По коментар щодо досягнень «Укроборонпрому» та оцінку розвитку вітчизняного військово-промислового комплеку, його можливостей забезпечити нашу армію, яка, по суті, третій рік вже воює з озброєними із російського «Воєнторгу» окупантами, «Голос України» звернувся до директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентина БАДРАКА (на знімку).
— Зараз у нас у сфері виробництва озброєнь і військової техніки створено монопольну систему у вигляді «Укроборонпрому». І ця система на себе замикає усе, створивши нерівні, неконкурентні відносини серед підприємств. Виконавча влада відсічена від прийняття рішень і управління оборонною промисловістю, а це створює можливості для зловживань. Наприклад, «Укроборонпром», збираючи тактичну безпілотну систему, запропонував усім приватним розробникам фактично передати йому свої розробки. Причому питання роялті ніхто не порушував. Тобто у підприємств просто хотіли їх забрати. Це при тому, що у нас все ще немає ані закону про державне і приватне партнерство, ані закону про виробництво озброєнь військової техніки. Тож відсутність нормативної бази і управління в ручному режимі робить можливими такі ситуації.
Щодо «Оплотів», то державний концерн фактично провалив програму серійного виробництва танків — воно тривалий час налагоджується, але успіхів в цьому напрямку досить небагато. Одночасно Україна має зовнішній контракт і бажає залишитися постачальником військової техніки у світі, не втратити ринки, які їй вдалося здобути.
Не існує контролю за якістю, не існує системи нагляду за тим, як підприємство працює. Проте є жорстка система контролю за використанням коштів. Навіть субпідрядника підприємство-виробник не може обрати самостійно. Будь-яку закупівлю має узгоджувати з «Укроборонпромом». Це абсолютно деструктивна управлінська позиція. Підприємства у нормальному вигляді повинні отримати набагато більші права, більшою має бути і відповідальність директорів. А коли це воєнний час де-факто, то необхідні дуже жорсткі правила як для розробників, так і для виробників.
Загалом темпи і якість оборонного реформування не відповідають нинішньому рівню загроз. Є ознаки, що і надалі влада орієнтуватиметься на ручне управління сектором безпеки. Створювати зрозумілу і прозору систему постачань озброєнь для армії, схоже, ніхто не збирається.
Нагадаю: на початку цього року Президент Порошенко непрямо визнав, що «Укроборонпром» провалив значну частину завдань у галузі переозброєння. Серед нереалізованих повною мірою проектів — виробництво броньованих «Дозорів» і проект забезпечення ЗСУ засобами зв’язку та ще низка інших, включаючи потенціал ВТС. Найгірше те, що, ставлячи концерну завдання, не визнається ущербність самого існування оборонно-промислової надбудови в особі групи бізнесменів-чиновників. Більше того, структура, створена командою Януковича для «віджимання» ресурсів у найбільш рентабельних підприємств, досі займається імпортом військової продукції.
Зараз протидіяти російській загрозі може дозволити лише здатність України до безконтактної війни. Потрібне створення ракетного щита, про який каже Турчинов. Добре, що ці програми все ж таки розпочалися, деякі включені в держзамовлення. Необхідна реалізація і ракетних програм, і низки програм військово-технічного співробітництва з західними оборонними компаніями. І тут у нас величезні прогалини.
Зробити системний аналіз процесу оборонного реформування — неможливо. З одного боку, за участю експертів відбуваються публічні обговорення стратегічних документів: нової редакції Воєнної доктрини, Стратегії національної безпеки, Стратегічного оборонного бюлетеня, це, безумовно, позитивно. Але... Сфера оборонного виробництва закрита, безпідставно утаємничена. Немає вертикалі управління оборонною промисловістю. Ця проблема ще більш вагоміша, бо за відсутності такого менеджменту всі рішення ухвалюються відповідно до поглядів якихось конкретних осіб, а не держави. Так відбулися закупівлі абсолютно непотрібних старих «Саксонів», за що ніхто не відповів. Вибір зразків зв’язку проходить на користь прямої закупівлі старих американських радіостанцій Harrіs замість впровадження нових технологій та поступового налагодження серійного виробництва на одному з чотирьох вітчизняних заводів. Все це через відсутність стратегії.
