Центром допомоги ініціювали створення та проведення координаційних рад з питань ВПО. Тепер щомісяця на базі міського центру зустрічаються представники управлінь праці та соціального захисту, охорони здоров’я та освіти міської та обласної рад, волонтери, правоохоронці.
У центрі щодня людно, відвідувачі різні: літні люди, мами з малюками... Переселенець Ігор Павлович розповідає, що про Центр допомоги довідався одразу, як приїхав до Запоріжжя у 2014 році. Отримав продукти, одяг. «За цей час я знайшов роботу, знімаємо житло з дружиною. Спочатку було надзвичайно важко. Зараз уже змирився, — каже співрозмовник. — Тут, у центрі, раз на півроку отримуємо крупи, олію — набір продуктів. Сім’ї з дітьми можуть розраховувати на постільну білизну, речі. Це відчутна допомога».
Тамара переїхала до Запоріжжя з батьками. Їм виповнилося дев’яносто. Зрозуміло, мобільне містечко з двоповерховими ліжками таким літнім людям не підходить. Мама переселенки перенесла інсульт. «Досі наша гостра проблема — житло. Знімаємо квартиру — платимо три пенсії. Що буде взимку з новими тарифами — страшно уявити... Допомога Центру — це серйозна підтримка (крупи, м’ясні консерви, масло)», — відзначає жінка.
На них чекають у «сірій» зоні
Велика частина роботи запорізьких волонтерів — поїздки до прифронтових населених пунктів, так званої сірої зони. «Два-три рази на тиждень ми буваємо в Мар’їнці, Красногорівці, під Маріуполем, — ділиться враженнями представник Центру Тетяна Суліма. — Постачання хліба стало окремим напрямком роботи. Щоразу веземо не менше 1000 булок свіжого ароматного хліба. Складно підрахувати, скільки ми вже роздали... Майже 50 тисяч буханок!».
«Важко передати словами настрої людей, які ночують у підвалах. Старенькі бабусі, молоді мами-одиначки, малюки, які практично не усміхаються, — всі хочуть одного: МИРУ! Ситуація залишається стабільно важкою», — додає волонтер.
У центрі розповідають: коли люди вперше брали хліб у руки, плакали. З багатьма місцевими мешканцями «сірої» зони вже складаються дружні відносини, люди переказують свої біди. Багато історій, від яких стискається серце. Викладачі та лікарі, люди, які займали високі посади, — сьогодні вони всі раптом стали нікому не потрібні. Розбиті й розірвані сім’ї, покалічені долі, без житла і часом — без перспективи на благополучне життя.
Останній рік команда Центру допомоги їздить на Донбас із медиками. Це практикуючі лікарі, терапевти, офтальмологи, масажисти, хірурги. Люди шикуються в чергу за консультацією і ліками. Медикаменти та окуляри роздають також безоплатно. Обладнання, яке волонтери возять із собою, дозволяє робити невеликі операції.
На сьогодні Центр допомоги підтримав 50 тисяч сімей, які мешкають у Донецькій та Луганській областях.
«Тільки вперед і тільки разом»
Запорізький регіон — прифронтовий. Війна — за 200 км. До того ж це одна з областей з великою кількістю переселенців. Навіть патріотично налаштовані люди, які вимушено переїхали, в розпачі: втрачено роботу, майно, необхідне для звичайного побуту, і головне — більше немає дому (який є символом затишку, фортеці від усіх життєвих негараздів). Втрачені родинні та дружні зв’язки, перерване навчання — і цей перелік нескінченний.
«Аналізуючи ситуацію, ми дійшли висновку, що зараз об’єднати людей може тільки майбутнє, а майбутнє — це діти. Ми всі хочемо у майбутньому миру, спокою, доброї освіти для наших дітей, роботу з гідною зарплатою, — розмірковує Дмитро Матюхін. — Всі ці мрії, думки, загальні для всіх нас». Тому особливий напрямок у роботі Центру — діти і все, що з ними пов’язано.
Центр шукає можливості для оздоровлення дітей, проводить свята в мобільному містечку для переселенців. Одне з масових свят міського масштабу — «Фестиваль сім’ї». Торік він зібрав понад 10 тисяч учасників і понад 300 волонтерів, які роздали дітям майже дві тисячі подарунків. Цього року фестиваль відбувся під гаслом: «Щаслива родина — міцна країна!» за тематикою «Олімпійських ігор-2016». Він зібрав 20 тисяч учасників — мешканців Запоріжжя та сім’ї вимушено переміщених осіб.
Підготовлено за матеріалами Донецького прес-клубу.
Контакти запорізького міського Центру допомоги:
69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 51.
Тел. (066)183-20-30, (067)144-26-36, (061)220-76-00.
E-maіl: dopomoga@aіdcenter.org.ua
У лютому 2015 р. у Бердянську відкрилася філія центру по вул. Ярослава Мудрого, 14, +38 (068)220-24-14.
У липні 2016-го відкрито філію в Мирнограді Донецької області.
ПРЯМА МОВА
Дмитро Матюхін, директор Центру допомоги:
«Пам’ятаю Красногорівку. Момент, який залишиться в пам’яті назавжди. Їхали повз дівчинку років дванадцяти, зупинилися, дали подарунок, хліб. А вона побачила українських військових (вони нас завжди супроводжують), повернулася в бік полковника і, дивлячись йому прямо в очі, запитала: «А ви нас не залишите? Ви не здасте місто? Ви нас не кинете?». Коли згадую це, все всередині стискається... Заради них, дітей, треба йти вперед. Тільки вперед і тільки разом».
Учасники фестивалю сім’ї у Запоріжжі.
На фестиваль сім’ї приходили родинами.
Обстеження літніх мешканців «сірої» зони.
Фото надані Донецьким прес-клубом.
