Повідомлення про викрадення стародруку із філії бібліотеки Вернадського не так давно сколихнуло суспільство. Тільки лінивий не обговорював те, як невідомий за фальшивим посвідченням отримав можливість працювати із найстарішою в Україні книгою «Апостол», видрукуваною у Львові ще 1574 року, і виніс її із зали. За оцінками експертів, на аукціонах за таке видання можна отримати в середньому мільйон гривень.

Коштовність «Апостола» додавала перчинки ситуації. Однак інформації про зникнення історичних цінностей у нашій країні з’являються із непристойною періодичністю. Втім, проблема ця характерна не тільки для нас, а має глобальну тенденцію. Так, свого часу громадськості стало відомо, що у Парижі з національної бібліотеки викрадено 30 тисяч одиниць унікальних рукописів і книжок. Реальний обсяг цієї крадіжки виглядатиме, як цілий вагон. Фахівці навіть говорять про специфіку подібних злочинів для кожного окремого міста. Так, у Москві часто цуплять автографи поетів Срібного віку, у Львові — конверти із поштовими штемпелями, печатками та марками. У Лондоні — старовинні книги. На все це звертав увагу під час своєї доповіді ще в 2005 році колишній голова Державного комітету архівів України Геннадій Боряк. Тоді фахівці Держкомархіву та колегії при цій установі зібралися на розширене засідання, щоб підбити перші підсумки піврічної діяльності з виконання розпорядження глави держави про невідкладні заходи для збереження національних архівних цінностей. «Цього року вперше, очевидно, за всю історію архівної справи, ми можемо вголос говорити про комплекс заходів, які зупинятимуть подальшу деградацію, — сказав тоді Г. Боряк. — Маю на увазі стратегічний документ, розроблений на виконання розпорядження Президента — проект державної програми розвитку архівної справи, яка акумулювала в собі першочергові потреби галузі». Тоді поштовхом до «прихильності» влади стало скандальне викрадення матеріалів, які зберігалися у львівських фондах.

Нині зарадити ситуації із занепадом галузі взявся народний депутат від Блоку Петра Порошенка Юрій Бублик. У червні цього року за його авторства в апараті Верховної Ради зареєстровано проект змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на «уникнення загроз знищення архівних документів». «Економічні, політичні та інші проблеми, що виникають у суспільному житті держави, певним чином можуть спричинити занепад архівної справи зокрема, та культурної сфери в цілому, — йдеться у пояснювальній записці, що супроводжує законопроект. — Це підтверджується численними повідомленнями про втрати архівних документів через пожежі, затоплення, недбале ставлення, знищення, викрадення чи інші техногенні чи протиправні чинники».

Розробники запропонованих змін передусім мають намір доповнити статтю першу закону про національний архівний фонд та архівні установи, в якому визначають терміни, положенням про страховий фонд документів Національного архівного фонду. Це має бути упорядкована система страхових копій унікальних документальних пам’яток та особливо цінних документів, що створюється для збереження інформації на випадок пошкодження (втрати) оригіналів і зберігається окремо від них у безпечному місці. Додається також і визначення самого страхового документа — це копія унікальної документальної пам’ятки та особливо цінного документа, що створюється для збереження інформації на випадок пошкодження оригіналу. Державні наукові установи, музеї та бібліотеки, згідно з чинним законодавством, можуть створювати архівні підрозділи для зберігання документів Національного архівного фонду, а також доповнювати свої фонди і колекції профільними документами. Змінами за авторства Ю. Бублика таке право замінюється зобов’язанням. Такий само обов’язок покладається на об’єднання громадян та релігійні організації, а також підприємства, установи та організації, засновані на приватній формі власності за наявності профільних документів, що мають історичну цінність. Організації, обсяг документів яких становитиме не менше 600 одиниць, будуть змушені створювати архівні підрозділи (вводити окремі посади) для постійного або тимчасового зберігання документів, що не належать державі або територіальним громадам.

Певні доповнення можуть торкнутися й закону про охорону культурної спадщини. Так, згідно зі змінами його пропонують розширити запровадженням терміну «документальна пам’ятка», визначивши її як «унікальний акт державності, та інші важливі архівні матеріали, кіно-, фото-, і фотодокументи, старовинні рукописи, рідкісні друковані видання». І ще одне суттєве нововведення. За невиконання законних розпоряджень органів управління архівною справою, які здійснюють державний контроль у цій сфері, ненадання їм необхідної інформації, або надання неправдивої тощо в проекті змін передбачається накладення штрафу на громадян від дев’яти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів, а на посадових осіб — до 45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Неоподатковуваний мінімум нині в нашій країні становить 17 гривень. Тож, за нехитрими підрахунками, виходимо на суму в 765 гривень. Саме такий найбільший штраф чекатиме на людину, відповідальну за документи, які коштують мільйони. Справедливості заради варто зауважити, що в чинному Кодексі про адміністративні правопорушення стаття про невиконання законних розпоряджень органів управління державною справою взагалі відсутня.

Наприкінці червня проект змін щодо архівної справи та документів за авторства Юрія Бублика направлено на розгляд профільному комітету, а на початку липня — передано для ознайомлення народним депутатам.